Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Юрів
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Юровъ, Юрове, Юрово
Нещодавно збудовані власний будинок, трактир, винокурний і цегельний заводи, поштова станція й велика водяна мельниця «придаютъ Юрову видъ мѣстечка»[4]. Так Похилевич 1864 року бачив маєток Єремєєва при Юрові. Скінчилося це швидко. Свої справи Єремєєв запустив так, що після його смерті 1880 року обидва його маєтки, Юрів і Коптівку, продали, а гроші пішли на погашення боргів[14].
Найдавніша відома згадка про Юрів - ревізькі казки 1795 року: село записане в них маєтком шляхтича Харлінського[10].
Назва
У дореволюційних і ранніх радянських документах село пишеться чотирма способами, і жоден із них не збігається з сучасним. У Похилевича це «Юровъ»[4]; у списку поселень 1924 року - «Юрове» з Юровською радою[17], а 1926 року - «Юрово» з Юрівською[18]. Четверта форма стоїть у справі 1802-1803 років про парафію: там село названо «Юрівка»[13].
Не плутати. Юрівка існує окремо - інше село, за іншою волостю й іншою парафією: у казках 1816 року Юрівка стоїть біля Бишева, Юрів - біля Коптіївки, Червоної Слободи й Карашина[12].
Дехто, як пише Похилевич, вважав Юрів давнім Іровом[4], але Іров, за статтею в «Краєзнавстві» 2016 року, лежав на річці Уборті[3].
Кому належало
1749 року Карашинський маєток, до якого пізніше належав і Юрів, був у Сапєг, і Харлінські дістали його вже після них[8]. Далі йдуть Сабанські: справа 1802-1803 років називає Коптіївку, Красну Слободу й «Юрівку» селами поміщика Фелікса Сабанського[13].
1849 року Станіслав Сабанський продав Юрів і Коптівку Єремєєву, який служив при генерал-губернаторові Бібікові чиновником для особливих доручень і був автором кількох праць[7].
На 1864 рік маєток при Юрові - це ще й Коптівка, Красна Слобода і «Бабка», разом до 3000 десятин землі[4].
Після Єремєєва Юровом володів капітан Орест Соколовський[7]: він перебудував резиденцію Єремєєва, і в радянський час у ній був спершу дитячий будинок, потім піонерський табір[14]. 1906 року лист до «Кіевлянина» про власний маєток «с. Юровъ» підписав землевласник «О. Г. Соколовський»[1], хоч Похилевич 1887 року називає власника Юрова Орестом Юрійовичем[7].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 385 | жителів обох статей у Юрові разом із Коптівкою[4] |
| 1887 | 320 | жителів обох статей самого Юрова, ревізьких душ 108[7] |
| 1924 | 609 | у 160 господарствах[17] |
| 1926 | 706 | душ у 171 господарстві[18] |
До числа 1887 року той самий автор додає ще 370 десятин наділу, 425 карбованців 66 копійок викупу, 8 душ однодвірців, приписаних до юрівського товариства, і до 15 євреїв, що жили при поміщицькому постоялому дворі й млині[7].
Вал по краю городів
1864 року на схід від Юрова, у полях і в лісі, стояли «древніе валы»[4]. Це відтинок III валу межиріччя Ірпеня й Тетерева, який проходить у Юрові південним берегом Здвижа[15]. За обстеженням 1976 року вал мав 740 метрів довжини, 1,2-1,3 метра висоти й 11-12 метрів ширини і йшов східним краєм городів села; із західного боку простежувалися рештки заплилого рову. За обстеженням 1984 року від нього лишився пошкоджений відрізок близько двадцяти метрів: решту знищило будівництво обʼїзної шосейної дороги.
XX століття
У 1930 році в селі діяв колгосп ім. Леніна[14]. У серпні 1932 року план хлібозаготівлі Юрову дали малий, але голова колгоспу Лопата заявив, що не здасть жодного фунта, доки не здадуть одноосібники; на 30 жовтня 1932 року план був виконаний на 26 відсотків. У серпні 1933 року - на 0,1 відсотка. Про голод 1932-1933 років у селі окрема сторінка.
