Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Пашківка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Пашковка
Вироки 1930 року, голод, розстріли 1938-го, вивезення до Німеччини - майже від кожної з цих подій у Пашківці лишилися імена. Усе це між 2628 жителями 1900 року[11] і 543 особами на 19 вересня 2022-го[32].
Село стоїть над Лупою, лівою притокою Ірпеня, за чотири версти вище Бишева[9] і за шістнадцять кілометрів від Макарова[12]. Річка починається тут же: витік Вікіпедія кладе в урочище Копки на пашківських полях, а всій Лупі дає чотирнадцять кілометрів[29]; «Словник гідронімів» при гаслі «Лупа» називає Пашківку й Лишню, а гирло кладе біля Бишева[18]. Історична адреса села - Бишівська волость Київського повіту Київської губернії[11], і шукати документи треба за нею, а не за сучасним районом.
Назва
У документах XIX і початку XX століття село записане російською формою «Пашковка» - так у Похилевича 1864 року[9] і в губернському «Списку населених місць» 1900-го, де воно значиться як «Пашковка (владѣльческое)»[11]. Походження назви джерела не пояснюють.
Дат першої згадки теж дві: 16 серпня 1613 року, коли до Пашківки втекли мешканці з містечка Хабного[16], проти 1664 року з «Історії міст і сіл»[12] і «Національної книги памʼяті»[13]. Документа не показує жодне з видань, а бази тягнуть пізнішу дату - як розходяться ці дві дати.
Пашківок в Україні три: наша, полтавська в Кременчуцькому районі й чернігівська в Ніжинському[19]. Але в Київській губернії однойменного села не було, тому «Пашковка» без уточнення в губернському документі XIX століття - це наше[11]; далі його впізнають за Бишівською волостю, річкою Лупою[18] і церквою Пресвятої Трійці з приписними Лишнею та Леонівкою[9].
Кому належало
Пашковка здавна належала до Бишівського маєтку, а близько 1746 року її власник - київський канонік Діонизій Харлінський, який обирав священників і зобовʼязав їх вічно правити щороку по дванадцять служб, по перших середах місяця, і молитися за нього[9]. 1840 року Леон Харлінський віддав село в придане за внукою Анастасією, виданою за Вацлава Руліковського, а той 1856 року продав Пашківку генерал-майорові Ѳеодору Кудрявському; до маєтку тоді належало 4295 десятин піщано-глинистої, помірно родючої землі з дрібним лісом. Похилевич 1887 року веде ланцюг далі: генерал-майор помер 1868-го, і маєток - тоді 1213 десятин поля й 335 лісу - перейшов до зятя, Людвіка Петровича фон-Ендепа[10], того самого, хто на 1900 рік значиться власником[11].
Ці прізвища лишилися в назвах архівних планів: церковні ділянки 1831 року відмежовували від земель Харлінського, чиншові 1890-го - від земель Кудрявської[22].
При самій Пашківці стояла німецька колонія Павлинівка: 63 десятини землі колоністи орендували за контрактом, а 1870 року десятеро прусаків купили у власність ще 160 десятин; скільки німців там жило насправді, том не знає[10].
На 1900 рік маєток уже за Людвиком Петровичем фон-Енденом, а господарство веде управитель Карл Августович Френот[11]. Одна сторінка «Списку» пише прізвище двічі - «Людвику Петровичу Фонъ-Энденъ» і «Людвигу Фонъ-Энденъ»[11]: це одна людина, різниться написання імені.
Чим жило село 1900 року
Винокурня стояла тут уже 1864 року, і Похилевич називає її хорошою, з паровим виробництвом[9]; 1872-го для села креслили проєкт деревʼяного винокурного заводу[22].
На 1900 рік господарство видно докладно: землі 4028 десятин, з них поміщикам 1250, церквам 53½, селянам 2724½[11]. Водяний млин на два постави належить фон-Енденові, вітряків тридцять селянських і ще один на два постави - селянина Павла Тарашки. Працюють чотири кузні, винна лавка й три бакалейні, стоїть однокласна приходська школа; пошта й телеграф у Фасовій, земська пошта в Бишеві, до повітового міста 50 верст.
