Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Калинівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Калиновий Гай, Калиновський хутір, Калиновка
Поштова станція, яку збудували в Калинівці при шосе, звалася «Фасова»[5], і сірникову фабрику, що 1903 року працювала в Калинівці, за поштовою адресою теж записували до села Фасова[19]. Фабрика діяла з ініціативи Миколи Карловича фон Мекка, власника маєтку Копилів.
Хутір стояв трохи нижче Завалівки, на Здвижі[4]. Сьогоднішнє село стоїть вздовж траси Київ - Львів[5]. Нині воно належить до Макарівської селищної громади Бучанського району[25].
Назва
Похилевич 1887 року пише «Калиновскій Хуторъ»[4], список поселень 1926 року ще позначає Калинівку як хутір[9], а в актах про смерть 1932-1933 років писарі чергують «Калиновка» і «Калинівка»[1][2]. Нариси 2006 року пишуть, посилаючись на Похилевича, що в давнину тут росли великі калинові гаї, а далі розповідають, що переселенці середини XVIII століття заснували хутір і назвали його Калиновий Гай[5].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1887 | 17 | жителів хутора[4] |
| 1924 | 274 | 123 чоловіки й 151 жінка у 75 подвірʼях[8] |
| 1926 | 414 | душ у 92 господарствах, хутір[9] |
| 2000 | 985 | жителів на 15 грудня, у 266 будинках і 275 господарствах[7] |
Нариси повʼязують ріст села з шосе й поштовою станцією[5]. Будувати дорогу Київ - Житомир через Калиновий Гай почали 1850 року, згодом тут звели поштову станцію. На початку XX століття вона мала телефонний звʼязок із повітовими містами Київщини, і хутір розрісся в село.
Кому належало
У 1887 році Калиновський хутір належав Макарівському маєтку, а Похилевич описує його в статті про Ситняківський приход, поруч із Завалівкою та Юровом[4]. До районування Калинівка мала власну, Калинівську сільраду, а 1924 року вже входила до Макарівської[8]. І 1947, і 1971, і 2000 року Калинівка була в одній раді з Макаровом[10][11][7].
XX століття
Колективізація тут ішла дуже повільно[5]. Колгосп у Калинівці називався «Вільна праця», і в грудні 1932 року невідомий автор у районній газеті вимагав зняти з посади його голову Дубрівського[16], а трьох калинівців, М. Черниша, А. Черниша і С. Крамаренка, за зрив хлібоздачі в «Вільній праці» засудили до вислання за межі України на пʼять років[17].
Нариси називають чотирьох заарештованих за антиколгоспну агітацію: О. Ф. Галдецького, колгоспника Й. Ф. Крамаренка і двох робітників, І. Ф. Галдецького та М. Безугленка. «Решта селян примусово пішли до колгоспу»[5]. У «Реабілітованих історією» калинівці з такими самими ініціалами записані робітниками в Києві[12]. Іван Федотович Галдецький, 1908 року народження, жив у Києві й працював теслею на будівництві. 13 жовтня 1931 року трійка при колегії ДПУ вислала його на пʼять років за межі України, а 1938 року Особлива нарада при НКВС засудила ще до восьми років позбавлення волі. Михайло Іларіонович Безугленко, 1911 року народження, у Києві був візником артілі «Перевізкоп», і 26 травня 1934 року його вислали за межі України на три роки[12].
Олексій Федорович Галдецький, уродженець Мотижина, жив у Калинівці одноосібником і 24 січня 1930 року дістав три роки позбавлення волі[12]. Колгоспника Федора Йосиповича Крамаренка військовий трибунал засудив 4 липня 1944 року на пʼятнадцять років. Серед калинівців, розкуркулених між 1928 і 1932 роками, третя книга «Реабілітованих історією» записує Федорич, Ігнатенка, Здольника, Кириленка, Литвина, Коваля, Крамаренка й Семененка[13]. Про них і про засуджених докладніше на сторінці «Від розкуркулення Ольги Федорич до трибуналу 1944 року».
Покажчик архіву відносить до хутора шість смертей 1932 року і сімнадцять 1933-го[1][2]. Вісім із цих смертей 1933 року припадають на липень. 9 липня 1933 року помер сорокавосьмирічний Карпо Микитович Симоненко, і писар записав причину: «від недоїдання»[2]. В інших калинівських актах 1933 року такого запису не прочитано: ще в шести графа причини прокреслена, а в чотирьох її на аркушах не видно. По кілька актів записано на прізвища Коваль, Литвин, Симоненко, Халявка і Фрич[1][2]; імена, дати й причини зібрано на сторінці «Вид ни доїдань»: акти про смерть хутора Калинівка 1932-1933 років. Село згадано в «Національній книзі памʼяті» по Київській області, у спогаді автора, чиї дід Мефодій Трохимович Вовченко й тітка Марія Прокопчук жили в Калинівці[14]. Троє дітей Ковалів, Ольга Халявка й Карпо Симоненко вписані в мартиролог смт Макарів у тій самій книзі[2].
Коли почалася війна, калинівці вступили до лав Червоної армії[5]. 9 липня 1941 року в Калинівку ввійшли німці, знищили МТС і колгоспні будівлі й забирали молодь до Німеччини. Карпо Дехтяренко з Калинівки пройшов концтабір Дахау[23]. Село звільнили 8 листопада 1943 року; за нарисами 2006 року, «39 чоловік загинуло»[5].
Село при МТС
У 1930 році першу в районі машинно-тракторну станцію, створену в Макарові, розмістили в Калинівці, і частина калинівців пішла обслуговувати трактори[5]. 17 лютого 1944 року, за рішенням райвиконкому, яке наводить районна газета, станцію в Калинівці відновили на місці зруйнованої під час війни[18]. 1958 року МТС реорганізували в РТС, а стару техніку продали колгоспам[5].
8 жовтня 1979 року районне управління сільського господарства створило єдину агрохімічну службу району, «Макарівську сільгоспхімію», і її розмістили в Калинівці; тут збудували й молокозавод[5].
Нариси датують 1980 роком культурно-спортивний комплекс із басейном, «тринажерними» залами, стадіоном, літнім кінотеатром і кортами[5]. Рішення райвиконкому, яке наводить газета, вводить у дію спортивний корпус і стадіон 15 грудня 1984 року[22]. 31 березня 1982 року відкрили дитячий садок-ясла на 160 місць[20]. Садок був відомчим, належав ремонтно-транспортному підприємству й мав близько 60 дітей[5]. Початкову школу відкрили 1 вересня 1988 року[21], а працювала вона по 1993 рік[5].
Що збереглося
Таблиця памʼяток археології Макарівського району в нарисах 2006 року записує в Калинівці Змієвий вал XI століття: 300 метрів завдовжки, 3 метри заввишки, 10 метрів завширшки[6].
Леонід Степаненко з Калинівки загинув в Анголі 13 серпня 1981 року; районна газета пише, що поховали його в рідному селі[24].
Для пошуку. Записи села з 1924 року шукати під Макарівською сільрадою, згодом під селищною радою[8][10][11][7]. Акти цивільного стану 1921-1935 років лежать у фонді Р-5634, опис 1, Державного архіву Київської області і розписані окремо; в онлайн-покажчику архіву поруч стоять Калинівки ще шести районів[15]. Народження 1943 року розписані на окремій сторінці[3]. У довіднику місць FamilySearch село є під сучасною адресою «Kalinovka, Bucha, Kyiv, Ukraine»[26].