Від розкуркулення Ольги Федорич до трибуналу 1944 року

Ольга Сидорівна Федорич жила в Калинівці селянкою-одноосібницею, і 1928 року «рішенням місцевих органів влади» її розкуркулили.^[2] Серед восьми калинівських записів про розкуркулення в третій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області це найраніша дата.^[2] Реабілітували її 1991 року.

Вісім розкуркулених одноосібників

Решта семи записів іде рік за роком. 1929 року розкуркулили Івана Пантелеймоновича Ігнатенка, 1880 року народження, і Йосипа Петровича Крамаренка.^[2] У 1930-му розкуркулили Михайла Григоровича Здольника, Власа Йосиповича Кириленка й Карпа Костянтиновича Литвина. Далі 1931-го Романа Васильовича Коваля, а 1932-го Карпа Микитовича Семененка. Усі вони записані одноосібниками з Калинівки, кожного розкуркулено рішенням місцевих органів влади, і всіх реабілітовано 1991 року.

Особлива нарада, 1930 рік

24 січня 1930 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР засудила до трьох років позбавлення волі Олексія Федоровича Галдецького, 1894 року народження. Він уродженець Мотижина, мав середню освіту, жив у Калинівці одноосібником.^[1] 16 березня та сама нарада виселила на три роки за межі України Дорофія Митрофановича Ковтуна, 1872 року, родом з Андріївки, малописьменного одноосібника з Калинівки. 30 травня так само, на три роки за межі України, вислали Георгія Едуардовича Кристера, 1888 року, німця з Поліського із середньою освітою; у Калинівці він був колгоспником. Усіх трьох реабілітовано 1989 року.

Двоє в Києві

Іван Федотович Галдецький народився в Калинівці 1908 року, мав початкову освіту й працював у Києві теслярем на будівництві.^[1] 13 жовтня 1931 року трійка при Колегії ДПУ УСРР виселила його на пʼять років за межі України. 9 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до восьми років позбавлення волі. Реабілітували його 1962 року.

Михайло Іларіонович Безугленко, 1911 року народження, теж з Калинівки, малописьменний, жив у Києві й був візником артілі «Перевізкоп».^[1] 26 травня 1934 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила його на три роки за межі України; реабілітований 1989 року.

Хліб і колгосп «Вільна праця»

1932 року колгосп у Калинівці називався «Вільна праця».^[4] Стаття 2017 року переказує районну газету 1932 року. У номері від 4 грудня невідомий автор вимагав зняти з посади голову колгоспу Дубрівського. 25 грудня, найімовірніше той самий автор, повідомив, що Дубрівського знято, і написав, що колишнього голову потрібно судити. Інша стаття того самого року переказує номер від 25 грудня 1932 року. У ньому лист невідомої бригади калинівського колгоспу: колгоспники просили не обмежуватися зняттям Дубрівського з посади, а засудити його за зриви хлібоздачі.^[5]

Та сама стаття переказує й замітку з номера від 28 грудня 1932 року: мешканців Калинівки М. Черниша, А. Черниша та С. Крамаренка «за зрив хлібоздачі в колгоспі „Вільна праця“ засуджено висланням за межі України на 5 років».^[5] Імен у переказі немає, лише ініціали.

Чотири прізвища в нарисі

Нарис про Калинівку в збірнику 2006 року пише про колективізацію так: «За антиколгоспну агітацію були заарештовані і отримали різні строки покарань О. Ф. Галдецький, колгоспник Й. Ф. Крамаренко, робітники І. Ф. Галдецький та М. Безугленко. Решта селян примусово пішли до колгоспу».^[3]

Двоє «робітників» з нарису мають відповідників у другій книзі «Реабілітованих»: Іван Федотович Галдецький і Михайло Безугленко обидва записані там робітниками в Києві.^[1] З двома іншими певності немає. «О. Ф.» збігається з ініціалами Олексія Федоровича Галдецького, засудженого 24 січня 1930 року, але в нарисі він стоїть без заняття, а книга записує його одноосібником.^[3][1] Для «колгоспника Й. Ф. Крамаренка» в книгах є два можливі кандидати. Колгоспник Федір Йосипович Крамаренко має ініціали у зворотному порядку, і вирок йому датовано 1944 роком.^[1] Йосип Петрович Крамаренко, розкуркулений 1929 року як одноосібник, має інше по батькові.^[2]

1937 і 1938

Марко Тимофійович Іщенко народився 1899 року у Фасовій, був малописьменний і жив у Калинівці колгоспником.^[1] 1 грудня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила його до десяти років позбавлення волі; реабілітований 1989 року.

Федір Семенович Родін, 1904 року народження, уродженець Калинівки, у статті записаний росіянином із середньою освітою.^[1] Він служив старшим лейтенантом і жив у Чугуєві. 29 січня 1938 року військовий трибунал Харківського військового округу засудив його до десяти років позбавлення волі. Він помер в увʼязненні 10 лютого 1942 року; місце поховання невідоме, реабілітували його 1966 року.

Липень 1944

Федір Йосипович Крамаренко народився 1906 року в Калинівці, мав початкову освіту, жив у селі й був колгоспником.^[1] 4 липня 1944 року військовий трибунал військ НКВС Київської області засудив його до пʼятнадцяти років позбавлення волі з поразкою в правах на пʼять років. 8 грудня 1954 року його звільнили за амністією, а реабілітували 1992 року.

Для пошуку. Вісім довідок про розкуркулення стоять у макарівській секції мартиролога третьої книги «Реабілітованих історією» по Київській області, с. 893-897.^[2] Статті про засуджених - у другій книзі: Безугленко на с. 514, обидва Галдецькі на с. 519, Іщенко на с. 526, Ковтун на с. 528, Федір Крамаренко на с. 530, Родін на с. 546, Кристер на с. 703.^[1] Ковтун записаний уродженцем Андріївки, Іщенко - Фасови, Олексій Галдецький - Мотижина, Кристер - Поліського: записи про їхнє народження треба шукати в документах тих сіл.