Війна: карʼєри під табір, обеліск на 137 імен і підпілля за переказом
Комендатура, якій підпорядковувалася Соснівка, сиділа не в самому селі, а в грузецькій школі - так переказує нарис 2006 року. Комендант, мадяр, якого за руде волосся прозвали Соняшником, управляв «Грузецьким кущем»: Соснівкою, Веселою Слободою, Марʼянівкою, Козичанкою, Юрівкою і Вільним, а сама комендатура підпорядковувалася Брусилівській жандармерії.[2] Якщо це так, розпорядження про село йшли з Брусилова, а не з Макарова й не з Бишева; документа на це немає, і сторінка сусіднього Грузького тримає той самий переказ непідтвердженим.
Карʼєри
Камʼяні карʼєри біля Соснівки окупанти перетворили на тимчасові концентраційні табори: туди зганяли з навколишніх сіл комуністів і активістів і примушували працювати до повного виснаження.[2] Скільки там було людей, скільки часу це тривало і скільки з них повернулося, книжка не каже, і жодного іншого джерела на цей табір ми не знайшли.
Камінь біля села беруть і після війни: гранітний карʼєр відкрито 1954 року[6], і він сьогодні головне виробництво Соснівки.
Підпілля
До районної групи ОУН Бишівського району, за тим самим нарисом, входив соснівець Михайло Арефʼєвич Терновий. Разом із ним у групі були староста Чорногородки Терещенко, Василь Давидюк з Юрівки, Леонтій Дядюк із Грузького і Григорій Полозюк із Вітрівки. За тим самим нарисом, у серпні 1943 року Терновий пішов до партизанів, а окупанти за це спалили його хату й убили батька.[2] Шифру слідчої справи, з якої все це переказано, книжка не називає, і непідтверджений тут увесь сюжет, а не самі збори.
Окремо від групи ОУН нарис називає соснівців, які були в партизанських загонах: Т. П. Крисан, Ю. Борущенко з дружиною, І. Макаренко «та інші»[2]. Імен книжка не розкриває, у якому саме зʼєднанні вони були - не каже, і в жодному іншому нашому джерелі по селу ці прізвища не трапляються.
В окупацію німці розстріляли Пилипа Матвійовича Поповича - того самого, хто 1921 року організував у Соснівці перший ТСОЗ «Світанок». Нарис ставить це під 1943 роком, довідка сільради - під 1942-м; довідку переписано з того самого нарису, тому це не дві версії, а одна помилка переказу.[2][7]
Хто проходив фільтрацію
Троє соснівчан відомі поіменно з карток репатріаційно-фільтраційних справ, і адресу в анкеті кожної записано дослівно, разом із районом: Анна Устимівна Тернова, 1906 року народження, Віра Йосипівна Зубека, 1920 року, і Надія Гаврилівна Мирончук, 1925 року.[1] Це люди, які поверталися з-за лінії фронту й проходили перевірку; куди саме кожного вивезли, картка не каже.
Троє це нижня межа, а не облік: картки індексовано за написанням району в анкеті, і кожне інше написання лишається поза видачею. Однакове прізвище Тернової з підпільником Терновим ми не зводимо: у селі це поширене прізвище, а картка родинних звʼязків не фіксує.
Визволення: листопад 1943 року
Рішення облвиконкому 1970 року описує братську могилу в селі як могилу воїнів, які загинули в 1943 році за визволення села Соснівка.[3] Сусідні дати дають верхню межу: Козичанку визволено 8 листопада, і партизани наступали на неї саме з Соснівки - тобто на той день село вже не було під німцями. З Грузького німці пішли 9 листопада.
Історична довідка сільської ради подає інше: 10 листопада 1944 року.[7] Цієї дати немає ні в нарисі, з якого довідка переписана, ні в жодному документі, а рік 1944 при назві «Соснівка» стоїть у реєстрі памʼяток рівно один раз - при іванківській Соснівці, майже за сімдесят кілометрів звідси.[3] Тому дату визволення ми беремо як листопад 1943 року.
Два памʼятники й два числа
| Памʼятник | Кого | Відкрито |
|---|---|---|
| Братська могила | 32 радянські воїни, полеглі в боях листопада 1943 року[2] | 09.05.1959[2] |
| Обеліск односельцям | 137 воїнів-односельців[2] | 09.05.1967[2] |
Поруч у нарисі стоїть третє число: 145 односельців загинули на фронтах війни.[2] Воно не суперечить обеліскові. 137 це присвята, вибита на камені 1967 року, тобто довжина списку імен; 145 це загальне число загиблих: у список потрапили ті, чиї імена на той час знали.
За мужність і відвагу на фронтах 140 жителів Соснівки нагороджені орденами й медалями[4], а уродженець села Володимир Трохимович Попович став Героєм Радянського Союзу; довідник 1971 року дає самі ініціали, повне імʼя розкриває нарис.[2]
Чому імена з обеліска переписані не всі
Постамент обеліска чотиригранний, а на всіх знімках 2011-2021 років знято лише дві грані - ті, що дивляться на дорогу.[5] З них прочитано близько девʼяноста трьох позицій, і абетка на них починається з літери К. Ділянка до К, а це приблизно сорок чотири імені, не сфотографована жодного разу.
Число сорок чотири тут не окремий підрахунок, а віднімання: 137 мінус 93 прочитані.[5] Грані нерівні - на двох знятих стоять дві третини списку, - і скільки саме імен ховає кожна з двох тилових, ми не знаємо.
Для пошуку. Щоб дістати решту імен, потрібен знімок двох тилових граней постаменту впритул. Форма каменя й спосіб запису прізвищ на знімках 2011, 2020 і 2021 років однакові, тобто памʼятник не перебудовували, і те, що на ньому стоїть сьогодні, це той самий список 1967 року.[5]