Юрівка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Юровка, Jurówka
1926 року в Юрівці жило 799 душ, 1971-го - 381[17][19]. Між цими двома числами лежить усе, що сталося із селом у двадцятому столітті, і від кожної події лишилося своє число: сім імен із голоду, пʼять із книги репресованих і вісімдесят один невернений із фронту, чиїх імен ми не знаємо.
Село стоїть на ручаї Очеретня, лівій притоці Ірпеня, за шістдесят чотири версти від Києва за «Списком» 1900 року[15] й за шістдесят пʼять за польським словником[12], на самій майже межі трьох давніх повітів - Київського, Радомисльського й Васильківського[11][14]. Історично це Київський повіт, Бишівська волость, і саме за цією адресою шукаються документи: з 1923 року село в Бишівському районі, з 1959-го в Макарівському, а з 2020-го у Фастівському.
Не плутати з Юровом
Пошук по цьому селу псує одна річ, і краще знати про неї наперед: неподалік стоїть Юрів, і довідники ставлять ці два села впритул - а ті, хто з них виписує, регулярно зливають їх в одне.
Похилевич 1864 року веде «Юровку» і «Юровъ» окремими гаслами покажчика, під
сторінками 74 і 123, а самих «Юровок» у покажчику дві - наша й
бердичівська[10]. Польський словник друкує гасла
Jurówka і Jurów на одній сторінці одного тому[12]. Рішення
облвиконкому 1970 року ставить памʼятки двох сіл сусідніми рядками
переліку[8]. Районні «Нариси» кладуть нариси про них на один розворот,
ліворуч і праворуч. Довідник 1947 року - єдиний, хто розводить їх твердо:
Юрівка це Бишівський район, позиція 102, а Юрів - Макарівський, позиція
1127[18].
Розрізняє їх не назва, а волость: наше село в Бишівській, Юрів у Макарівській. Далі йдуть парафія - тут своя, там ситняківська - і відстань до тієї самої пошти у Фасовій: від Юрівки двадцять дві версти, від Юрова чотири[12].
Для пошуку. У дореволюційних джерелах село зветься Юровка, і сучасне
написання в них не знаходиться взагалі. Те саме в пресі: усе, що ми знайшли в
газетах, прийшло через дореформені форми, а сучасні відмінки дали нуль.
У польських томах шукати треба Jurówka, і теж окремо від Jurów.
Назва
Найдавніша тверда згадка - 1746 рік, і навіть вона говорить обережно: село «названо въ одномъ документѣ 1746 года новозаводимымъ»[11], тобто на той час новим. Польський словник повторює те саме через сорок років: «osadzona około 1746 r.»[12].
Глибше цієї дати краєзнавство пробувало сягнути двічі. Спершу Юрівку звели з порожнім «митропольським селом Юрʼєвичі» з опису Київського замку 1552 року. Євген Букет, який сам це друкував, потім відмовився від такого читання і запропонував інше: село Ставки під Брусиловом, згадане 4 грудня 1578 року, що згодом дало початок Юрівці[21]. Обидві версії й наше заперечення до другої розібрано на сторінці про першу згадку.
Кому належало
До 1843 року Юрівка входила в бишівський ключ Харлінських - одинадцять сіл довкола Бишева[13]. Того року її купив Йосип Блоцький, а 1856-го його спадкоємці продали село професорові Київського університету, докторові медицини Едуарду Ернестовичу Міраму[10][11]. Мірамам воно належало щонайменше до кінця століття: 1900 року власницею стоїть Емілія Едуардівна Мірам, а господарство в маєтку веде орендар Ігнатій Іванович Шабловський[15]. Шабловський був не тільки орендарем: у сусідній Веселій Слободі він скупив економію з садибою і 170 десятинами, і хутір той приєднали спершу до юрівського помістя[20].