Перед самою війною до села дійшла кооперація: за звітом 1912 року в Пашківці працювала молочарська спілка - 98 членів, 120 корів, 211 пудів прийнятого молока, 547 карбованців виторгу і 410, виплачених членам[2]. Це початок руху: перша спілка на Київщині відкрилася у квітні 1911 року в Узині, друга того ж травня в Ненадисі, а на другий рік їх було шістнадцять, і пашківська серед них. Того ж 1912 року губерніяльна землевпорядна комісія вела по селу розділ земель селянського поземельного банку та громади[1].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 1432 | 155 дворів: 1391 православний, 21 римо-католик, 20 євреїв[9] |
| 1887 | 2172 | 2100 православних, 7 римо-католиків, 65 євреїв; ревізьких душ 650[10] |
| 1900 | 2628 | 213 дворів, 1312 чоловіків і 1316 жінок[11] |
| 1918 | 3299 | перепис 23 жовтня; пік[17] |
| 1971 | 1083 | довідник «Історія міст і сіл»[12] |
| 2001 | 775 | перепис[30] |
| 2022 | 543 | вересень[32] |
Від піку лишилася шоста частина. Сам пік 1918 року ставить Пашківку на третє місце в Бишівській волості - після Бишева з 5096 і Грузького з 3552 разом із хуторами[17]. Те саме число «Національна книга памʼяті» відносить не до 1918, а до 1927 року[13]; перевірити це можна за переписними матеріалами 1918 та 1926-1927 років.
Площу подають трьома числами: 3,61 км² сайт громади[32], 0,36 км² інфобокс Вікіпедії і 481 гектар, тобто 4,81 км², текст тієї самої статті[28]. Третє з них у ряд не йде: 0,36 км² при 543 жителях дало б півтори тисячі людей на квадратний кілометр, а сама стаття поруч подає 481 гектар. Це зсунута кома в інфобоксі. Лишається розбіжність двох джерел, 3,61 і 4,81; точне число є в земельному обліку громади або в Держгеокадастрі.
XX століття
Восени 1928 року селяни Пашківки передплатили позику на 405 карбованців; більше по Бишівському району підписалася тільки Козичанка з її 940, а по селах району зібрали 3645 карбованців, зі службовцями 7725[3].
Далі кожен епізод розібрано окремо: вироки лютого й березня 1930 року чотирьом селянам-одноосібникам[14] і голод 1932-1933 років, у якому «Національна книга памʼяті» називає 139 померлих «лише за встановленими даними» й одразу додає, що втрат значно більше[13]. Проти цих 139 треба тримати 3299 жителів, за переписом 1918 року[17].
Навесні 1936 року вісім ланкових-льонарок колгоспу імени Літвінова підписали в газеті лист про змагання за тонну льоноволокна з гектара - Ольга Некуй, Ганна Пришва, Олександра Кузьменко, Христя Каштан, Уляна Воробей, Марія Воробей, Одарка Перестюк і Харитина Гомон[5].
Зобовʼязання розписане до дрібниць: під льон відвели 30 гектарів, вивезли на них 218 тонн перегною й центнери суперфосфату, сильвініту, калійної солі та попелу, а державі мали здати не менше 240 центнерів довгого волокна не нижче 18 номера, усе до 1 листопада[5]. Місяцем раніше та сама газета назвала кращими ланковими Христю Каштан, Марію Павленко й Тетяну Савченко[4] - разом десять імен.
Назву колгоспу газета в ті самі роки подає по-різному: у березні й квітні 1936 року при Пашківці стоїть артіль імени Літвінова[4][5], а вже в липні - артіль імени Дімітрова[6]. Чи це перейменування, чи в селі водночас працювало кілька артілей, із газет не видно: списку господарств сільради вони не подають. Шукати треба в постанові облвиконкому про виборчі округи 1939 року, де колгоспи перелічені посільно, або в списку господарств Пашківської сільради в обласному архіві.
У другій книзі «Реабілітованих історією» - тридцять одна стаття про уродженців і жителів села, з піком на 1937-1938 роках: двічі за пʼять днів квітня 1938-го трійка при УНКВС по Київській області засуджувала пашківців до розстрілу, 23 квітня і 28 квітня, другого разу - разом із головою власної сільради[14]. Тридцять другу дав житомирський том: колгоспника Андрія Юхимовича Голубенка взяли 9 червня 1932 року, а вже 30-го прокурор Фастівської дільниці справу припинив[15].
Війна
Воєнні роки розібрано окремо: Громадське господарство № 3, 77 вивезених і 214 імен на плитах. 77 жителів вивезено на примусові роботи до Німеччини[25], папери окупаційного господарства 1942 року склали в обласному архіві окремий фонд[23], а братську могилу воїнів 1943 року облікова довідка 1970 року описує без жодного імені[24] - хоч обох похованих названо на самому постаменті: гв. ст. лейтенант Сенников Л. Е. і гв. лейтенант Павлов С.[8]
Зведене число дає тільки «Історія міст і сіл»: 208 жителів села нагороджено орденами й медалями[12].
Церква
Пашківка була парафіяльним центром: до її Троїцької церкви належали Лишня з церквою Зачаття святої Анни 1798 року, за шість верст, і Леонівка за десять[9].
