Пашківка

село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Пашковка

У 1900 році в Пашківці було 213 дворів і 2628 жителів^[3]. На 19 вересня 2022 року в селі лишалося 543 особи^[21]. Між цими двома числами - вироки 1930 року, голод, розстріли 1938-го й вивезення до Німеччини, і майже від кожного з них лишилися імена.

Село стоїть над Лупою, лівою притокою Ірпеня, за чотири версти вище Бишева^[2] і за шістнадцять кілометрів від Макарова^[4]. Річка починається тут же: витік Вікіпедія кладе в урочище Копки на пашківських полях, а всій Лупі дає чотирнадцять кілометрів довжини^[18]. «Словник гідронімів» при гаслі «Лупа» називає з населених пунктів Пашківку й Лишню, а гирло кладе біля Бишева^[9]. Історична адреса села - Бишівська волость Київського повіту Київської губернії^[3], і саме за нею, а не за сучасним районом, шукаються його документи.

Назва

У документах XIX і початку XX століття село записане російською формою «Пашковка». Так у Похилевича 1864 року^[2], так і в губернському «Списку населених місць» 1900-го, де воно значиться як «Пашковка (владѣльческое)»^[3]. Походження самої назви жодне з відомих джерел не пояснює.

Дати першої згадки дві, і між ними пів століття. Краєзнавець Євген Букет у «Макарівських вістях» за 2012 рік подає 16 серпня 1613 року, коли до Пашківки втекли мешканці з містечка Хабного^[7]; це єдина з двох версій, за якою стоїть конкретний день і конкретна дія. Проти неї 1664 рік: його називають «Історія міст і сіл» 1971 року^[4] і «Національна книга памʼяті»^[5], і жодне з двох видань не каже, з якого документа взяло дату. Та сама районна газета повторила 1613-й і 2017 року^[15]. Розсудить акт, на який спирається Букет, - у газеті він теж не названий. Окремо варто знати, що Вікідані подають 1664 рік із посиланням на українську Вікіпедію^[19], тоді як сама Вікіпедія в інфобоксі дає 1613^[17]: будь-який автозаповнювач принесе саме пізнішу дату.

Пашківок в Україні три: наша, полтавська в Кременчуцькому районі й чернігівська в Ніжинському^[10]. У Київській губернії однойменного села не було, тому запис «Пашковка» без уточнення в документі губернії XIX століття - це наше село^[3]. Далі його впізнають за Бишівською волостю^[3], річкою Лупою^[9] і церквою Пресвятої Трійці з приписними Лишнею та Леонівкою^[2].

Кому належало

Пашковка здавна належала до Бишівського маєтку^[2]. Близько 1746 року її власником був київський канонік Діонизій Харлінський: він обирав священників і зобовʼязав їх на вічний час правити щороку по дванадцять служб по перших середах кожного місяця й молитися за нього^[2]. 1840 року Леон Харлінський віддав село в придане за внукою Анастасією, виданою заміж за Вацлава Руліковського, а той 1856 року продав Пашківку генерал-майорові Ѳеодору Кудрявському^[2]. До маєтку тоді належало 4295 десятин землі, піщано-глинистої, помірно родючої, з дрібним лісом^[2].

Ці прізвища лишилися в назвах архівних планів: церковні ділянки 1831 року відмежовували від земель Харлінського, чиншові 1890 року - від земель Кудрявської^[11].

На 1900 рік маєток уже за Людвиком Петровичем фон-Енденом, а господарство веде управитель Карл Августович Френот^[3]. Прізвище на цій сторінці «Списку» обидва рази однакове, а от імʼя різне: спершу «помѣщику Людвику Петровичу Фонъ-Энденъ», нижче - «помѣщику Людвигу Фонъ-Энденъ»^[3]. Це одна людина, і розрізняти тут нічого: різниться написання імені, а не особа.

Чим жило село 1900 року

Винокурня стояла в Пашківці вже 1864 року, і Похилевич називає її хорошою, з паровим виробництвом^[2]; 1872-го для села креслили проєкт деревʼяного винокурного заводу й план його розташування^[11].