А 23 травня 1906 року економія при Юрівці вже належить Озеровському - так її називає судовий звіт, що переказує обвинувачення проти одного з погромників [3], і так само пише кореспондент газети наступного року[2]. Коли саме Озеровський купив маєток, ми не знаємо: між останнім документом, який називає власницею Мірам, і першою згадкою Озеровського лежать шість років.
Не плутати. Польський словник дописує до статті про Юрівку слова «obecnie Sokołowskiego, 1056 dz.», і спокуса прочитати їх як наступного власника велика. Це не так. Стільки землі мав Орест Георгійович Соколовський у Юрові, і саме там його називає власником «Список населенных мест» того самого 1900 року. У Юрівці всієї землі, з церковною й селянською, 1255 десятин[15], а поміщицької 780 - тисяча пʼятдесят шість у неї просто не влазить. Сам Соколовський 1906 року пише про свій маєток «с. Юровъ» і про юрівського власника говорить у третій особі[1].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 330 | жителів обох статей при 1145 десятинах землі[10] |
| 1880-ті | 452 | жителів обох статей, з них 169 ревізьких душ[11] |
| кін. 1890-х | 567 | мешканців у 94 дворах[12] |
| 1900 | 618 | жителів у 57 дворах, 300 чоловіків і 318 жінок[15] |
| 1924 | 765 | жителів у 190 дворах; уся сільрада з хуторами - 869[16] |
| 1926 | 799 | душ обох родів у 186 господарствах; сільрада - 890[17] |
| 1971 | 381 | чоловік[19] |
| 2006 | 148 | чоловік у 129 дворах[20] |
Ряд читається просто, доки не дійти до останніх двох рядків. За шістдесят років до 1926-го село виросло у два з половиною рази, а за наступні сорок пʼять утратило більше половини. Дворів при цьому 1900 року пʼятдесят сім, а 1924-го сто девʼяносто: за чверть століття село перебудувалося втричі щільніше, і саме ці двори проходитимуть через колективізацію.
Числа з різних методик, і порівнювати їх треба обережно: 1900 року рахували двори, 1926-го господарства, а «мешканців» польського словника взято з губернського обліку кінця вісімдесятих років.
XX століття
Дві події, про які в селі знали найбільше, сталися навесні: погром економії 23 травня 1906 року і вбивство управителя 22 травня 1907-го, за рік без одного дня. Обидві історії описано на окремих сторінках, і обидві відомі нам із газети, а не з архіву.
Далі село входить у радянський час звичайним порядком. 1922 року організовано сільраду, і перший її голова - Гончарук; 1928-го створено ТОЗ, 1930-го колгосп імені Затонського[20]. Того ж 1928 року обласна газета згадує Юрівку серед сіл Бишівського району, де при землевпорядкуванні біднякам нарізували кращу землю ближче до села[4].
Голод 1932-1933 років забрав, за мартирологом, десятьох людей із Юрівки й сусіднього Вільного разом, і очевидці пригадали сім прізвищ[23]. У книзі репресованих стоять пʼятеро юрівчан: четверо зі справ 1937 і 1938 років і один, Михайло Бункевич, засуджений аж 1950-го на безстрокове поселення[24].
Козинчук Наталка - єдина юрівчанка тридцятих років, яку ми знаємо на імʼя не з мартиролога й не з вироку. 9 травня 1936 року «Пролетарська правда» друкує телефонограму з Бишева про боротьбу з льняною блохою й називає трьох найкращих ланкових-пʼятисотенниць району; третя з них - «Козинчук Наталка (колгосп имени Затонського, село Юрівка)»[5]. По батькові газета не подає.
У січні 1941 року та сама газета передруковує з районки коротке: з Юрівки Бишівського району на Алтай переселяються 16 господарств[6]. За пів року почалася війна, і село було зруйноване майже цілком.
