Завалівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Заваловка, Zawałówka, Заваловская
«Деревня принадлежитъ Владиміру Владиміровичу Фонъ-Мекку; хозяйство въ имѣніи ведетъ самъ владѣлецъ» - так «Список населених місць Київської губернії» описав Завалівку 1900 року.[1] Прізвище не рядове: за два десятки кілометрів, у Копилові, стояв маєток фон Мекків.[50] А проте завалівського фон Мекка не знає ні Похилевич, ні польський географічний словник, ні районний нарис 2006 року.[13][15][28] Між Ольгою Карнович і останнім паном Кіхом стоїть власник, про якого в селі вже ніхто не памʼятає.
Село лежить на лівому боці Здвижа, за версту нижче Ситняків, а від Києва до нього 55 верст.[13][15] Історична адреса - Макарівська волость Київського повіту, парафія ситняківська; за ними документи й шукаються.[1][13][38] Сьогодні це Бучанський район і Макарівська селищна громада.[26]
Назва
Найраніше пояснення назви дає Похилевич 1864 року, і воно суто топографічне. Деревня «въ отношеніи къ мѣстечку Макарову лежить за древнимъ валомъ», а вал той тягнеться від Мотижина через ліси до Наливайківки.[14] Тобто за валом - і Завалівка.
Районний нарис 2006 року привʼязує заснування до втечі від монголо-татарського наступу[28] - версія, що розходиться з документом на кілька століть; розбіжність розібрана на сторінці про осадження села.[15]
Для пошуку. У дореволюційних паперах село пишеться «Заваловка», у польському словнику - «Zawałówka», а колонія при ньому - «Заваловская».[1][15] Найнебезпечніший однойменець - Завалівка Вишгородського району, затоплена Київським водосховищем: шість осіб із неї стоять у книгах репресованих по Київщині, і розводить два села рядок із назвою району.[34][35]
Кому належало
1768 року князь Антоній Любомирський обміняв Макарів із деканом київської капітули Каєтаном Рощишевським на Уладівку в Брацлавському, і Завалівка перейшла до нового власника в переліку приєднаних до містечка сіл.[17] Це найраніша дата, під якою ми бачили назву села в документі: на 1640 рік документа немає, лише свідчення словника, який на нього посилається, не називаючи.[18]
Далі словник веде ланцюг стисло. Після макарівського ключа Любомирських - Павші, близько 1875 року капітанша Шульгіна купила тут 871 десятину, а невдовзі перепродала майорові Карповичу Андрію Львовичу. Узяв він це в Похилевича 1887 року.[15][13]
Павш було щонайменше двоє, і ревізії називають старшого. 1811 року це Ксаверій Тадеушович - «...депутатского Собранія депутата и ордена Св. Іоана Ерусалимскаго Кавалера...», - а маєток при цьому стоїть «в коллокаціонном владѣніи», тобто заставлений.[6] 1834 року власник той самий, уже колишній предводитель дворянства Київського повіту, з дружиною з Милевських.[8][7] Отже село було за ним двадцять три роки. На плані викупних ділянок 1870 року власником названо «полковника Ксаверія Ксаверьевича Павшу» - сина, тому по батькові в нього й збігається з батьковим іменем; землі там 265 десятин 264 квадратні сажні.[2] А «Микола Ксаверієвич Павша» з абзацу про Макарів - найпевніше другий син, а не плутанина.[28]
На плані 1881 року землю продає вже «жена Майора Ольга Ивановна Карновичъ», і в заголовку, і у власноручному підписі - через «н».[3] Похилевич пише «Карпович» - звести чи розвести двох людей аркуш не дозволяє: імені майора він не називає, а чин ознакою особи не є.[3][13]
Але тримала вона маєток довше: перепис 1897 року називає при селі «Имѣніе Заваловское» власності «Карнович Ольги Іванівни, дружини майора».[9] Отже маєток був за нею щонайменше шістнадцять років, і це третя окрема згадка прізвища через «н».
Потім у ланцюг вклинюється фон Мекк, і про нього ми знаємо рівно один рядок довідника: 1900 року село належить Владимиру Владимировичу фон Мекку, який веде господарство сам, без управителя.[1] Отже маєток перейшов до нього між 1897 і 1900 роками.[9][1] Єдиному відомому носієві такого імені й по батькові було тоді двадцять два-двадцять три роки, а купчої ні від Карнович до фон Мекка, ні далі до Кіха немає.
