«Хоронили їх голих і босих, до 20 чоловік в день»
«Нас у мами було пʼятеро. Батько покинув», - так у районному нарисі про Борівку починається свідчення жительки села Анастасії Чорної.[2] Далі вона каже: «Мама пекла паляниці з жолудів, а пампушки з рогози. Корови в нас не було. Люди падали на ходу. Хоронили їх голих і босих, до 20 чоловік в день. Інколи вивозили на кладовище. Засипали землею, а яму викопати не було сил».[2]
Поруч у тому самому нарисі ще два свідчення. Якилина Кузьменко: «Мені було 18 років. Була корова і свиня, але їх забрали, бо ми не могли сплатити податок. Перебивалися на рогозі, кропиві, акації».[2] Ніна Тищенко: «Якимся чином батьку удалося дістати сніп жита. Обмолотили, змололи, напекли пампушок. Менший брат зʼїв свіжих і помер».[2]
Хто назвав імена
«Національна книга памʼяті» передруковує всі три свідчення і додає до них число: «Протягом двох років голоду померло понад 100 жителів Борівки (Н. Ащенко, Г. Шулькевич. Нариси історії Макарівського району. Київ, Логос, 2006), а поіменно встановлено лише 14 осіб».[1] Посилання веде на районні нариси, але в самому нарисі про Борівку числа померлих немає: після слів Ніни Тищенко текст переходить до репресій.[2] Тому «понад 100» лишається числом книги памʼяті, і документа під ним ми не бачили.
Мартиролог уклали за свідченнями трьох очевидців: Ковальчука В. М., 1922 року народження, Прищепи Н. Х., 1914-го, і Тищенко К. Д., 1925-го.[1] Записано їх 1993 року, і записувач у томі названий так: «Ковальчук Н.М., головою Борівської сільської ради».[1] Прізвища всіх трьох свідків є і в самому переліку загиблих - Ковальчук, Прищепа, Тищенко. Родинних звʼязків за цим збігом ми не встановлювали.
У переліку лише прізвище й імʼя. При частині позицій і імені немає - стоїть тільки, ким людина була в родині: «Ковальчук (брат)» тричі поспіль, «Ковальчук (дід)», «Кошолап (мати)», «Муха батько», «Прищепа (брат)».[1] Дат смерті, віку й причини книга не подає ні при кому, і чиї це брати, дід і мати, з переліку не видно.
Не плутати. Анастасія Чорна є і в нарисі про Небелицю в тому самому збірнику, теж як «жителька села», але слова там інші: «Голодна смерть особливо лютувала навесні. Прямо на дорогах, на вулицях лежали мертві» - і з адресою районної газети «Макарівські вісті» за 18 вересня 1993 року.[3] Про те свідчення є сторінка голоду в Небелиці. Одна це жінка чи дві тезки і з якого вона села, з двох нарисів сказати не можна.[2][3]
Для пошуку. Борівський нарис адреси при свідченні Чорної не дає.[2] Чи надруковано й ці її слова в «Макарівських вістях» 18 вересня 1993 року, можна побачити лише в самому тому номері газети.