Коли постав храм, джерела кажуть по-різному. У Похилевича 1864 року церква Троїцька, деревʼяна, четвертого класу, 52 десятини землі, збудована прихожанами 1768 року, а попередню описано у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік[9]. «Макарівські вісті» 2017 року натомість пишуть, що Свято-Троїцький храм освячено 1747 року, і відтоді День села святкують на Трійцю[26]. Дати могли б стосуватися двох різних будівель, але про 1747 рік Похилевич не пише, а газета не називає джерела. Перевірити це можна за візитою 1746 року або за кліровою відомістю.
Священників давнішої церкви Похилевич називає поіменно: Семеон Козловський, який служив ще на початку XVIII століття й помер 1746 року, за ним Гавриїл Кленовський, невдовзі Іаков Кондратович[9].
Метричну книгу церкви Пресвятої Трійці за 1888 рік оцифровано повністю, всі три частини на 73 аркушах[7].
Іменний покажчик дублікатів метричних книг Київської губернії знає під Пашківкою близько семи тисяч ста записів, і всі двісті, які ми переглянули, мають у самому записі Троїцьку церкву Київського повіту[20]. Число приблизне: покажчик показує оцінку, і від пошуку до пошуку вона пливе, - але порядок її певний, і за ним стоять справи 2027, 2137, 2328, 2401, 2470 і 2753 опису 1012[21]. Оскільки книги записувалися на парафію, серед цих самих записів лежать і лишнянці з леонівцями: обидва села були приписані до пашківської парафії[9].
Родина бандуристів Шевченків
Цю історію розповів «Макарівським вістям» 2017 року правнук, музикант Вадим Вікснін, і поза газетою вона ніде не записана[27]. Петро Юхимович Шевченко, 1824 року народження зі станиці Пашківської під Краснодаром, чверть століття відслужив у Кавказькій кампанії й дістав за царським указом землю та дозвіл на поселення, але чиновники помилилися з губернією, і козак опинився не в рідній станиці, а в київській Пашківці Бишівської волості; тут у нього народилися чотири сини й донька, а загалом, за газетою, прожив 107 років.
Молодший син, Кіндрат Петрович, у чотирнадцять років утік із мандрівним цирком, перший інструмент змайстрував із черпака й трьох струн, а в 1930-х керував квартетом бандуристів власного імені[27]. Далі за тією ж розповіддю: знайомство з Миколою Міхновським і його самостійницькі погляди, роль радника отамана Опанаса Голубенка, 1921 рік, коли забирали Голубенкових козаків, а він викрутився, націоналізовані після НЕПу цирки й фотоательє, кілька затримань ГПУ, «один із провідних членів антирадянського підпілля», який збирав інформацію для ОУН і вербував, син Юрій, після мобілізації якого капела розпалася і який загинув у перші дні війни, і могила самого Кіндрата в Пашківці[27]. Документа за політичною частиною біографії немає; шукати його треба у справі ГПУ чи НКВС на Кіндрата Шевченка, якщо вона збереглася.
Що збереглося
На пашківських полях тягнеться давній вал із південного сходу на північний захід; Похилевич описує його окремо від бишівських валів, які йдуть від Ірпеня на північ до «Пашковского лѣса» і до Мотижина, і сам їх не ототожнює[9]. «Історія міст і сіл» додає залишки поселення доби бронзи на території села, але ні розкопок, ні знахідок не називає[12].
Герб і прапор затвердила сесія Пашківської сільради 2009 року; номера й дати того рішення не подає ні Вікіпедія, ні сайт громади[28].
Далі
7 березня 1923 року Пашківка стає однією з чотирнадцяти сільрад новоутвореного Бишівського району[31], і за ним числиться щонайменше до 1942 року[23]. 4 березня 1959 року Бишівський район ліквідували, і вся його територія відійшла до Макарівського; 30 грудня 1962 року ті самі села передали до Фастівського, а 12 грудня 1966-го повернули назад[31]. Дати переходів відомі лише з Вікіпедії, указів вона не називає.
Справи 1923-1959 і 1962-1966 років лежать у бишівському й фастівському блоках описів, а районна газета тих років бишівська. Хто шукатиме серед макарівських, не знайде нічого.
1946 року Пашківська сільрада не мала жодного підпорядкованого пункту, лише саму Пашківку - Вітрівка тоді ще мала власну раду[33]. На 1971 рік Пашківка - центр сільради з Вітрівкою; у селі центральна садиба колгоспу «Перемога» з 4700 гектарами угідь, середня школа, будинок культури й бібліотека[12]. З 2020 року село в Бучанському районі, у Макарівській селищній громаді[19], а Пашківський старостинський округ - це та сама пара сіл[32].