Соснівка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Сосновка
Найдавніша згадка Соснівки це судова справа про те, як її люди звідси втекли: 12 червня 1618 року київський трибунал розглядав позов бишівського пана про видачу підданих, які пішли за Дніпро[1].
Стоїть воно при впадінні в Ірпінь трьох струмків, і один з них Очеретянка, вона ж Очеретня[15][40]. Історична адреса для пошуку: Бишівська волость Київського повіту, далі Бишівський район 1923-1959 років, з перервою на Брусилівський на початку 1930-х, потім Макарівський, у 1962-1966 роках Фастівський, знову Макарівський, а з 2020 року Фастівський, Томашівська громада[47].
Назва
Похилевич пояснює назву двічі, 1864 і 1887 року, однаково: від соснового лісу навколо села й соснового мосту через ручай[14][15]. Друге видання додає, що ручай Очеретня «служившій въ давнопрошедшее время границею между Дѣдовщинскимъ митрополичьимъ и Бышевскимъ Харленскимъ имѣніями», а тут-таки розділяв повіти, Київський з Васильківським[15]. У словнику це ліва притока Ірпеня, близько вісімнадцяти верст[21][40]. Третє імʼя стоїть у доповненні до словника, але в гаслі не Соснівки, а сусідньої Ястребної на тому самому ручаї: «nad rzką Rudą (Oczerecianką)»[23].
Краєзнавчий нарис наводить і народний переказ про заснування 1240 року, сам називаючи його переказом[18].
Не плутати. Соснівка ніколи не звалася Оцителем, хоч це твердження ходить по довідниках. Оцитель це стара назва іванківської Соснівки: Похилевич кладе його в Радомисльський повіт[14], словник - над Здвижем[21], а 1924 року Оцительська сільрада Іваньківського району існує одночасно з нашою[26][27]. Радомисльський повіт, Феневичі, Шибене, Мирча або Оране при назві означають чуже село.
Найпевніше, чужа й дата 1578 року, яку районна газета подає першою згадкою: декрет про землі «с. Соснового» і греблю на річці Пʼятці[41]. Пʼятка це Житомирщина, і той самий сюжет стоїть у трибунальському реєстрі під 1591 роком[1].
Кому належало
Соснівка входила до бишівського ключа Харлінських; словник називає в ньому одинадцять сіл: Бишів, Горобіївка, Пашківка, Грузьке, Лишня, Леонівка, Соснівка, Вульшка, Юрівка, Ястребна і Козичанка[20]. Нарис перелічує вісім, без Бишева, Вульшки й Грузького[18].
Одна з двох половин села виросла з Дідівщинського митрополичого маєтку, і тут два видання Похилевича кажуть протилежне: 1864 року митрополичою названо поміщицьку частину[14], а 1887-го - казенну, «изъ б. митрополичьей части образовалась казенная»[15]. Пізніша версія сходиться з рештою того, що ми знаємо: межа по Очеретні відділяла митрополичі землі від бишівських, а бишівський бік був панський. Але це наш висновок, а не текст гасла, а третього джерела, яке підтвердило б його, ми не маємо.
Поміщицьку частину разом із Козичанкою й Пустою Вольшкою купив Гаврило Крижановський, він же Кржижановський - Похилевич подає обидва написання одного прізвища[15]. Рік купівлі в тому самому томі стоїть двічі й по-різному: при Козичанці 1842, при Соснівці й Вольшці 1843. Переважає 1843: ним той самий укладач датує й самі торги, на яких пішов увесь бишівський маєток Харлінських, а краєзнавча книжка називає й день - 7 лютого 1843 року, з громадських торгів[19]. 1879 року діти Крижановського перепродали соснівську частину дійсному статському радникові Павлові Емілійовичу Ромеру: 118 десятин польової і 60 лісової[15][22].
На 1900 рік цією самою землею володіє вже Анна Василівна Романова, і господарство веде сама[16]. Ділянка майже напевно та сама: 118 плюс 60 дає 178 десятин проти 179, записаних за поміщиками 1900-го, а частин у селі рівно дві. Як маєток перейшов від Ромера до Романової, не каже жодне джерело, а через вісім років замітка про порубку лісу в січні 1908-го називає власником уже Ємельянова[2].
Різницю між половинами видно у числах 1887 року. За казенною лічилося 169 ревізьких душ і 763 десятини, з викупом 678 карбованців 82 копійки і 89 копійками за десятину; за поміщицькою - 58 душ і 224 десятини, з викупом 276 карбованців 51 копійка і 1 карбованцем 32 копійками за десятину[15]. Казенний селянин мав більше землі й платив майже в півтора раза менше. Сам друк тут із собою не сходиться: 276 р. 51 к. на 224 десятини дало б 1 р. 23 к., а надруковано 1 р. 32 к.; лишаємо як у книжці.
