Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Соснівка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Сосновка
Найдавніша згадка Соснівки це судова справа про те, як її люди звідси втекли: 12 червня 1618 року київський трибунал розглядав позов бишівського пана про видачу підданих, які пішли за Дніпро[1].
Стоїть воно при впадінні в Ірпінь трьох струмків, і один з них Очеретянка, вона ж Очеретня[15][43]. Сьогодні село входить до Томашівської громади Фастівського району[49].
Назва
Похилевич пояснює назву двічі, 1864 і 1887 року, однаково: від соснового лісу навколо села й соснового мосту через ручай[14][15]. Друге видання додає, що ручай Очеретня «служившій въ давнопрошедшее время границею между Дѣдовщинскимъ митрополичьимъ и Бышевскимъ Харленскимъ имѣніями», а коло Вольшки розділяв повіти, Київський з Васильківським[15]. У словнику це ліва притока Ірпеня, близько вісімнадцяти верст[21][43].
Краєзнавчий нарис наводить і народний переказ про заснування 1240 року, сам називаючи його переказом[18].
Не плутати. Оцитель це стара назва іванківської Соснівки: Похилевич кладе його в Радомисльський повіт[14], словник - над Здвижем[21], а 1947 року друга Соснівка стоїть в Іванківському районі[29].
Кому належало
Соснівка входила до бишівського ключа Харлінських; словник називає в ньому одинадцять сіл: Бишів, Горобіївка, Пашківка, Грузьке, Лишня, Леонівка, Соснівка, Вульшка, Юрівка, Ястребна і Козичанка[20].
Одна з двох половин села виросла з Дідівщинського митрополичого маєтку, але котра, Похилевич каже по-різному: 1864 року це поміщицька частина[14], а 1887-го, у другому виданні, «изъ б. митрополичьей части образовалась казенная»[15].
Поміщицьку частину разом із Козичанкою й Пустою Вольшкою купив Гаврило Крижановський, він же Кржижановський - Похилевич подає обидва написання одного прізвища[15]. Бишівський маєток Харлінських, крім невеликої частини, села Воробйовки, пішов із торгів 1843 року, а краєзнавча книжка називає й день - 7 лютого 1843 року, з громадських торгів[19]. 1879 року діти Крижановського перепродали соснівську частину дійсному статському радникові Павлові Емілійовичу Ромеру: 118 десятин польової і 60 лісової[15][22].
На 1900 рік поміщицькою частиною володіє вже Анна Василівна Романова, і господарство веде сама[16]. А через вісім років замітка про порубку лісу в січні 1908-го пише про ліс при селі як про ліс поміщика Ємельянова[2].
Різницю між половинами видно у числах 1887 року. За казенною лічилося 169 ревізьких душ і 763 десятини, з викупом 678 карбованців 82 копійки і 89 копійками за десятину; за поміщицькою - 58 душ і 224 десятини, з викупом 276 карбованців 51 копійка і 1 карбованцем 32 копійками за десятину[15]. Казенний селянин мав більше землі й платив майже в півтора раза менше.
Дві половини одного села
Довідник 1900 року описує Соснівку двома статтями, № 35 і № 36. У казенній частині 56 дворів і 642 жителі, 814 десятин Міністерства державних маєтностей, часовня, школа грамоти, винна лавка, дві бакалійні й водяний млин на один постав селянина Якова Іщенка, який сам на ньому й працював. У поміщицькій - 18 дворів і 219 жителів, 414 десятин (179 поміщиці, 235 селянам), млин на два постави Анни Романової і кузня. Обидві статті слово в слово повторюють, що частина жителів ходить на заробітки до Києва «въ качествѣ домашней прислуги»[16].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 601 | обох статей: 484 на казенній землі, 117 у Крижановського[14] |
| 1887 | 615 | обох статей, дві частини села разом[15] |
| 1900 | 861 | 74 двори двох записів: 642 казенна частина, 219 поміщицька[16] |
| 1924 | 1275 | село без хуторів, 289 господарств, людність за даними райвиконкомів[28] |
| 1968 | 828 | село з медпунктом, садком, восьмирічкою й клубом[18] |
| 1971 | 750 | центр сільради, якій підпорядковані Вільне, Конопельки й Крушняки[17] |
Між 1864 і 1900 роками село виросло майже наполовину, а 1924 року в самому селі жило 1275 людей, із чотирма хуторами сільради 1353[28].
Для переселенців із Чорнобильської зони в селі звели 90 будинків на 432 особи; нарис ставить забудову під 1986 роком[18].
XX століття
Соснівська сільрада працювала вже 1924 року: комсомольська газета описує, як на Жовтневі свята вона піднесла КП(б)У Червоний прапор[3], а довідник поселень того самого року підпорядковує їй село й чотири хутори[28].
1921 року Пилип Матвійович Попович організував ТСОЗ «Світанок», 1927-го його перетворили на комуну «Велика Нива»[30][18]. У лютому 1928 року соснівське товариство здало 84 метричні центнери пашні[4], а в листопаді село мало вже власний партійний осередок, окремий від бишівського[6].
У 1932 році Соснівка числилася не в Бишівському районі, а в Брусилівському, і новини села початку 1930-х треба шукати під брусилівським датником. Це видно з самої газети: 5 вересня 1932 року «Пролетарська правда» надрукувала «червону дошку» тих, хто виконав річний план хлібозаготівлі, і під номером 34 у ній стоїть «Соснівська комуна "Велика Нива" - Брусилів»[7]. Постановою ВУЦВК від 3 лютого 1931 року Бишівський район ліквідовано з приєднанням його території до Брусилівського, а постановою від 22 січня 1935 року відновлено[27].