Красовський, якого нарис ставить у переліку далі, лишив по собі не землю, а будівлю. 1846 року він поставив у Завалівці церковноприходську школу, у якій за радянської влади був дитячий будинок. Перелік нарису не хронологічний: ця дата на двадцять девʼять років раніша за продаж Шульгіній.[29]
Останній пан села - Олександр Олександрович Кіх, і біографія в нього не поміщицька. Інженер, він збудував міст через Іртиш біля Омська для Сибірської залізниці, був міським радником Києва й членом Державної Думи. А коли 1914 року почалася війна, розпорядився видавати родинам фронтовиків у маєтку зерно, цукор і олію. У революцію родина виїхала до Києва; заощаджень за кордоном не мала, і Кіх помер у Празі, де емігранти за зібрані гроші поховали його на лютеранському цвинтарі.[28]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 126 | жителів обох статей у приписній деревні ситняківської церкви[14] |
| 1887 | 280 | жителів обох статей; при них 73 ревізькі душі й 247 десятин наділу[13] |
| кінець XIX ст. | 169 | власне число словника; там-таки, з посиланням на Похилевича, стоїть 230[15] |
| 1900 | 246 | у 52 дворах, 127 чоловіків і 119 жінок; землі 563 десятини, з них поміщицьких 295 і селянських 268[1] |
| 1924 | близько 411 | 201 чоловік і 210 жінок за сумою колонок[19] |
| сьогодні | 183 | у 131 дворі; року перепису джерело не називає[25] |
Пряме зіставлення цих чисел оманливе. Три допоміжні величини - 73 ревізькі душі, 247 десятин наділу й 281 карбованець 31 копійка викупу - стоять і в Похилевича, і в словнику. Але словник узяв їх у Похилевича, тож свідчення тут одне.[13][15] З населенням інакше: словник подає власне число 169, а поруч, нібито за Похилевичем, 230, якого в жодному з двох його видань немає.[14][13] І ревізька душа - не жива людина: 1834 року в одному дворі четверо хлопців записані «былъ пропущенъ» - попередня ревізія їх проминула.[7]
Найраніші завалівчани, яких ми знаємо на імʼя, стоять у ревізії 1795 року, двором тринадцятим. Це удова Анна, 60, син Купріян, 29, його жінка Ксенія, 17. З ними родичі Іван, 40, та Марта, 23. По батькові тут немає навмисно: аркуш писано двома колонками, і вони розходяться.[5]
Три людності в одному селі
1834 року Завалівку переписували двічі й записали у дві різні справи одного фонду: 10 квітня - поміщицьких селян, 30 квітня - однодворців.[8][7] Розділив людей не кут села, а стан. Однодворці - здрібніла шляхта, переведена в податний стан, і прізвища в них відповідні: Паньковські й Ковальські в самих дворах, а через шлюби Закржевські, Ленчинські, Михаловські. У поміщицьких селян прізвища українські: Лазебний, Хамура, Дудар, Ковал, а за ревізією 1811 року ще Шутенко й Савченко.[8][6] А з 1881 року при селі сидять ще й німці-колоністи.[3]
Найдавніший рід - Лазебні. Ревізія 1811 року записує третім двором Якова Кондратьєва: помер 1808-го. А 80 років мав ще за переписом 1795-го, отже народився близько 1715.[6] 1834-го двір тримає син Наум: при ньому Лукʼян, онук Семен і племінник Євсей Ромащенко; старшого Якова бланк записує померлим 1825 року.[8] Пʼять поколінь у ревізіях. Чи сягає цей корінь Арсена Лазебного, ми не знаємо: прізвище й село спільні, покоління між ними не простежені.
Дві колонії, які так і не порахували
Німецькі колоністи сиділи при Завалівці щонайменше сорок пʼять років - від продажу 1881-го до обліку 1926-го,[3][20] і скільки їх було, з наявних джерел не складається. 1881 року Ольга Карнович продала 125 десятин одинадцятьом колоністам - Бекерові, Крюгерові, Радесу, Фрідріхові й Марʼї Лютерам, Лозе, Ликові, Герберові, Цульту, Полякову, Фердинанду, - і колонію на її плані підписано «Ольха».[3]
А перепис 1897 року колоній при Завалівці не знає взагалі. У розділі власницьких садиб шість господарств - маєток Карнович, дві садиби при Копіївці, водяний млин, пасіка дворянина Кальницького й садиба при Юрові, - і жодне не назване колонією. Лютеранина серед цих шести немає жодного: єдина німецькомовна родина - орендарі млина Кончаки, католики з Петроковської губернії.[9] Отже колонії або постали вже після 1897 року, або їх облічено деінде.