Дві половини одного села
Довідник 1900 року описує Соснівку двома статтями, № 35 і № 36. У казенній частині 56 дворів і 642 жителі, 814 десятин Міністерства державних маєтностей, часовня, школа грамоти, винна лавка, дві бакалійні й водяний млин на один постав селянина Якова Іщенка, який сам на ньому й працював. У поміщицькій - 18 дворів і 219 жителів, 414 десятин (179 поміщиці, 235 селянам), млин на два постави Анни Романової і кузня. Обидві статті слово в слово повторюють, що частина жителів ходить на заробітки до Києва «въ качествѣ домашней прислуги»[16].
Євреїв Похилевич у Соснівці не рахує взагалі, хоч у сусідньому Бишеві їх 417[15].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 601 | обох статей: 484 на казенній землі, 117 у Крижановського[14] |
| 1887 | 615 | обох статей, дві частини села разом[15] |
| 1900 | 861 | 74 двори двох записів: 642 казенна частина, 219 поміщицька[16] |
| 1968 | 828 | село з медпунктом, садком, восьмирічкою й клубом[18] |
| 1971 | 750 | центр сільради, якій підпорядковані Вільне, Конопельки й Крушняки[17] |
Між 1864 і 1900 роками село виросло майже наполовину, а далі провал: жодного числа людності між 1900 і 1968 роками ми не маємо.
Для переселенців із Чорнобильської зони в селі звели 90 будинків на 432 особи; нарис ставить забудову під 1986 роком[18], і рік розходиться.
XX століття
Соснівська сільрада працювала вже 1924 року: комсомольська газета описує, як на Жовтневі свята вона піднесла КП(б)У Червоний прапор[3], а довідник поселень того самого року підпорядковує їй село й чотири хутори[26].
1921 року Пилип Матвійович Попович організував ТСОЗ «Світанок», 1927-го його перетворили на комуну «Велика Нива», а ще за три роки поділили на два колгоспи[28][18]. У лютому 1928 року соснівське товариство здало 84 метричні центнери пашні[4], а в листопаді село мало вже власний партійний осередок, окремий від бишівського[6].
Газета двічі каже інше. У жовтні 1928 року, через рік після перейменування, «Соснівська артіль "Світанок"» ще стоїть у переліку обʼєднань Київського окрвиконкому[5] - щоправда, району при назві немає, а такий самий «Світанок» міг бути й чужий. А комуну нібито розібрали 1930 року, тим часом 1932-го газета пише про «Соснівську комуну "Велика Нива"», 1934-го - про комуну імені ДПУ[8]. Чи нарис зсуває дати, чи газета зве комуною колгосп, з цих текстів не видно.
Для пошуку. У 1932 році Соснівка числилася не в Бишівському районі, а в Брусилівському, і новини села початку 1930-х треба шукати під брусилівським датником. Це видно з самої газети: 5 вересня 1932 року «Пролетарська правда» надрукувала «червону дошку» тих, хто виконав річний план хлібозаготівлі, і під номером 34 у ній стоїть «Соснівська комуна "Велика Нива" - Брусилів»[7]. Що після тире стоїть саме район, видно з сусідніх рядків добірки: там «Богуславський р.», «Черняхівського р-ну».
Скільки років тривала ця приналежність, документ не каже - газета доводить один вересень. Краєзнавча стаття називає 1929-1935 роки без покликання на документ, а по сусідньому Грузькому тієї самої Бишівської волості межі відомі точно - 3 лютого 1931 і 22 січня 1935 року. Акта про перепідпорядкування самої Соснівки ми не бачили. Замітка 1934 року стоїть із поміткою «на Брусилівщині»[8], але привʼязка її до нашого села тримається на самому цьому слові.
Про голод 1932-1933 років ми знаємо мало: мартиролог називає пʼятьох дітей і прямо каже, що числа померлих встановити не вдалося[28]. Книг смертей бракує не лише на Соснівку, а на цілий кущ сільрад[32][33][34].
Репресованих, повʼязаних із селом, ми знаємо сімох, і це нижня межа: том кладе людину то за народженням, то за проживанням. Двох розстріляли 1937 року, решта дістали строки - від 1938 року аж до 1950-го[29].
Наприкінці 1930-х у селі два колгоспи, імені ДПУ і імені Ворошилова, і льон в обох у переліку робіт: восени 1938 року соснівці натіпували до двох центнерів волокна за день[11], а влітку 1939-го зібрали льон з тридцяти гектарів і скосили двадцять вісім гектарів жита[12]. Одноосібники лишалися ще 1938 року - на весь район 66 господарств[10]. Назва «імені ДПУ» трималася щонайменше до 1948 року[30], далі імʼя мінялося ще чотири рази, останнє - СТОВ «Зоря» з 1999-го[18].