Особливо непопулярним із більш ніж півтора десятка тодішніх податків «Нариси» називають позику: її «правили» уповноважені, ходячи по хатах. По Юрову уповноваженими були І. А. Ярошенко, І. М. Семенченко, М. Д. Помогайбо, Ф. Л. Сич, С. О. Хоменко і С. С. Кириленко[14]. Схожий перелік прізвищ стоїть і в книзі памʼяті 2008 року, тільки вже як «активісти», що здійснювали розкуркулювання й вилучення продовольчих запасів[16].
Обласна газета згадує Юрів і в буденному. 12 березня 1937 року в село прийшов загін дружин командирів РСЧА під командою орденоносиці П. Осипенко - тридцять кілометрів маршу[31]. Назустріч вийшли колгоспники, школярі й члени президії макарівського райвиконкому, а колгоспів у Юрові на той час було три.
1938 року в селі працювали два колгоспи одразу: юрівський виконав план хлібоздачі на 11,8 відсотка, а другий, «Перемога», - на нуль[14].
У вересні того ж 1938 року обласна газета писала, що юрівський будинок колективіста в артілі ім. Шевченка засипаний зерном[32]. 2 листопада 1940 року обласна газета написала про виїзне засідання Макарівської райспоживспілки в Юрові, де обговорювали розкрадання в Червонослобідському споживчому товаристві[33].
За нарисом про Юрів у «Нарисах з історії Макарівського району» 2006 року, на фронт із Юрова пішло більше сотні чоловік, і 65 із них загинули або пропали безвісти[14]. Про війну в селі окрема сторінка.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 серпня 1954 року Юрівську й Ситняківську сільради обʼєднали в одну, Ситняківську, з центром у Ситняках[21].
10 квітня 1972 року рішенням Київського облвиконкому № 191 Юрівську раду утворили заново з центром у Юрові, і до неї перейшли Завалівка, Копіївка й Улянівка від Ситняківської ради та Червона Слобода від Великокарашинської[21].
Церква і школа
Власної церкви в Юрові не було ніколи. 1802-1803 роком датована справа про зарахування Юрівки, Коптіївки й Красної Слободи - сіл поміщика Фелікса Сабанського - до парафії села Великий Карашин[13]. Похилевич уже 1864 року ставить Юрів серед деревень, причислених до ситняківської церкви[6], 1887 року - разом із Коптіївкою[9].
Школи в самому Юрові теж немає. Початкову закрили, коли в сусідній Червоній Слободі відкрили середню, а дитячого садка в Юрівській громаді не було ніколи; базовою для юрівських дітей лишається школа в Червоній Слободі[35].
Хто звідси родом
Катерина Семенівна Левченко, народжена 1920 року, - доктор хімічних наук, уродженка Юрова[28][30]. Роки окупації вона провела на Макарівщині: у 1942-1943 роках працювала статистиком у поліклініці в Макарові, а 1944 року викладала хімію в макарівській школі[34]. Василь Ярошенко з Юрова був серед тих, кого 1968 року відправили до Чехословаччини[36].
Що збереглося
Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року бере в Юрові на державний облік дві братські могили. Позиція 604 - воїни Радянської Армії, полеглі 1943 року за визволення села, обеліск залізобетонний. Позиція 605 - воїни громадянської війни, які загинули в боротьбі з денікінцями за визволення села 1920 року, і обеліск над ними деревʼяний[22].
Сьогодні в Юрові 181 двір, поштовий індекс 08041, код КАТОТТГ UA32080190490096915[28].
На памʼятнику в центрі села вибито прізвища тих, хто визволяв Юрів, і односельців, що загинули в бою[14].
Для пошуку. У дореволюційних і ранніх радянських паперах шукати треба «Юровъ», «Юрове», «Юрово» і «Юровська». Метричні книги велися на парафію, тож юрівців треба шукати серед книг Ситняків[9], а за початок XIX століття - ще й серед карашинських[13]. Знайшовши згадку, перевіряйте не район, а сусідів у тому самому рядку чи абзаці: Коптіївка, Красна Слобода, Карашин, Ситняки, Завалівка означають Юрів. Записи ради до 1954 і після 1972 року шукати під Юрівською радою, між цими роками - під Ситняківською[21].