Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Завалівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Заваловка, Zawałówka
Останній пан села - Олександр Олександрович Кіх, і біографія в нього не поміщицька. Інженер, він збудував міст через Іртиш біля Омська для Сибірської залізниці, був міським радником Києва й членом Державної Думи. А коли 1914 року почалася війна, розпорядився видавати родинам фронтовиків у маєтку зерно, цукор і олію. У революцію родина виїхала до Києва; заощаджень за кордоном не мала, і Кіх помер у Празі, де емігранти за зібрані гроші поховали його на лютеранському цвинтарі.[28]
Село лежить на лівому боці Здвижа, за версту нижче Ситняків, а від Києва до нього 55 верст.[14][16] Історична адреса - Макарівська волость Київського повіту, парафія ситняківська.[1][14][39] Сьогодні це Бучанський район і Макарівська селищна громада.[26]
Назва
Пояснення назви дає Похилевич 1864 року, і воно суто топографічне. Деревня «въ отношеніи къ мѣстечку Макарову лежить за древнимъ валомъ», а вал той тягнеться від Мотижина через ліси до Наливайківки.[15] Тобто за валом - і Завалівка. Том IX польського словника пояснює назву: село осіло за трьома валами.[19]
Районний нарис 2006 року переказує легенду, за якою люди тікали за вал від монголо-татарського наступу.[28] Польський словник пише, що село заснував близько 1640 року Самуель Лящ; про це - сторінка про осадження села.[16]
Кому належало
1768 року князь Антоній Любомирський обміняв Макарів із деканом київської капітули Каєтаном Рощишевським на Уладівку в Брацлавському, і Завалівка перейшла до нового власника в переліку приєднаних до містечка сіл.[18]
Павш було щонайменше двоє, і ревізії називають старшого. 1811 року це Ксаверій Тадеушович - «...депутатского Собранія депутата и ордена Св. Іоана Ерусалимскаго Кавалера...», - а маєток при цьому стоїть «в коллокаціонном владѣніи», тобто заставлений.[5] 1834 року власник той самий, уже колишній предводитель дворянства Київського повіту, з дружиною з Милевських.[8][7] Повітовим маршалом дворянства Київського повіту його називає друкований штат імперії, «Месяцеслов» на 1829 рік.[9]
На плані викупних ділянок 1870 року землю викуплено «изъ владѣнiя помѣщика полковника Ксаверiя Ксаверьевича Павша»; по батькові вказує на сина, хоча план спорідненості не називає. Землі там 265 десятин 264 квадратні сажні.[2]
Близько 1875 року капітанша Шульгіна купила тут 871 десятину, а невдовзі перепродала майорові Андрію Львовичу Карповичу.[16][14] На плані 1881 року землю продає вже «жена Майора Ольга Ивановна Карновичъ», і в заголовку, і у власноручному підписі - через «н».[3] Але тримала вона маєток довше: перепис 1897 року називає при селі «Имѣніе Заваловское» власності Ольги Іванівни Карнович, дружини майора.[10]
Потім у ланцюг вклинюється фон Мекк: 1900 року село належить Владимиру Владимировичу фон Мекку, який веде господарство сам, без управителя.[1] Отже маєток перейшов до нього між 1897 і 1900 роками.[10][1] Прізвище не рядове: неподалік, у Копилові, стояв маєток фон Мекків.[46]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1816 | 57 | наявних чоловіків у 15 дворах[6] |
| 1864 | 126 | жителів обох статей у приписній деревні ситняківської церкви[15] |
| 1887 | 280 | жителів обох статей; при них 73 ревізькі душі, 247 десятин наділу й 281 карбованець 31 копійка викупу[14] |
| кінець XIX ст. | 169 | мешканців за польським словником[16] |
| 1900 | 246 | у 52 дворах, 127 чоловіків і 119 жінок; землі 563 десятини, з них поміщицьких 295 і селянських 268[1] |
| 1924 | 411 | 201 чоловік і 210 жінок, у 112 господарствах[20] |
1834 року в одному дворі четверо хлопців записані «былъ пропущенъ»: попередня ревізія їх проминула.[7]
Три людності в одному селі
1834 року Завалівку переписували двічі: 10 квітня - поміщицьких селян, 30 квітня - однодворців.[8][7] Розділив людей не кут села, а стан. Однодворці - здрібніла шляхта, переведена в податний стан, і прізвища в них відповідні: Паньковські й Ковальські в самих дворах, а через шлюби Закржевські, Ленчинські, Михаловські. У поміщицьких селян прізвища українські: Лазебний, Дудар, Ковал, а за ревізією 1811 року ще Савченко.[8][5] У дворі Дударів записаний і Ковал, якому за ревізією 1816 року був 51 рік, «въ бѣгахъ 1812», а Павло Дудар - рекрутом 1830 року.[8] А з 1881 року при селі сидять ще й німці-колоністи.[3]
Найдавніший рід - Лазебні. Ревізія 1811 року записує третім двором Якова Кондратьєва: помер 1808-го. А 80 років мав ще за ревізією 1795-го, отже народився близько 1715.[5] 1834-го двір тримає син Наум: при ньому Лукʼян, онук Семен і племінник Євсей Ромащенко; Наумового старшого сина Якова бланк записує померлим 1825 року.[8] Пʼять поколінь у ревізіях.
Хліб, млин і пожежа
1900 року головним заняттям села «Список населених місць» називає хлібопашество, і господарство трипільне і в поміщика, і в селян.[1] У розділі власницьких садиб перепису 1897 року шість господарств - маєток Карнович, дві садиби при Копіївці, водяний млин, пасіка дворянина Кальницького й садиба при Юрові.[10] Єдина німецькомовна родина серед них - орендарі млина Кончаки, католики з Петроковської губернії.