Церква і школа
Церква в Юрівці була своя, і це не дрібниця для того, хто шукає предків: метричні книги малого села здебільшого доводиться шукати в парафії сусіда. Похилевич описує її 1864 року: Різдва Пресвятої Богородиці, деревʼяна, 7-го класу, збудована 1786 року; землі має указну пропорцію, а до юрівського приходу причислено село Ястребну за сім верст[10]. Польський словник підтверджує це з другого боку - у гаслі про саму Ястребну стоїть «par. praw. Jurówka»[12].
Іменного матеріалу ця церква лишила багато. Покажчик дублікатів метричних книг дає 362 записи за 1840-1852 роки - народження, смерті й хрещення, - і в них уже видно родинні гнізда села: Логвинчуки, Бунькевичі, Позняки, Яремчуки, Павленки, Рябоконі, Мангери, Тищуки[25]. Один аркуш ми прочитали очима, і пʼять рядків підряд на ньому починаються словами «Села Юровки крестьянина».
Є й сповідний розпис - перелік усіх живих, двір за двором, з іменем і віком кожного. За 1866 рік у ньому 86 дворів, близько трьохсот сорока душ[9]; поіменно з них прочитано перші девʼять. Це найдавніший поіменний перелік жителів Юрівки, який ми можемо дістати.
Школа 1900 року в селі вже є - приходська однокласна[15], і польський словник кінця девʼяностих теж записує при церкві школу[12]. Коли вона зʼявилася, не каже жодне джерело. Старших класів у селі не було: з середини тридцятих юрівські діти ходили до десятирічки в Грузькому разом із дітьми ще десятьох сіл[20], а власна восьмирічка стала аж пізніше[19].
Чим жило
Хліборобство, і більше нічого - так каже опис 1900 року. Землі в селі 1255 десятин: поміщикам 780, церкві 35, селянам 440. Господарство і в орендаря, і в селян трипільне[15].
Млина в Юрівці не було. Це не прогалина в наших відомостях: той самий довідник у сусідніх селах перелічує млини поіменно, а тут не називає жодного - ні водяного, ні вітряка[15]. Для села на річці це незвично, і саме через це юрівці мололи в сусідів.
Звідси й друге заняття, записане в тому ж довіднику: частина жителів «отправляются въ Кіевъ на заработки, въ качествѣ домашней прислуги»[15]. Шістдесят чотири версти до міста - відстань, яку долали заради місця покоївки чи двірника.
Громадського майна в селі було небагато, і опис 1900 року перелічує його все. Пожежна частина - дві бочки й два багри, утримувані коштом громади з видатком до одного карбованця на рік; коней, робітників, лопати, відра й сокири на пожежу давали самі мешканці, скільки буде треба. У громадському запасному магазині на 1 січня 1900 року лежало 169 чвертей озимого хліба й 84 ярого, а ні мирського, ні продовольчого капіталу громада не мала[15].
Що збереглося
Дві братські могили, і в одній поховано 137 воїнів, що визволяли село[20]. Ту, що з 1943 року, разом із памʼятником Щорсові взяли 1970-го на державний облік[8]. Колгосп із 1944 року звався іменем Щорса, і вулиця в Юрівці носить це імʼя досі[27].
Село Комуна, яке ІМіС 1971 року називає підпорядкованим юрівській сільраді[19], сьогодні не існує. Це був хутір Круглик, заснований 1930 року; 1939-го його забудували двома перпендикулярними вулицями й перейменували на Комуну, а наприкінці сімдесятих перенесли до самої Юрівки[22]. Так само зникли хутори Вернацьке, Озера й Скопці, що стояли при сільраді 1924 і 1926 років[16][17].
На межі з Козичанкою й досі тримаються старі назви урочищ, записані місцевими: Ятубище, Жабенки, Грушевата, Рудка, Майдан, Бернадське, Фельдфебельова канава, Бедрицьке озеро, Вила, Попова Долина[22].
2017 року в селі бралися будувати цех переробки молока на півтори тонни на добу[27].