Бій за Козичанку

8 листопада 1943 року частини 135-ї і 140-ї стрілецьких дивізій Першого Українського фронту зайняли Козичанку. Бій тривав цілий день і закінчився о третій годині ночі; за спогадом мешканців, допомагали партизани, які наступали з Соснівки.^[3] Був збитий і радянський літак.

Як це виглядало зсередини, розповідає спогад, записаний у книжці про село.

Наші наступали в цивільному, хто в чому був. Німці укріпилися за кагатами, і бій за Козичанку тривав цілий день, а надвечір червоні зайшли в село. Зустрічали їх радісно, годували. Радянські солдати наступали майже «на ура», бо їм не вистачало зброї і набоїв. Солдатам набридло сидіти в окопах голодними, чекаючи наказу командирів, які лишилися пʼяні в Бишеві. Їм допомагали визволяти Козичанку партизани, які наступали з Соснівки. Першого червоноармійця побачили у чагарниках. Думали, що там партизани, а він каже: «Ми нє партізани, ми дєйствующая Красная Армія», потім крики німців «Гер, гер, гер!», тоді автоматна черга, і в село зайшли наші. Німець, на імʼя Ганс, підпалив величезну купу сухої висадки на горі, коли помітив за кілька десятків метрів «рус солдат», які швидко, по-пластунськи, наближалися з Відьманки. Побачивши, як горить гора, козичанці зрозуміли, що починається бій…^[3]

Монографія пише: у бою загинули 23 радянські воїни, поховані в братській могилі, та пʼять німців, теж поховані в селі.^[3] Облікова картка військового поховання 1992 року називає натомість 54 похованих у могилі, з них 24 відомі на імʼя й 30 невідомих.^[2] Число 54 стоїть і в таблиці памʼяток у «Нарисах з історії Макарівського району» 2006 року,^[6] і в описах знімків 2020 року.^[5]

Числа 54 на плиті братської могили немає.^[1] Напис на ній такий:

ВОНИ ПОЛЯГЛИ СМЕРТТЮ ХОРОБРИХ ЗА ВИЗВОЛЕННЯ с. КОЗИЧАНКИ ВІД НІМЕЦЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ в 1943 р.

Далі два стовпці прізвищ з ініціалами, унизу «СЛАВА ГЕРОЯМ!» і рік «1970 р.». Лівий стовпець, як стоїть на плиті: БОРИСЕНКО І.М., ВАСИЛЬКО І.Г., ВИНОГРАДОВ В.О., КИСЛИЙ М.Е., КУЛЬКОВ М.І., ЛОРІС І., ЛОСЬ А.Ф., ЛУЦЕНКО М.С., МАСЛЮК М.П., МАТСАПАЕВ А., ПАЛАЖЧЕНКО С.Ю. Правий: РИКОВ І.О., СНІГИР Г.К., ТАРІЛУШКІН О.О., ТРУСЕНКО Д.Г., ФЕСЕНКО І.П., ШЕВЧУК О.П., ШИКУЛА М.А., ШИМ П.Ю., ХИЛЬКО О.І., ЧУМАК І.І., ГАЙСІН К.Х.^[1]

Разом 22 імені.^[1] Це на одне менше, ніж загиблих у бою за монографією,^[3] і на два менше, ніж відомих на імʼя похованих за обліковою карткою.^[2] Поховання в цій могилі картка датує не одним днем бою, а листопадом і груднем 1943 року; розділ персональних відомостей у ній порожній, тож хто ці 54 і де вони загинули, з картки не видно.

Після бою лінія фронту проходила неподалік іще майже сім тижнів, аж до 25 грудня; далекобійні снаряди летіли від Бишева і Фастова, деякі не долітали до цілі й влучали в хати, село горіло. Селян евакуювали спочатку до Горобіївки, потім до Мостища, а повернувшись, вони побачили в хатах наслідки мародерства місцевих злодіїв.^[3]

126 мешканців села загинули на фронтах.^[3] Таблиця памʼяток у «Нарисах з історії Макарівського району» 2006 року дає інше число: памʼятник у селі поставлено на честь 83 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни.^[6] На плитах цього памʼятника імена вибиті рядами.^[5]

Друге число війни, у якому джерела теж не сходяться, - вивезені на роботи до Німеччини. Монографія про село рахує 25 козичанців;^[3] підрахунок за архівними матеріалами, надрукований у районній газеті 2017 року, дає по Козичанці 64 і сам застерігає, що перелік неповний.^[4] Різниця більш ніж удвічі. Поіменного списку не подає жодне.

Памʼятних обʼєктів у Козичанці два, і плутати їх не варто. Монографія показує на знімку окремо памʼятник загиблим воїнам на козичанському кладовищі й обеліск землякам, які полягли на війні, а в тексті пише, що 1969 року «на знак поваги до визволителів» звели обеліск памʼяті за проектом місцевого вчителя, а згодом голови сільради Григорія Миколайовича Паламаря.^[3] Знімки 2020 року теж показують два різні місця, близько 600 метрів одне від одного: братську могилу на цвинтарі й памʼятник односельцям у центрі села біля каплички.^[5] Рік 1969 таблиця памʼяток у «Нарисах» ставить при памʼятнику на честь 83 воїнів-односельців, а відкриття братської могили на цвинтарі датує 9 травня 1958 року.^[6] Вірш у монографії теж ставить обеліск землякам у центрі села, над річкою.^[3]