Юрів
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Юревичі, Юровъ, Юрове
12 червня 1618 року Миколай Харлінський подав до суду на Галшку з Гулевичів і Міхала Лозку: ті наслали людей з добр Юревичі на землі Хвойники, напали на корчму «Рашів» і вивезли звідти до Рожева потаж - речовину, з якої варили скло[3]. Це найдавніша відома згадка про Юрів. Самі Юревичі в тому акті - добра відповідачів; Харлінському належали Хвойники, куди прийшли нападники.
Назва
У документах село пишеться чотирма способами, і жоден із них не збігається з сучасним. 1618 року це «Юревичі»[3]; у Похилевича - «Юровъ»[4]; у списках поселень 1924 і 1926 років - «Юрове», а рада при ньому «Юровська»[15][16]. Четверта форма найнебезпечніша: справа 1802-1803 років про парафію називає село «Юрівка»[11].
Річ у тім, що Юрівка існує окремо - інше село, за іншою волостю й іншою парафією. Розводять їх не назва й не район, бо в Макарівському побували обидва. Розводять їх сусіди по списку. У ревізьких казках 1811 року Юрів іде в кластері Карашин - Коптіївка - Красна Слобода, а Юрівка - у кластері Мостище - Соснівка - Оробіївка - Леонівка[9]. У казках 1816 року Юрівка стоїть біля Бишева, Юрів - біля Коптіївки, Червоної Слободи й Карашина[10]. Та сама ознака працює і в справі 1802 року: Коптіївка й Красна Слобода в ній сусіди саме Юрова[11].
Для пошуку. У дореволюційних і ранніх радянських паперах шукати треба «Юровъ», «Юрове» і «Юровська», а сучасне написання в них не трапляється. Знайшовши згадку, перевіряйте не район, а сусідів у тому самому рядку чи абзаці: Коптіївка, Красна Слобода, Карашин, Ситняки, Завалівка означають Юрів.
Де Юрів записаний під чужим іменем
Похилевич 1887 року не дає Юрову власної статті: село стоїть усередині статті про Ситняки, на кн. с. 63[5]. «Нариси з історії Макарівського району» кладуть нарис про Юрів і нарис про Юрівку на один розворот, ліворуч і праворуч[12]. Рішення Київського облвиконкому 1970 року ставить памʼятки двох сіл сусідніми рядками: 604 і 605 - Юрів, 606 - уже Юрівка[19].
У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області слова «Юрів» немає жодного разу, зате пʼятеро репресованих підписані «с. Юрівка Макарівського району»[20] - району, де Юрівки не було. Прочитати це як «отже, насправді Юрів» не можна: том проставляє район на момент свого видання, а не на момент вироку, і в ньому є стаття, де людину, виселену 1933 року, приписано до району, якого тоді не існувало[20]. Усіх пʼятьох том привʼязує до Юрівки полем народження або проживання, але одного з них, розстріляного в грудні 1937 року Степана Петровича Мангера, уродженця Юрівки, що жив у Києві, нарис про Юрів називає своїм[12], і котре з двох сусідніх сіл його насправді, ми з цих двох джерел сказати не можемо[20].
Твердо розводить два села лише довідник адміністративного поділу 1947 року. У Макарівському районі він дає окремо Ситняківську сільраду - саме село Ситняки, - і окремо Юрівську, до якої входять Завалівка, Юрів і Зурівка[17].
Кому належало
Ревізькі казки 1795 року називають Юрів маєтком шляхтича Харлінського й ведуть його окремою статтею на аркушах 434-453, одразу перед Великим Карашином, Коптіївкою та Малим Карашином[8]. Прізвище Харлінських стоїть і в позові 1618 року[3], і спокуса протягнути між двома точками один рід велика. Протягнути її нема на чому: 1749 року маєток належав Сапєгам, і Харлінські дістали його вже після них[6], а спорідненості Миколая Харлінського з власниками кінця XVIII століття не показує жодне джерело[8].
Далі йдуть Сабанські, і межа між двома родами не сходиться. Справа 1802-1803 років називає Коптіївку, Красну Слободу й «Юрівку» селами поміщика Фелікса Сабанського[11], хоч продаж датовано 1808 роком[6]. Котрась із двох дат неточна, і котра саме - з наявних паперів не видно.
1849 року Станіслав Сабанський продав Юрів і Коптівку Єремєєву, який служив при генерал-губернаторові Бібікові чиновником для особливих доручень і був автором кількох праць[5].
Ціна цього продажу стоїть у двох виданнях того самого автора по-різному. Похилевич 1864 року, кн. с. 123: «Юровъ съ Коптевкою въ 1849 году за 25,000 руб. серебромъ»[4]. Похилевич 1887 року, кн. с. 63: «за 2500 р.»[5], і цю ж цифру повторюють «Нариси» 2006 року[12]. Ми звірили обидві сторінки: цифри стоять там саме так. Загублений у пізнішому наборі нуль - найпростіший здогад, але це саме здогад: підстав вибрати одну цифру й викреслити другу немає.