26 квітня 1900 року «Кіевлянинъ» повідомив про завалівську пожежу: згоріло 10 дворів, збитків на 2517 карбованців.[11]
Колоністи
1881 року Ольга Карнович продала 125 десятин одинадцятьом колоністам - Бекерові, Крюгерові, Радесу, Фрідріхові й Марʼї Лютерам, Лозе, Ликові, Герберові, Цульту, Полякову, Фердинанду, - і колонію на її плані підписано «Ольха».[3]
1900 року «Список населених місць» дає при селі вже дві німецькі колонії: восьмим номером «Кол. Заваловка» - 4 двори, 22 особи, 235 десятин, девʼятим «Кол. Заваловская (Карповка)» - 5 дворів, 30 осіб, 105 десятин.[1] 1924 року «Завалівська колонія (Карпівка)» ще стоїть окремо, а 1926 року окремим рядком її вже немає.[20][21]
Німецькі прізвища тримаються тут і в тридцятих: із восьми завалівців у книгах репресованих четверо записані німцями - терор 1937-1941 років.[34][36]
XX століття
18 серпня 1907 року завалівського селянина Мойсея Токаря знайшли в Макарові задушеним: його дружина Євфимія пішла була туди з Григорієм Майстренком, і присяжні виправдали обох підозрюваних.[12]
1924 року Завалівка мала власну сільраду.[20] До 1926 року її вже немає: село перейшло під Юрівську.[21]
8 лютого 1936 року сількор районної газети писав із Завалівки про підготовку коня до сівби, про заготівлю місцевих добрив - фекалію, курячого посліду, попелу, про брак тяглової сили.[13]
Колгосп у селі носив імʼя Шевченка, до 1941 року його очолював Лазебний Семен Михайлович, і саме тут зʼявилася перша в районі вантажівка. А ще Завалівка славилася бджільництвом - меду вистачало на весь район.[30]
Розвідниця Ольга Токар загинула у квітні 1944 року, після того як розвідгрупу схопили в Карпатах; на памʼятнику односельцям викарбувано її імʼя, а в селі є вулиця Ольги Токар.[31][33]
Після війни, 1945 року, колгосп очолив Хоменко Трохим Олексійович.[28] А про голод 1946-1947 років говорить жителька села Тетяна Михайлівна Лазебна, 1938 року народження:
«На батька у війну прийшла похоронка і ми лишились з мамою, нам було дуже тяжко. В хаті троє дітей. В 1946-1947 рр. ми голодували. З братом і сестрою їли телячу шкуру, збирали в полі гнилу картоплю, їли паслін, калачики, листя шовковиці, цвіт акації. Так і вижили.»[32]
Після укрупнення колгоспів до Завалівки ввійшли артілі імені Тельмана з Улянівки й імені Горького з Зурівки.[28]
Церква і школа
Власної парафії Завалівка не мала. Село приписане до церкви Різдва Христового в Ситняках разом із Юровом і Копіївкою.[39]
Пан Красовський, за нарисом, купив землі, панський маєток і хутір Завалівку, а 1846 року поставив тут церковноприходську школу, у якій за радянської влади був дитячий будинок.[29] Останнім директором Завалівського дитячого притулку був Друкаренко Василь Павлович, а пізніше там організували піонерський літній табір.[28]
До війни в селі діяла семирічна школа. Згодом вона занепала, і діти мусили ходити до школи в Ситняках.[28]
Що збереглося
Памʼятник воїнам-односельцям стоїть із 1974 року, охоронний номер 1651.[43][27] Під написом «Односельчанам с. Завалівки, воїнам, які віддали своє життя, захищаючи свою любиму Вітчизну» імена стоять у два стовпці, і прізвище Токар у правому повторюється щонайменше десять разів поспіль.[44] Таблиця памʼяток районного тому 2006 року пише про 53 воїнів-односельців, а історик Віталій Гедз, за газетною заміткою 2017 року, назвав 58 жителів Завалівки, які не повернулися з поля бою; про самих загиблих - у події про війну.[27][42]
Від садиби Кіха лишилися дерева: маєток розібрали активісти ще до війни й поставили з того матеріалу кілька хат, а сад, закладений Кіхами, з липами, які саджав сам Кіх, нарис застає й 2006 року; від липової алеї лишилася тільки частина.[28] Вулиця Соловʼїна проходить там, де стояв панський дім, а поряд із нею є Шевченка, Лінійна, Ольги Токар і Першотравнева.[33] Усього тут 111,8 гектара.[25]
На місці панського маєтку поставлено будинок учительки Катерини Карабчук, і до неї 1993 року приїхала онука Кіха Маріанна, обійти місця, повʼязані з предками.[28] До музею в Ситняках вона надіслала ксерокопії з родинного альбому й біографію діда.
Не плутати. Найнебезпечніший однойменець - Завалівка Вишгородського району: 1964 року її зняли з обліку, бо жителів переселили із зони затоплення Київської ГЕС.[37] Шість осіб із неї стоять у книгах репресованих по Київщині, і розводить два села рядок із назвою району.[34][35]
Для пошуку. У дореволюційних паперах село пишеться «Заваловка», у польському словнику - «Zawałówka».[1][16] Метрики шукати серед книг ситняківської парафії в ЦДІАК, ф. 127, від 1796 року.[39] Ревізькі казки села - у ДАКО, ф. 280, оп. 2, за 1795, 1811, 1816 і 1834 роки[4][5][6][7][8], листи перепису 1897 року - ф. 384, оп. 3, разом із Коптіївкою та Юрівкою.[10][41] Записи XX століття - під Завалівською, Юрівською й Ситняківською радами.[20][21][22][23][24]