Зате 1900 року «Список населених місць» дає при селі вже дві німецькі колонії: восьмим номером «Кол. Заваловка» - 4 двори, 22 особи, 235 десятин, девʼятим «Кол. Заваловская (Карповка)» - 5 дворів, 30 осіб, 105 десятин.[1] Польський словник у ті самі роки знає одну колонію на 113 мешканців, за версту ближче до Києва, ніж саме село.[16] З числами списку це не сходиться: ні 22, ні 30, ні 52 разом не дають 113. 1924 року окремим рядком стоїть «Завалівська колонія (Карпівка)», а до обліку 1926 року її вже немає. Чи вона злилася з селом, чи людей звідти вивезли, жодне з двох видань не каже.[19][20]
Німецькі прізвища тримаються тут і в тридцятих: із восьми завалівців у книгах репресованих четверо записані німцями - терор 1937-1941 років.[34][36]
XX століття
26 квітня 1900 року «Кіевлянинъ» повідомив про завалівську пожежу: згоріло 10 дворів, збитків на 2517 карбованців.[10] А 18 серпня 1907 року завалівського селянина Мойсея Токаря знайшли в Макарові задушеним: його дружина Євфимія пішла була туди з Григорієм Майстренком, і присяжні виправдали обох підозрюваних.[11]
Найстаріший голос із самого села - у районній газеті 8 лютого 1936 року, під датником «ЗАВАЛІВКА». Сількор пише про підготовку коня до сівби, про фекалій, курячий послід і попіл замість добрив, про брак тяглової сили.[12]
Колгосп у селі носив імʼя Шевченка, до 1941 року його очолював Лазебний Семен Михайлович, і саме тут зʼявилася перша в районі вантажівка. А ще Завалівка славилася бджільництвом - меду вистачало на весь район.[30]
Розвідниця Ольга Токар загинула в Карпатах у квітні 1944 року; на памʼятнику односельцям викарбувано її імʼя, а в селі є вулиця Ольги Токар.[31][33]
Після війни, 1945 року, колгосп очолив Хоменко Трохим Олексійович.[28] А про голод 1946-1947 років говорить жителька села Тетяна Михайлівна Лазебна, 1938 року народження:
«На батька у війну прийшла похоронка і ми лишились з мамою, нам було дуже тяжко. В хаті троє дітей. В 1946-1947 рр. ми голодували. З братом і сестрою їли телячу шкуру, збирали в полі гнилу картоплю, їли паслін, калачики, листя шовковиці, цвіт акації. Так і вижили.»[32]
Після укрупнення колгоспів до Завалівки ввійшли артілі імені Тельмана з Улянівки й імені Горького з Зурівки.[28]
Село міняло сільраду чотири рази
1924 року Завалівка мала власну сільраду.[19] До 1926 року її вже немає: село перейшло під Юрівську.[20] 1947 року розклад той самий - Юрівська рада, а в ній Завалівка, Юрів і Зурівка.[21] До 1971-го село встигло перейти до Ситняківської.[22] Потім Юрівську раду відновили, і до 2020 року Завалівка була в ній знову.[23] Сільради скасували 2020-го: розпорядженням Кабінету Міністрів № 715-р від 12 червня утворили Макарівську селищну громаду, 17 липня - Бучанський район.[4] Від 28 жовтня 2021 року Завалівка входить до Юрівського старостинського округу разом із Юровом, Копіївкою та Зурівкою.[24]
Церква і школа
У Завалівці церкви не будували. Село приписане до церкви Різдва Христового в Ситняках разом із Юровом і Копіївкою. У каталозі архіву за парафією 282 справи: клірові в описах 1009 і 1011 фонду 127, метричні книги в описі 1012, від 1796 року.[38] Те саме незалежно каже довідник місць FamilySearch: село в ньому - поселення без парафії.[37] Тримався звʼязок і за окупації: книга народжень району за 1942 рік називає Завалівку в титулі справи поряд із Ситняками.[39]
Для пошуку. Метричні записи завалівців шукати серед книг ситняківської парафії, під формою назви «Заваловка».[38] Ревізькі казки села лежать у фонді 280, опис 2: 1795 рік - справа 20,[5] 1811 - справа 260,[6] 1816 - справа 319,[40] і двічі 1834 рік - справи 588[7] і 593[8]. Не прочитана з них одна, 1816 року.[40] Ревізій 1850 і 1858 років за цією назвою не знайдено. Подвірні листи перепису 1897 року зшито разом із Коптіївкою та Юрівкою - фонд 384, опис 3, справи 8[9] і 9[41].
Власної школи й дитячого садка в Завалівці сьогодні немає, і завалівські діти вчаться поза селом.[44]
Що збереглося
Памʼятник воїнам-односельцям стоїть із 1974 року, охоронний номер 1651.[46] Імен на плиті полічити не вдається: нижні рядки на кожному знімку закриває вінок.[47] Чисел ходить три - 53, 58 і наші щонайменше 35, - і жодного немає на самому камені; розібрано це в події про війну.[27][43]
Від садиби Кіха лишилися дерева: маєток розібрали активісти ще до війни й поставили з того матеріалу кілька хат, а липова алея та сад, де липи саджав сам Кіх, уціліли частково.[28] Вулиця Соловʼїна проходить там, де стояв панський дім, а поряд із нею є Шевченка, Лінійна, Ольги Токар і Першотравнева.[33] Усього тут 111,8 гектара.[25]
А родинний альбом Кіхів лежить у ситняківському музеї з 1993 року: копії надіслала онука Маріанна, приїхавши тоді в Завалівку обійти місця предків. Що на тих ксерокопіях, поза кількома рядками районного нарису, ніхто досі не описав.[28]