З 1878 року на чиншу: прохання колоністів Шнурового Лісу

Як колоністи Шнурового Лісу самі пояснювали, звідки в них земля, відомо з одного документа: прохання до Радомисльського повітового по чиншових справах «присутствія», датованого 28 березня 1887 року.^[2] Відомий він за переказом і цитатами в районній газеті 2013 року: краєзнавець пише, що натрапив на нього, «працюючи у Державному архіві Житомирської області», але шифру справи не дає.^[2]

Газета наводить із прохання таке місце: «По сьогоднішній день з 1878 року ми знаходимося на чиншу в Ставищенському урочищі маєтку Варвари Федорівни княгині Гедройц і маємо в своєму чиншовому користуванні землі з пасовиськом у розмірі 325 десятин».^[2] Платили вони, за тим самим проханням, «щороку чинш своєчасно і в повному обсязі в розмірі 1 рубль 70 копійок за кожну десятину».^[2] У газеті документ має назву «Прохання німців-колоністів с. Шнурів Ліс про визнання за ними права на чинш».^[2] За поясненням автора статті, місцеві «вільні селяни і міщани-чиншовики» хотіли отримати право на безстрокове спадкове землекористування з можливістю викупу орендованої землі, і звернення «швидко розглянули і задовольнили».^[2]

Девʼятнадцять підписів

Під проханням стоїть девʼятнадцять імен, і автор статті називає їх підписами перших мешканців колонії.^[2] У газетному написанні це Мартин Шміт, Самуїл Шейблер, Мартин Тим, Іоганн Холовинський, Готерід Феретер, Даніїл Шидблер, Іоганн Ієсскі, Готерід Ієсскі, Август Шильберг, Юліус Дельгас, Готерід Дельгас, Готерід Розенберг, Самуїл Кін, Даніїл Кіссер, Август Адам, Петр Шеммінг, Август Беркі, Андрій Шильберк і Юст Вільгельм Герман.

Імена краєзнавець переписав з архівного документа, і два прізвища газета дає в двох формах: «Шейблер» і «Шидблер», «Шильберг» і «Шильберк».^[2] Це можуть бути різні родини, а може бути одна, записана двічі по-різному; зі статті цього не видно.

Рік заснування чи рік чиншу

У наведеному газетою уривку документ 1887 року каже лише, що колоністи на чиншу «з 1878 року».^[2] Висновок, що село «було засноване 135 років тому», тобто 1878 року, робить уже автор газетної статті, Євген Букет.^[2] У журнальній статті 2016 року той самий автор пише прямо: «Німецька колонія Шнурів Ліс заснована 1878 року на 325 десятинах чиншу в Ставищенському урочищі маєтку Варвари Федорівни княгині Гедройц». До цього він ставить посилання на справу Державного архіву Житомирської області.^[3] А в раннішому газетному переліку поселень Макарівщини він же пише, що колонія «вперше фіксується під час перепису населення 1897 року», і року заснування не називає зовсім.^[4]

Тобто всі три формулювання належать одному краєзнавцеві, і незалежних між собою свідчень тут немає. Що саме лежить у тій житомирській справі, зі статті 2016 року не видно: виноска дає тільки шифр.^[3] Слова журнальної статті про 325 десятин чиншу в Ставищенському урочищі маєтку княгині Гедройц повторюють те, що газетна стаття наводить із прохання 1887 року.^[2]

Колонія 1900 року

Букет пише про 1897 рік і про 39 дворів та 171 мешканця.^[2][4][3] Посилається він на с. 1020 «Алфавитного списка населенных мест Киевской губернии».^[3] Саме на с. 1020 «Списку населених місць Київської губернії» 1900 року стоїть гасло «Шнуровъ лѣсъ», німецька колонія. Дворів там 39, чоловіків 81, жінок 90, разом 171 душа.^[1] Повний опис цієї книги Букет дає раніше в тій самій статті: Київ, видання Київського губернського статистичного комітету, 1900 рік.^[3]

Про землю «Список» пише інакше, ніж прохання 1887 року. При колонії 261 десятина, і «Земля принадлежитъ обществу крестьянъ с. Нижиловичи и состоитъ въ арендѣ у колонистовъ».^[1] У проханні ж стояло 325 десятин чиншу в маєтку княгині Гедройц.^[2] Що змінилося між двома записами, жоден із текстів не пояснює. Того ж 1900 року в колонії записано «одна вѣтряная мельница и 1 лютеранскій молитвенный домъ».^[1]

За зведенням даних Пінґу про лютеранські парафії, які він видав 1909 року з цифрами 1904/05 року, колонія Schnurow-Ljeß належала до парафії Радомишль Київської губернії.^[5] Євангеликів у ній тоді було 102. Молилися вони в молитовній залі, а такі зали, за поясненням до таблиці, здебільшого містилися в шкільних будівлях поселень. Школа була одна, на 21 учня, а з пастором громада бачилася тричі на рік.

Для пошуку. Лютеран Шнурового Лісу на початку XX століття вела Радомисльська парафія,^[5] тож хрещення, шлюби й поховання колоністів слід шукати в її метричних книгах. Прізвища звіряти з девʼятнадцятьма підписами 1887 року, памʼятаючи, що газета подекуди дає їх двома написаннями.^[2]

Що стоїть за 1878 роком у статті 2016 року, покаже справа Державного архіву Житомирської області, на яку вона посилається.^[3]