Три числа загиблих, і жодного з них немає на камені

Окупація прийшла в Завалівку двома заходами. 10 липня 1941 року село зайняли частково - іншу частину ще тримали радянські війська, а лінія фронту проходила поряд, через Ситняки, Небилицю і Ставище. Повністю німці захопили село аж 17 липня.^[1] Визволення нарис 2006 року датує одним днем: 8 листопада 1943 року.

Інших точних днів війни в самому селі нарис не називає.^[1]

Підпілля, партизани і два речення без адреси

Під час окупації в селі діяла невелика підпільна група, і звʼязок із київським підпіллям вона тримала через односельця Лазебного Анатолія Никоновича.^[1] Чимало завалівців пішли в партизанське зʼєднання І. Хитриченка, яке в травні - листопаді 1943 року діяло на Київщині.

Понад це нарис не каже нічого: ні скільки людей було в групі, ні що вона робила, ні хто з села повернувся від Хитриченка. Під нарисом про Завалівку немає ні виносок, ні списку літератури, і на що спиралися автори, з книжки не видно.^[1]

Памʼятник один, а чисел коло нього три

Рішення Київської обласної ради 2003 року знає в Завалівці «Памʼятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни»: дата відкриття 1974, місце - при вʼїзді до села, охоронний номер 1651. Числа загиблих цей документ не подає.^[3] Того самого обʼєкта, тим самим охоронним номером, торкається таблиця памʼяток у Букет 2006: там записано число - 53 воїни-односельці.^[1] Підпис до знімків на Вікісховищі й запис у переліку памʼяток повторюють це число дослівно.^[4][5] Підпис на Вікісховищі ще й ставить обʼєкт у парку.^[4] Друге число, 58 жителів Завалівки, які не повернулися з поля бою в роки Другої світової війни, наводять «Макарівські вісті» 2017 року зі слів директора районного музею Віталія Гедза.^[2]

Памʼятників при цьому не два, а один. Координати вузла в OpenStreetMap, знімків на Вікісховищі й запису в переліку памʼяток збігаються в межах сорока метрів, а два інші памʼятні обʼєкти в радіусі трьох кілометрів стоять уже в Юрові.^[6][4][5] Тож «при вʼїзді до села» і «у парку» описують той самий памʼятник.^[3][4]

З числом гірше, і причина проста - на плиті його немає. Вирізьблений текст посвяти читається повністю: «Односельчанам с. Завалівки, воїнам, які віддали своє життя, захищаючи свою любиму Вітчизну». Жодної цифри в ньому немає. Нижче йде список у два стовпці - прізвище й ініціали в кожному рядку; прізвище «Токар» повторюється в правому стовпці щонайменше десять разів поспіль.^[4]

Число «53» надруковане ще 2006 року. Той самий том, що дав нарис про Завалівку, у таблиці памʼяток (кн. с. 99, рядок 82) називає обʼєкт «Памʼятник на честь 53 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни». Дата відкриття 1974, охоронний номер 1651 - той самий, що й у рішенні облради 2003 року.^[1] Підпис на Вікісховищі, запис у переліку памʼяток і поле inscription вузла OpenStreetMap повторюють цю саму фразу дослівно.^[5][4][6] Це один голос, не три.

Повного списку імен знімки теж не дають. Сім світлин категорії зняли два фотографи з різницею в девʼять років, 2011-го і 2020-го. Упевнено читаються 15 рядків, де видно обидва стовпці, і ще щонайменше пʼять, де розбирається лише лівий, - разом щонайменше 35 імен. Далі камінь ховається під вінок із квітів, і список іде нижче видимого краю. Вінок лежить на обох фотосесіях і закриває приблизно ті самі нижні рядки.^[4]

Отже, скільки імен на памʼятнику в Завалівці, ми не знаємо. Таблиця памʼяток тому 2006 року називає 53 воїни-односельці, «Макарівські вісті» 2017 року зі слів директора районного музею - 58 жителів Завалівки, які не повернулися з поля бою, а на найкращому з семи знімків плити читається щонайменше 35 імен.^[1][2][4] У списку на плиті лише прізвища з ініціалами, без підсумкової цифри. Нарис про Завалівку в тому самому томі (кн. с. 274-276) числа теж не називає - але це опис за оповідними абзацами, не за таблицею.^[1]

Шістнадцять листів 1943 року

16 листів остарбайтерів із Завалівки датовані серпнем - вереснем 1943 року й свого часу до адресатів так і не дійшли.^[2] Знайшов їх у Державному архіві Київської області Віталій Гедз, директор Макарівського районного історико-краєзнавчого музею; копії родичам передали за сприяння керівництва архіву і зусиллями вчительки історії Ситняківської школи Любові Забишної.

Одну з листівок отримав Михайло Коробчук: коли 1943 року її адресували, йому було два роки.^[2] Решти адресатів газета не називає.

Для того, хто шукає своїх, важить тут те, що в обласному архіві лежать листи завалівчан, вивезених до Німеччини.^[2] Газета згадує й копії документів ДАКО про Юрів, Ситняки й Завалівку в період окупації, без фонду, опису чи номера справи.

Ольга Токар

Ольга Токар, 1922 року народження, пішла на фронт у липні 1941 року. Групу розвідників закинули в Карпати 29 березня 1944 року; там їх схопили вороги. Загинула Ольга у квітні 1944 року.^[1] Її імʼя викарбуване на тому самому граніті, а в селі є вулиця Ольги Токар. Про неї окремо - на її сторінці.

Похоронка й те, що було після неї

Що означала для родини похоронка, видно з одного свідчення в тому самому нарисі. Лазебна Тетяна Михайлівна, 1938 року народження, згадувала:

На батька у війну прийшла похоронка і ми лишились з мамою, нам було дуже тяжко. В хаті троє дітей. В 1946-1947 рр. ми голодували. З братом і сестрою їли телячу шкуру, збирали в полі гнилу картоплю, їли паслін, калачики, листя шовковиці, цвіт акації.^[1]

Голод 1946-1947 років застав цю сімʼю вже без батька.^[1]

Для пошуку. Імена полеглих завалівчан нікуди не зникли - вони на камені, під вінком. Прочитати їх зможе той, хто зніме плиту впритул у день, коли квітів на ній немає: боковим світлом або в похмуру погоду, з обома стовпцями до самого низу. Шістнадцять листів остарбайтерів мають адресу в Державному архіві Київської області.^[2]