Двоє розстріляних 1937 року, і ще пʼятеро в тому самому томі

Івана Івановича Пиховського, 1883 року народження, одноосібника, засудила до розстрілу трійка при УНКВС по Київській області 15 вересня 1937 року. Вирок виконали 22 вересня. Він народився в Соснівці й жив у Соснівці; реабілітували його 1989 року.^[1]

Андрій Корнійович Масюк, 1900 року народження, у селі був колгоспником, а народився на Волині, у Воєгощі Камінь-Каширського району. Його справу розглядала не трійка, а Комісія НКВС СРСР і Прокуратури СРСР: 2 листопада 1937 року розстріл, виконано 13 листопада. Реабілітований 1969 року.^[1]

Це не сільська справа

Обидві дати групові по всьому районові. 2 листопада 1937 року тим самим днем у макарівському розділі книги датовано девʼятнадцять вироків, 15 вересня - пʼять.^[1] Тобто через ці засідання проходили десятки людей із різних сіл, які могли одне одного ніколи не бачити, і збіг дати сам собою не робить із двох односельців спільну справу.

Статті звинувачення книга не називає в жодному записі, номерів архівно-слідчих справ у ній теж немає.^[1] За що судили Пиховського й Масюка, з неї не встановити.

Ще четверо, і всім чотирьом дали строки

Крім двох розстріляних, у макарівському розділі стоять ще четверо соснівчан.^[1]

Марія Григорівна Іщенко, 1922 року народження, працювала в Києві помічницею бухгалтера гумогенераторного заводу; військовий трибунал військ НКВС УРСР засудив її 31 липня 1941 року до десяти років, реабілітована 1964-го. Антон Степанович Попович, 1890 року, робітник Укрцивільбуду в Києві, - пʼять років за постановою Особливої наради 5 жовтня 1938 року. Евальд Антонович Лерх, 1904 року, уродженець Старицького на Житомирщині, коваль місцевого колгоспу, - пʼять років 26 серпня 1944 року, і тим самим днем у розділі датовано ще четверо вироків. Ірина Степанівна Чубенко, 1919 року, - пʼять років за вироком військового трибуналу МВС Київської області 22 травня 1946 року, реабілітована 1992-го.^[1]

Двоє з шести, Масюк і Лерх, у селі тільки жили, а народилися поза ним. Обох книга поставила в макарівський розділ за місцем проживання.

Сьомий стоїть у томі під сусіднім селом

Іван Костянтинович Атаманенко, 1907 року народження, жив у Соснівці й на час арешту не працював. Київський обласний суд 7 жовтня 1950 року дав йому двадцять пʼять років позбавлення волі; реабілітований 1989 року.^[1] У книзі його стаття стоїть під Бишевом, бо там він народився.

Це найтяжчий і найпізніший вирок із семи: репресії проти жителів села не скінчилися ні 1938, ні 1946 роком. І це не поодинокий вирок: того самого дня й тим самим судом на тій самій сторінці книги засуджено ще трьох Атаманенків із Бишева - Олену Кузьмівну і Ольгу Василівну на десять років, Павла Костянтиновича на двадцять пʼять; він помер в увʼязненні 21 січня 1953 року.^[1] Спільного по батькові Івана й Павла для родинного звʼязку замало, і ми його не встановлюємо.

Якщо ви шукаєте свого Атаманенка, звіряйте по батькові й рік: у бишівському переліку їх шестеро, і троє з них легко переплутати. Іван Костянтинович (1907) - наш, соснівський, двадцять пʼять років, реабілітований 1989-го. Павло Костянтинович (1902) жив у самому Бишеві, дістав такі самі двадцять пʼять і помер в увʼязненні 1953-го. А Павло Кузьмич (1903) до цієї справи не належить узагалі: його засудив військовий трибунал на пʼять років раніше, 12 березня 1945 року, і реабілітували 1994-го.^[1]

Скільки їх насправді, з тому не видно

Сім це не підсумок, а те, скільки людей із Соснівкою в статті стоїть у макарівському розділі книги за місцем народження або проживання.^[1] Том кладе людину то за одним, то за другим, тому кожен, хто і народився, і був заарештований поза районом, у ньому невидимий, і порахувати таких звідси неможливо.

Житомирські томи тієї самої серії ми переглянули окремо, бо на початку 1930-х років село числилося в Брусилівському районі, а справи тих років могли осісти в його діловодстві. Соснівчан там немає: усі тридцять три згадки Соснівки в них належать чужим селам Пʼятківської і Ширмівської волостей, Чуднівського й Олевського районів.^[2] При цьому макарівські сусіди в житомирських книгах є - Бишів, Козичанка, Леонівка, Вітрівка, Марʼянівка, - тобто мовчання стосується саме Соснівки.