На 1864 рік маєток при Юрові - це ще й Коптівка, Красна Слобода і нетотожнений досі топонім «Бабка», разом до 3000 десятин землі. Нещодавно збудовані власний будинок, трактир, винокурний і цегельний заводи, поштова станція й велика водяна мельниця «придаютъ Юрову видъ мѣстечка»[4].
Скінчилося це швидко. Своїми справами Єремєєв розпорядився так, що після його смерті 1880 року обидва маєтки продали, а гроші пішли на погашення боргів[12]. Після нього Юровом володів Орест Соколовський: він перебудував резиденцію Єремєєва, і в радянський час у ній був спершу дитячий будинок, потім піонерський табір. По батькові його пишуть двояко - «Нариси» дають Юрійович[12], а сам він 1906 року підписав лист до «Кіевлянина» як «О. Г. Соколовський», тобто Георгійович, і писав у ньому про власний маєток «с. Юровъ»[1]. Юрій і Георгій це одне імʼя, і власник Юрова тут один.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 385 | жителів обох статей у Юрові разом із Коптівкою[4] |
| 1887 | 320 | жителів обох статей самого Юрова, ревізьких душ 108[5] |
| 1924 | 609 або 539 | видання одночасно дає 160 дворів, 229 чоловіків, 310 жінок і підсумок 609 - хоча 229 + 310 = 539; яке число вірне, не встановити[15] |
| 1926 | 706 | душ у 171 господарстві[16] |
| 2001 | 356 | осіб за переписом[25] |
Перші два рядки між собою не порівнюються: 1864 року Похилевич рахує Юрів разом із Коптівкою, а 1887-го - самий Юрів[4][5]. До числа 1887 року той самий автор додає ще 370 десятин наділу, 425 карбованців 66 копійок викупу, 8 душ однодвірців, приписаних до юрівського товариства, і до 15 євреїв, що жили при поміщицькому постоялому дворі й млині. «Нариси» 2006 року ставлять ці числа вже за часів Соколовського[12], хоч у Похилевича вони описують село на момент його власної книжки[5].
Різкий рух видно між 1887 і 1924 роками: за неповних сорок років село зросло в півтора-два рази[5][15]. А далі, за наступні три чверті століття, від семисот із гаком душ лишилося триста пʼятдесят шість[16][25].
Вал по краю городів
1864 року на схід від Юрова, у полях і в лісі, стояли «древніе валы»[4]. Це відтинок III валу межиріччя Ірпеня й Тетерева, який проходить у Юрові південним берегом Здвижа[13]. За обстеженням 1976 року вал мав 740 метрів довжини, 1,2-1,3 метра висоти й 11-12 метрів ширини і йшов східним краєм городів села; із західного боку простежувалися рештки заплилого рову. За обстеженням 1984 року від нього лишився пошкоджений відрізок близько двадцяти метрів: решту знищило будівництво обʼїзної шосейної дороги.
XX століття
Осідок Юрівської сільради - сам Юрів, і статтю про неї ведуть від 1929 року[24]. Але «Юровська сільрада» стоїть уже в списках поселень 1924 і 1926 років, і при ній Коптіївка, Красна Слободка, хутір Зурівка і хутір Олександрівка[15][16]. Тобто рада старша за 1929 рік щонайменше на пʼять років, а що саме сталося того року, з наявних паперів не видно.
У 1930 році в селі діяв колгосп ім. Леніна[12]. У серпні 1932 року план хлібозаготівлі Юрову дали малий, але голова колгоспу Лопата заявив, що не здасть жодного фунта, доки не здадуть одноосібники; на 30 жовтня 1932 року план був виконаний на 26 відсотків. У серпні 1933 року - на 0,1 відсотка.
Найнепопулярнішим із більш ніж півтора десятка тодішніх податків «Нариси» називають позику: її «правили» уповноважені, ходячи по хатах. По Юрову уповноваженими були І. А. Ярошенко, І. М. Семенченко, М. Д. Помогайбо, Ф. Л. Сич, С. О. Хоменко і С. С. Кириленко[12]. Схожий перелік прізвищ стоїть і в книзі памʼяті 2008 року, тільки вже як «активісти», що здійснювали розкуркулювання й вилучення продовольчих запасів[14]. Двома незалежними свідченнями це навряд чи є: свідків для книги памʼяті записано 2008 року, вже після виходу «Нарисів».
Обласна газета згадує Юрів і в буденному. 12 березня 1937 року в село прийшов загін дружин командирів РСЧА під командою орденоносиці П. Осипенко - тридцять кілометрів маршу[28]. Назустріч вийшли колгоспники, школярі й члени президії макарівського райвиконкому, а колгоспів у Юрові на той час було три.
1938 року в селі працювали два колгоспи одразу: юрівський виконав план хлібоздачі на 11,8 відсотка, а другий, «Перемога», - на нуль[12].
