Калинівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Калиновий Гай, Калиновський хутір, Калиновка
Поштова станція, яку збудували в Калинівці при шосе, звалася «Фасова»[5], і сірникову фабрику, що 1903 року працювала в Калинівці, за поштовою адресою теж записували до села Фасова[20]. А 1887 року на Калиновському хуторі жило сімнадцятеро людей[4]; у грудні 2000 року в Калинівці рахували 985 жителів[7].
Хутір стояв трохи нижче Завалівки, на Здвижі[4]. Сьогоднішнє село стоїть вздовж траси Київ - Львів[5]. У 1924 і 1926 роках воно входило до Макарівської сільради Макарівського району Київської округи[9][10], нині належить до Макарівської селищної громади Бучанського району[26].
Назва
Похилевич 1887 року пише «Калиновскій Хуторъ»[4], список поселень 1926 року ще позначає Калинівку як хутір[10], а в актах про смерть 1932-1933 років писарі чергують «Калиновка» і «Калинівка»[1][2]. Нариси 2006 року пишуть, посилаючись на Похилевича, що в давнину тут росли великі калинові гаї, а далі розповідають, що переселенці середини XVIII століття заснували хутір і назвали його Калиновий Гай[5].
Не плутати. Калинівок у самій Київській області кілька. Селище Калинівка в Фастівському районі - центр окремої Калинівської селищної громади[28], ще одна Калинівська селищна громада з центром у селищі Калинівка є в Броварському районі[29], а місто Калинівка стоїть на Вінниччині[30]. У районній газеті 2017 року дві Калинівки стоять в одному реченні, і кожна з районом: «смт Калинівку Васильківського району» і «селом Калинівка Макарівського району»[19].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1887 | 17 | жителів хутора[4] |
| 1924 | 274 | 123 чоловіки й 151 жінка у 75 подвірʼях[9] |
| 1926 | 414 | душ у 92 господарствах, хутір[10] |
| 2000 | 985 | жителів на 15 грудня, у 266 будинках і 275 господарствах[7] |
Нариси повʼязують ріст села з шосе й поштовою станцією[5]. Будувати дорогу Київ - Житомир через Калиновий Гай почали 1850 року, згодом тут звели поштову станцію. На початку XX століття вона мала телефонний звʼязок із повітовими містами Київщини, і хутір розрісся в село. Проте ще 1926 року список поселень пише Калинівку хутором[10].
Кому належало
У 1887 році Калиновський хутір належав Макарівському маєтку, а Похилевич описує його в статті про Ситняківський приход, поруч із Завалівкою та Юровом[4], і сірникова фабрика 1903 року діяла в Калинівці з ініціативи Миколи Карловича фон Мекка, власника маєтку Копилів[20]. До районування Калинівка мала власну, Калинівську сільраду, а 1924 року вже входила до Макарівської[9]. Відтоді вона в документах стоїть поруч із райцентром. 1947 року вона під Макарівською сільрадою разом із Макаровом і Фасівочкою[11], 1971-го серед населених пунктів Макарівської селищної ради, з Зурівкою й Фасівочкою[12], 2000 року так само під Макарівською селищною радою[7]. Окремої статті про Калинівку в «Історії міст і сіл» 1971 року немає[12].
XX століття
Про перші роки радянської влади в Калинівці, як прямо пише том нарисів, історичних даних немає, а колективізація тут ішла дуже повільно[5]. Колгосп у Калинівці називався «Вільна праця», і в грудні 1932 року невідомий автор у районній газеті вимагав зняти з посади його голову Дубрівського[17], а трьох калинівців, М. Черниша, А. Черниша і С. Крамаренка, за зрив хлібоздачі в «Вільній праці» засудили до вислання за межі України на пʼять років[18].
Нариси називають чотирьох заарештованих за антиколгоспну агітацію: О. Ф. Галдецького, колгоспника Й. Ф. Крамаренка і двох робітників, І. Ф. Галдецького та М. Безугленка. «Решта селян примусово пішли до колгоспу»[5]. У «Реабілітованих історією» калинівці з такими самими ініціалами записані робітниками в Києві[13]. Іван Федотович Галдецький, 1908 року народження, жив у Києві й працював теслею на будівництві. 13 жовтня 1931 року трійка при колегії ДПУ вислала його на пʼять років за межі України, а 1938 року Особлива нарада при НКВС засудила ще до восьми років позбавлення волі. Михайло Іларіонович Безугленко, 1911 року народження, у Києві був візником артілі «Перевізкоп», і 26 травня 1934 року його вислали за межі України на три роки[13].