На 1900 рік господарство села видно докладно. Землі 4028 десятин, з них поміщикам 1250, церквам 53½, селянам 2724½ - з половинами сума сходиться рівно^[3]. Водяний млин на два постави належить фон-Енденові, а вітряків у селі тридцять селянських і ще один, записаний окремо саме тому, що він на два постави, - селянина Павла Тарашки^[3]. Працюють чотири кузні, винна лавка й три бакалейні^[3]. Крім церкви, у селі стоїть однокласна приходська школа^[3]. Пошта й телеграф для Пашківки були у Фасовій, земська пошта в Бишеві, до повітового міста 50 верст^[3].

Скільки людей

У 1864 році в 155 дворах жив 1391 православний, 21 римо-католик і 20 євреїв, разом 1432^[2]. До 1900-го село виростає майже вдвічі: 213 дворів, 2628 жителів, з них 1312 чоловіків і 1316 жінок^[3]. Найбільше, що воно мало, - 3299 осіб за переписом 23 жовтня 1918 року, третє місце в Бишівській волості після Бишева з його 5096 і Грузького з 3552 разом із хуторами^[8].

Те саме число 3299 «Національна книга памʼяті» відносить не до 1918, а до 1927 року^[5]. Обидва видання свого числа не документують, і розсудять їх лише самі переписні матеріали 1918 та 1926-1927 років.

Далі ряд іде тільки вниз: 1083 особи на початку 1970-х^[4], 775 на 2001 рік^[19], 543 на вересень 2022-го^[21]. Тобто за пів століття від початку 1970-х село втратило ще половину людей, а від свого піку зберегло шосту частину.

Площу подають трьома різними числами: 3,61 км² сайт громади^[21], 0,36 км² інфобокс Вікіпедії і 481 гектар, тобто 4,81 км², текст тієї самої статті Вікіпедії^[17]. Розсудить земельний облік громади або Держгеокадастр.

XX століття

Найраніші відомі вироки села - лютий і березень 1930 року, чотирьом селянам-одноосібникам; міри покарання в них різні, а складу звинувачення довідник не подає взагалі^[6].

Що означав для села голод 1932-1933 років, видно тільки в порівнянні з тим, скільки людей тут щойно було. «Національна книга памʼяті» називає 139 померлих «лише за встановленими даними» й одразу додає, що цифра втрат значно більша^[5]. Міряти це число треба проти 3299 жителів, зафіксованих у селі незадовго до того^[8][5].

У другій книзі «Реабілітованих історією» - тридцять одна стаття про уродженців і жителів Пашківки^[6]. Пік припадає на 1937-1938 роки, і двічі за пʼять днів квітня 1938-го трійка при УНКВС по Київській області засуджувала пашківців до розстрілу: 23 квітня і 28 квітня^[6]. Серед засуджених 28 квітня був і Цурпаленко Федір Тимофійович, 1911 року народження, - на той час голова пашківської сільради^[6].

Війна

На примусові роботи до Німеччини вивезли 77 жителів Пашківки; це число підраховане за матеріалами обласного архіву^[14]. Троє з них потрапили до списку тих, чия смерть на примусових роботах відома напевно: Павленко Павло Іванович, Полозюк Михайло Васильович і Ступак Хома Сергійович^[14]. Скількох іще не дочекалися, газета не називає: ні того, скільки людей повернулося, ні точного числа загиблих вона, за власним зізнанням, установити не змогла - документів немає^[14].

1942 року в селі діяло «Громадське господарство № 3» окупаційної адміністрації, і його документи склали в обласному архіві окремий фонд; село в назві фонду числиться за Бишівським районом^[12].

Про бої за Пашківку відомо з облікової довідки 1970 року: на братській могилі воїнів, які загинули 1943 року за визволення села, стоїть скульптура воїна із залізобетону на камʼяному постаменті^[13]. Імен довідка не подає, а «Історія міст і сіл» додає лише зведене число: 208 жителів села нагороджено орденами й медалями^[4].

Церква

Пашківка була не околицею чужої парафії, а парафіяльним центром. До її Троїцької церкви належали ще два села: Лишня з церквою Зачаття святої Анни, збудованою 1798 року, за шість верст, і Леонівка за десять^[2].

Коли постав сам храм, джерела кажуть по-різному. Похилевич 1864 року: церква Троїцька, деревʼяна, четвертого класу, 52 десятини землі, збудована прихожанами 1768 року, а попередню описано у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік^[2]. «Макарівські вісті» 2017 року натомість пишуть, що Свято-Троїцький храм освячено в селі 1747 року, і відтоді День села святкують на Трійцю^[15]. Обидві дати могли б стосуватися двох різних будівель, які описує сам Похилевич, але про освячення 1747 року він не пише нічого, а газета не називає джерела взагалі. Розсудить та сама візита 1746 року, на яку Похилевич посилається, або клірова відомість із датою побудови.

