Окупація, підпілля і вісімдесят один невернений
В окупацію Юрівка входила до так званого Грузецького куща - підрайону з центром у Грузькому, куди йшли ще Соснівка, Весела Слобода, Марʼянівка, Козичанка й Вільне. Комендантом підрайону був мадяр, якого в селах прозвали Соняшником; комендатура підлягала Брусилівській жандармерії[1][2].
Від Юрівки в районному осередку ОУН був Василь Давидюк. Осередок складався з однієї групи по людині на село: староста сільської управи Чорногородки Терещенко, Михайло Терновий із Соснівки, Давидюк із Юрівки, Леонтій Дядюк із Грузького, Григорій Полозюк із Вітрівки. У серпні 1942 року Давидюка забрало гестапо - у нього знайшли радіоприймач, - і він не повернувся[1]. Ні року народження, ні по батькові жодне джерело не дає, тому на сайті в нього немає власної сторінки.
З фронтів не повернувся 81 мешканець села. У Юрівці дві братські могили, і в одній поховано 137 воїнів, що визволяли село[1]. Ту, що з 1943 року, 1970-го взяли на державний облік: залізобетонна скульптура воїна на цегляному постаменті[4]. Іменного списку при обліковій картці немає, і на самій плиті сьогодні читаються лише двоє - Немков В. В. і Летун В. Ф.
Село було зруйноване майже цілком, а по війні колгосп заклали наново й назвали іменем Щорса[1]. Памʼятник Щорсові стояв у Юрівці ще 1970 року[4], і вулиця в селі зветься так само досі.