У вересні того ж 1938 року та сама газета взялася за юрівський будинок колективіста: в артілі ім. Шевченка його засипали зерном замість того, щоб вести там культроботу[29]. А в листопаді 1940-го Макарівська райспоживспілка приїхала засідати до Юрова - виїзне засідання про розкрадання в Червонослобідському споживчому товаристві. Юрів тут місце засідання, а не сторона справи[30].
На фронт із Юрова пішло більше сотні чоловік, і 65 із них загинули або пропали безвісти[12]. Це число - переказ краєзнавця, а не документ, і поіменного переліку тих 65 у нас немає: том 4 «Книги Памʼяті України. Київська область» з макарівським розділом цифрової копії не має. Прізвища при цьому існують - вони вибиті на памʼятнику в центрі села[12].
Рада, яку скасували й відновили
Довідник 1947 року дає Юрівську сільраду з трьома селами: Завалівка, Юрів і Зурівка[17]. Зурівка тут не описка й не спотворена «Юрівка»: це окреме село, засноване 1897 року, у якому й сьогодні живуть двадцять сім осіб[26].
До 1971 року Юрівської ради вже немає. «Історія міст і сіл» подає Юрів разом із Завалівкою, Копіївкою та Улянівкою підпорядкованим Ситняківській раді[18]. Коли саме сталася ця зміна, не каже жодне з наявних джерел - десь між 1947 і 1971 роком.
У квітні 1972 року раду утворили заново й приєднали до неї Улянівку[24]. До 2020 року вона обʼєднувала Юрів, Завалівку й Копіївку, Улянівки в ній уже не було. 17 липня 2020 року постановою Верховної Ради № 807-IX утворено Бучанський район, а місцеві вибори 25 жовтня того року скасували сільради: Юрів став прямою складовою Макарівської селищної громади.
Церква і школа
Власної церкви в Юрові не було ніколи, і це головне, що треба знати тому, хто шукає тут предків. 1802-1803 роком датована справа про зарахування Юрівки, Коптіївки й Красної Слободи - сіл поміщика Фелікса Сабанського - до парафії села Великий Карашин[11]. Похилевич 1887 року застає Юрів і Коптіївку вже в ситняківському приході[7], а документа про саме переприписання в наявних описах немає.
Незалежно від Похилевича те саме каже довідник місць FamilySearch: імперський вузол Юрова за 1793-1922 роки має тип Hamlet, поселення без власної парафії[21].
Для пошуку. Метричні книги велися на парафію, тож юрівців треба шукати серед книг Ситняків[7], а за початок XIX століття - ще й серед карашинських[11]. В оцифрованих зібраннях FamilySearch Юрова немає взагалі: ні в дублікатах метричних книг Київської губернії[22], ні у сповідних розписах[23], ні у фільтраційних картках 1943-1991 років[2].
Школи в самому Юрові теж немає. Початкову закрили, коли в сусідній Червоній Слободі відкрили середню, а дитячого садка в Юрівській громаді не було ніколи; базовою для юрівських дітей лишається школа в Червоній Слободі[32].
Хто звідси родом
Катерина Семенівна Левченко, народжена 1920 року, - доктор хімічних наук, уродженка Юрова; її називають два довідники нарізно[25][27]. Роки окупації вона провела на Макарівщині: у 1942-1943 роках працювала статистиком у поліклініці в Макарові, а 1944 року викладала хімію в макарівській школі[31]. Ольга Олексіївна Леоненко, народжена 1924-го, - поетеса, «сільський самородок»[25]; місця народження джерело не називає. Василь Ярошенко з Юрова був серед тих, кого 1968 року відправили до Чехословаччини[34]. У травні 2017 року в селі відзначили 90-річчя Ніни Яківни Радченко[33], а Ю. В. Тимошенко й Л. О. Олійник із Юрова показували роботи на районній виставці вишиванок[35].
Що збереглося
Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року бере в Юрові на державний облік дві братські могили. Позиція 604 - воїни Радянської Армії, полеглі 1943 року за визволення села, обеліск залізобетонний. Позиція 605 - воїни громадянської війни, які загинули в боротьбі з денікінцями за визволення села 1920 року, і обеліск над ними деревʼяний[19].
Від валу лишилося близько двадцяти метрів по краю городів[13].
Сьогодні в Юрові 181 двір на 0,387 квадратного кілометра, поштовий індекс 08041, код КАТОТТГ UA32080190490096915[25]. Валерій Костянтинович Шурда очолив Юрівську раду 2010 року, і це була його третя каденція сільського голови: уперше він обійняв цю посаду 23-річним, потім перейшов головою колгоспу. У Юрові він живе з 1972 року[32]. Станом на серпень 2017 року дванадцять мешканців Юрова, Завалівки й Копіївки пройшли службу в зоні АТО, і один із них, Віктор Петренко, додому не повернувся - про його долю нічого не відомо.
Найповніший перелік юрівських імен лежить не в книжці й не в архіві, а на памʼятнику в центрі села: прізвища тих, хто визволяв Юрів, і тих, хто не повернувся з фронту[12]. Переписати їх звідти може будь-хто, хто доїде до села, і доти шістдесят пʼять - це число без людей.