Священників тієї, давнішої церкви Похилевич називає поіменно: Семеон Козловський, який служив при ній ще на початку XVIII століття й помер 1746 року, після нього Гавриїл Кленовський, невдовзі Іаков Кондратович^[2].

Для того, хто шукає своїх, парафія - головна адреса села: метричну книгу церкви Пресвятої Трійці за 1888 рік оцифровано повністю, всі три частини на 79 аркушах^[1].

Родина бандуристів Шевченків

Цю історію розповіли «Макарівським вістям» 2017 року нащадки, і поза газетою вона ніде не записана^[16]. Петро Юхимович Шевченко народився 1824 року в станиці Пашківській під Краснодаром і чверть століття відслужив у Кавказькій кампанії; за царським указом він дістав землю й дозвіл на поселення, але чиновники помилилися з губернією, і кубанський козак опинився не в рідній станиці, а в київській Пашківці Бишівської волості^[16]. Тут у нього народилися чотири сини й донька, і тут він, за газетою, прожив 107 років^[16].

Молодший син, Кіндрат Петрович, у чотирнадцять років утік із дому з мандрівним цирком, який приїздив до села; перший інструмент він змайстрував із черпака й трьох струн, а в 1930-х керував квартетом бандуристів власного імені^[16].

Та сама стаття розповідає й другу половину його життя, не музичну. За розповіддю нащадків, Кіндрат Шевченко був знайомий з Миколою Міхновським і поділяв його самостійницькі погляди, був радником отамана Опанаса Голубенка і 1921 року, коли забирали Голубенкових козаків, викрутився з тієї оказії; після НЕПу його цирки й фотоательє націоналізували; газета називає його «одним із провідних членів антирадянського підпілля», який збирав інформацію для ОУН і займався вербуванням, і додає, що кілька разів його забирало ГПУ^[16]. Син Юрій загинув у перші дні війни, і капела бандуристів після того розпалася^[16]. Самого Кіндрата Шевченка поховано в Пашківці^[16].

Розповів усе це газеті його правнук, музикант Вадим Вікснін^[16]. Документа за політичною частиною біографії немає жодного: розсудить її справа ГПУ чи НКВС на Кіндрата Шевченка, якщо така збереглася.

Що збереглося

На пашківських полях тягнеться давній вал із південного сходу на північний захід^[2]. Похилевич описує його окремо від валів біля Бишева, які йдуть від Ірпеня на північ до «Пашковского лѣса» і до Мотижина, і сам їх не ототожнює^[2]. «Історія міст і сіл» додає, що на території села виявлено залишки поселення доби бронзи, але ні розкопок, ні знахідок не називає^[4].

Герб і прапор села затвердила сесія Пашківської сільради 2009 року; номера й дати того рішення не подає ні Вікіпедія, ні сайт громади^[17].

Далі

Остання дореволюційна адреса села - Бишівська волость Київського повіту^[3]. 7 березня 1923 року Пашківка стає однією з чотирнадцяти сільрад новоутвореного Бишівського району^[20], і за ним село числиться щонайменше до 1942 року^[12]. 4 березня 1959 року Бишівський район ліквідували, і його територія в повному складі відійшла до Макарівського; 30 грудня 1962 року села колишнього Бишівського району передали до Фастівського, а 12 грудня 1966-го повернули назад до Макарівського^[20]. Дати цих переходів відомі лише з Вікіпедії, самих указів вона не називає.

Наслідок із цього не канцелярський: справи 1923-1959 і 1962-1966 років лежать у бишівському й фастівському блоках описів, а районна газета тих років - бишівська, не макарівська. Той, хто шукатиме їх серед макарівських, не знайде нічого.

На 1971 рік Пашківка - центр сільради, якій підпорядкована Вітрівка; у селі центральна садиба колгоспу «Перемога» з 4700 гектарами угідь, середня школа, будинок культури й бібліотека^[4]. З 2020 року село в Бучанському районі, у Макарівській селищній громаді^[10], а Пашківський старостинський округ

• це Пашківка разом із Вітрівкою^[21].