Війна і окупація
В окупацію 1941-1943 років камʼяні карʼєри біля села німці перетворили на тимчасові концентраційні табори[18]. Село входило до «Грузецького куща» з комендатурою в грузецькій школі, а до районної групи ОУН - Михайло Арефʼєвич Терновий; шифру справи книжка не дає, і сюжет непідтверджений[43]. Партизанили Т. П. Крисан, Ю. Борущенко з дружиною й І. Макаренко[18]. Трьох, хто проходив фільтраційну перевірку, ми знаємо з адреси в анкеті[13].
Село визволили в листопаді 1943 року. Прямої дати ми не маємо, зате сусідню Козичанку взяли 8 листопада, і партизани наступали на неї саме з Соснівки[19] - тобто село було вільне не пізніше того дня. Дату 10 листопада 1944 року з довідки сільради[25] ми не беремо, і чому - на сторінці про війну.
Орденами й медалями нагороджено 140 жителів села[17][18]. Уродженець Соснівки Володимир Трохимович Попович став Героєм Радянського Союзу: льотчик, 926 нічних бойових вильотів. Організатора першого ТСОЗу Пилипа Матвійовича Поповича німці розстріляли в окупацію, і рік у джерелах розходиться.
Церква і школа
Своєї церкви Соснівка не мала весь дореволюційний час: село належало до приходу Миколаївської церкви Пустої Вольшки (нині Вільне) за пʼять верст[14][15]. Як воно туди потрапило, видно з візити Хвастівського деканату 1746 року: візитатор прилучив до вбогої ольховської парафії, яка не годувала священника, «весь Сосновка названа, пред давнеми часы до тейже належащ»[14] - тобто на 1746 рік це вже стара осада.
У самому селі 1900 року стояла часовня, посвяти якої довідник не називає[16]. Храмовий день був на Параски, і в переліку храмових днів куща в кожного з девʼяти сіл свій[19]. Католики села, за описом справи, у 1822-1823 роках записувалися до метричної книги бишівського костелу - ДАВіО, ф. 737, оп. 1, спр. 13, деканат «207 Бишів»[24].
Для пошуку. Метрик самої Соснівки немає ні під її назвою, ні під храмовим святом, а те, що виглядає ними, підписане «Покровская церковь, Сосновка, Чигирин» і належить чужому селу[37]. Шукати треба серед книг Миколаївської церкви Пустої Вольшки[14][15]; плівки з книгами парафій куща стоять в описі ЦДІАК ф. 127, оп. 1012, і кандидатів там два - пашківська Троїцька і козичанська Різдвяна[36]. Саме кандидатів: покажчик пише парафію, а не село мешканця. Ревізькі казки лежать у ДАКО, ф. 280, оп. 2: спр. 260 за 1811 рік має Соснівку на аркуші 2323[35], поруч спр. 12, 263, 342 і 343 за 1795-1834 роки[32].
Школа працювала вже 1900 року, у казенній частині, і довідник називає її школою грамоти[16] - найнижчим щаблем тодішньої освіти; нарис датує її появу 1912 роком, джерела не називаючи[18]. З 1935 року старші класи соснівці здобували в грузецькій десятирічці, 1968 року в селі працювала восьмирічка, а 1994-го відкрили нову школу на 96 учнів.
Що збереглося
На східному краю села починається південне відгалуження IV Змієвого валу. 1983 року його розкопали й знайшли рештки дворядної перекладної конструкції: дві обвуглені дубові колоди одна на одній і рів завширшки вісім метрів[38]. На археологічній карті губернії 1895 року село стоїть як кінець валу: біля Соснівки «свѣдѣнія о валѣ прекращаются»[39].
Два воєнні памʼятники стоять у реєстрі 1970 року окремими позиціями[31]: братська могила 32 воїнів (9 травня 1959) і обеліск односельцям (9 травня 1967)[18]. Імен на обеліску 137 за книжкою, а переписати вдалося 93: дві тилові грані постаменту не знято жодного разу[46].
Коли в селі почали розробляти граніт, жовту глину й пісок, нарис не каже[18], а довідник 1971 року вже називає державний механізований гранітний карʼєр[17]. Відкрили його 1954 року[42]. 2017 року мешканці скаржилися народному депутатові на дробильно-переробний комплекс за 350 метрів від житла. Клуб відкрито 29 грудня 1982 року[45].
На будівлі школи з 8 травня 2015 року висить меморіальна дошка Анатолієві Петровичу Сніжку: народився в Соснівці 24 червня 1975 року, закінчив цю школу, був санітаром медпункту 128-ї гірськопіхотної бригади, загинув 28 листопада 2014 року під Нікішиним на Донеччині[44].
З чотирьох хуторів Соснівської сільради лишилися самі Конопельки: Дике, Кубань і Молдавщина зникли без сліду[26][47]. Виросли вони, за переказом у нарисі, зі сварки за землю: спірну ділянку мали віддати тому, хто перший привезе з Києва землеміра, а Соснівка вмовила козичанина Петра Купрія привезти замість нього священника[18]. 1924 року там жило пʼятнадцятеро людей, на 2006-й - тринадцять будинків і семеро жителів.