О. Ф. Галдецький за ініціалами збігається з Олексієм Федоровичем Галдецьким, уродженцем Мотижина, який жив у Калинівці одноосібником і 24 січня 1930 року дістав три роки позбавлення волі[13]. Кого нариси мають на увазі під Й. Ф. Крамаренком, напевно сказати не можна. «Реабілітовані історією» записують за Калинівкою двох кандидатів: колгоспника Федора Йосиповича Крамаренка, засудженого військовим трибуналом 4 липня 1944 року на пʼятнадцять років[13], і одноосібника Йосипа Петровича Крамаренка, розкуркуленого 1929 року[14]. Серед інших калинівців, розкуркулених між 1928 і 1932 роками, третя книга записує Федорич, Ігнатенка, Здольника, Кириленка, Литвина, Коваля й Семененка. Про них і про засуджених докладніше на сторінці «Від розкуркулення Ольги Федорич до трибуналу 1944 року».
Голод 1932-1933 років видно з районних книг актів про смерть. Покажчик архіву відносить до хутора шість актів 1932 року і сімнадцять 1933-го, хоча в одному акті кожного року назву хутора певно не прочитати. Вісім актів 1933 року припадають на липень[1][2]. «Від недоїдання» писар записав в одному акті 1933 року; ще в шести графа причини прокреслена, а в чотирьох її на аркушах не видно[2]. Цей акт записує 9 липня 1933 року смерть сорокавосьмирічного Карпа Микитовича Симоненка; третя книга «Реабілітованих історією» має Карпа Микитовича Семененка з Калинівки, розкуркуленого 1932 року[14]. Імʼя, по батькові й село збігаються, прізвище написане інакше, і чи це одна людина, жоден із цих документів прямо не каже. По кілька актів записано на прізвища Коваль, Литвин, Симоненко, Халявка і Фрич; імена, дати й причини зібрано на сторінці «Вид ни доїдань»: акти про смерть хутора Калинівка 1932-1933 років. Окремого мартирологу Калинівки в «Національній книзі памʼяті» по Київській області немає: село там згадано в спогаді автора, чиї дід Мефодій Трохимович Вовченко й тітка Марія Прокопчук жили в Калинівці[15]. Проте мартиролог смт Макарів у тому самому томі укладено й за книгою актів про смерть 1933 року. У ньому стоять імена з калинівських актів: троє дітей Ковалів, Ольга Халявка (в акті Олька), Карпо Симоненко[2].
9 липня 1941 року в Калинівку ввійшли німці, знищили МТС і колгоспні будівлі й забирали молодь до Німеччини[5]. Карпо Дехтяренко з Калинівки пройшов концтабір Дахау[24]. Село звільнили 8 листопада 1943 року, і наступним реченням нариси без жодного імені пишуть: «39 чоловік загинуло»[5].
Село при МТС
У 1930 році першу в районі машинно-тракторну станцію, створену в Макарові, розмістили в Калинівці, і частина калинівців пішла обслуговувати трактори[5]. 17 лютого 1944 року, за рішенням райвиконкому, яке наводить районна газета, станцію в Калинівці відновили на місці зруйнованої під час війни[19]. 1958 року МТС реорганізували в РТС, а стару техніку продали колгоспам[5].
8 жовтня 1979 року районне управління сільського господарства створило єдину агрохімічну службу району, «Макарівську сільгоспхімію», і її розмістили в Калинівці; тут збудували й молокозавод[5].
Нариси датують 1980 роком культурно-спортивний комплекс із басейном, «тринажерними» залами, стадіоном, літнім кінотеатром і кортами[5]. Рішення райвиконкому, яке наводить газета, вводить у дію спортивний корпус і стадіон 15 грудня 1984 року[23]. 31 березня 1982 року відкрили дитячий садок-ясла на 160 місць[21]. За нарисами, садок був відомчим, належав ремонтно-транспортному підприємству й мав близько 60 дітей[5]. Початкову школу відкрили 1 вересня 1988 року[22], а працювала вона, пишуть нариси, по 1993 рік[5].
Для пошуку. Книги актів цивільного стану 1921-1935 років, у яких є Калинівка, лежать у фонді Р-5634, опис 1, Державного архіву Київської області, у 24 справах, а розписано їх на окремій сторінці; в онлайн-покажчику архіву поруч стоять Калинівки ще шести районів[16]. Книга народжень району за 1943 рік має калинівський блок, акти № 1-17 на аркушах 9-25[3], розписаний на окремій сторінці. У довіднику місць FamilySearch село є лише під сучасною адресою «Kalinovka, Bucha, Kyiv, Ukraine»[31].
Що збереглося
Таблиця памʼяток археології Макарівського району в нарисах 2006 року записує в Калинівці Змієвий вал XI століття: 300 метрів завдовжки, 3 метри заввишки, 10 метрів завширшки[6].
Нариси 2006 року називають автором герба Калинівки художника Анатолія Марчука з Козичанки[8]. Цей проєкт так і лишився проєктом: місцева рада його не затвердила, а автор проєкту чинного герба - М. В. Чмир[27].
Леонід Степаненко з Калинівки загинув в Анголі 13 серпня 1981 року; районна газета пише, що поховали його в рідному селі[25].