Можливо, про це саме село пише й травнева замітка 1934 року: «Соснівська комуна ім. ДПУ на Брусилівщині» мала єдину на цілий район ферму племінної рогатої худоби білоголової колоністської породи[8].
Про голод 1932-1933 років відомо мало: мартиролог називає пʼятьох дітей і прямо каже, що числа померлих встановити не вдалося[30].
Репресованих, повʼязаних із селом, відомо сімох, і це нижня межа. Двох розстріляли 1937 року, решта дістали строки - від 1938 року аж до 1950-го[31].
Наприкінці 1930-х у селі два колгоспи, імені ДПУ і імені Ворошилова, і льон в обох у переліку робіт: восени 1938 року соснівці натіпували до двох центнерів волокна за день[11], а влітку 1939-го зібрали льон з тридцяти гектарів і скосили двадцять вісім гектарів жита[12]. У жовтні 1938 року колгосп імені ДПУ вже давно закінчив сівбу озимини й повністю викопав картоплю[11]. Одноосібники лишалися ще 1938 року - на весь район 66 господарств[10]. Назва «імені ДПУ» трималася щонайменше до 1948 року[32], далі імʼя мінялося ще чотири рази, останнє - СТОВ «Зоря» з 1999-го[18].
Війна і окупація
В окупацію 1941-1943 років камʼяні карʼєри біля села німці перетворили на тимчасові концентраційні табори[18]. Село входило до «Грузецького куща» з комендатурою в грузецькій школі[18][46]. За нарисом, до районної групи ОУН входив Михайло Арефʼєвич Терновий; збори підпілля відбулися в соснівській школі, а в серпні 1943 року Терновий пішов до партизанів, за що вороги спалили його хату і вбили батька[18]. Партизанили Т. П. Крисан, Ю. Борущенко з дружиною й І. Макаренко. Трьох, хто проходив фільтраційну перевірку, відомо з адреси в анкеті[13].
Реєстр памʼяток 1970 року записує братську могилу воїнів, які загинули «в 1943 році за визволення села Соснівка»[33], а нарис - 32 воїнів, полеглих у боях у листопаді 1943 року[18]. Сусідню Козичанку взяли 8 листопада, і партизани наступали на неї саме з Соснівки[19].
Орденами й медалями нагороджено 140 жителів села[17][18]. Уродженець Соснівки Володимир Трохимович Попович став Героєм Радянського Союзу: льотчик, 926 нічних бойових вильотів. Організатора першого ТСОЗу[30] Пилипа Матвійовича Поповича німці розстріляли в окупацію, за нарисом 1943 року[18].
Церква і школа
Своєї церкви Соснівка не мала весь дореволюційний час: село належало до приходу Миколаївської церкви Пустої Вольшки (нині Вільне) за пʼять верст[14][15]. Як воно туди потрапило, видно з візити Хвастівського деканату 1746 року: візитатор прилучив до вбогої ольховської парафії, яка не годувала священника, «весь Сосновка названа, пред давнеми часы до тейже належащ»[14] - тобто на 1746 рік це вже стара осада.
У самому селі 1900 року стояла часовня[16]. Храмовий день був на Параски, і в переліку храмових днів куща в кожного з девʼяти сіл свій[19]. Католики села, за описом справи, у 1822-1823 роках записувалися до метричної книги бишівського костелу[24].
Школа працювала вже 1900 року, у казенній частині, і довідник називає її школою грамоти[16] - найнижчим щаблем тодішньої освіти. З 1935 року старші класи соснівці здобували в грузецькій десятирічці, 1968 року в селі працювала восьмирічка, а 1994-го відкрили нову школу[18].
Що збереглося
На східному краю села починається південне відгалуження IV Змієвого валу. 1983 року його розкопали й знайшли рештки дворядної перекладної конструкції: дві обвуглені дубові колоди одна на одній і рів завширшки вісім метрів[41]. На археологічній карті губернії 1895 року село стоїть як кінець валу: біля Соснівки «свѣдѣнія о валѣ прекращаются»[42].
Два воєнні памʼятники стоять у реєстрі 1970 року окремими позиціями[33]: братська могила 32 воїнів (9 травня 1959) і обеліск односельцям (9 травня 1967)[18]. Нарис записує обеліск як памʼятник на честь 137 воїнів-односельців.
Довідник 1971 року вже називає державний механізований гранітний карʼєр[17]. Відкрили його 1954 року[45]. Клуб відкрито 29 грудня 1982 року[47].
З чотирьох хуторів Соснівської сільради лишилися самі Конопельки: Дике, Кубань і Молдавщина зникли без сліду[28][49]. Конопельки, за переказом у нарисі, виросли зі сварки за землю: спірну ділянку мали віддати тому, хто перший привезе з Києва землеміра, а Соснівка вмовила козичанина Петра Купрія привезти замість нього священника[18]. 1924 року там жило пʼятнадцятеро людей[28], пізніше понад пʼятдесят, а в 1970-х хутір ледь не зник: лишилося тільки чотири садиби[18].
Для пошуку. Історична адреса: Бишівська волость[28] Київського повіту[22], далі Бишівський район[28][29], потім Макарівський[17]. Шукати треба серед книг Миколаївської церкви Пустої Вольшки[14][15]; у дублікатах метричних книг ЦДІАК ф. 127, оп. 1012 є її книги за 1843-1848 і 1852 роки[39]. Ревізькі казки лежать у ДАКО: казка 1811 року має Соснівку[38], поруч лежать казки за 1795-1834 роки[34].