Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Пашківка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Пашковка
Петро Юхимович Шевченко, 1824 року народження зі станиці Пашківської під Краснодаром, чверть століття відслужив у Кавказькій кампанії й дістав за царським указом землю та дозвіл на поселення, але чиновники помилилися з губернією, і козак опинився не в рідній станиці, а в київській Пашківці Бишівської волості; тут у нього народилися чотири сини й донька, а загалом, за газетою, прожив 107 років[29]. Цю історію розповів правнук Петрового сина Кіндрата, музикант Вадим Вікснін, а записав Євген Букет у «Макарівських вістях» 2017 року[29].
Село стоїть над Лупою, лівою притокою Ірпеня[20], за чотири версти вище Бишева[11] і за шістнадцять кілометрів від Макарова[14]. Річка починається тут же: витік Вікіпедія кладе в урочище Копки на пашківських полях, а всій Лупі дає чотирнадцять кілометрів[31]. Історична адреса села - Бишівська волость Київського повіту Київської губернії[13].
Назва
У документах XIX і початку XX століття село записане російською формою «Пашковка» - так у Похилевича 1864 року[11] і в губернському «Списку населених місць» 1900-го, де воно значиться як «Пашковка (владѣльческое)»[13].
За Євгеном Букетом, уперше село згадано 16 серпня 1613 року, коли до Пашківки втекли мешканці з містечка Хабного[18]; «Історія міст і сіл» і «Національна книга памʼяті» ведуть його від 1664 року[14][15].
Під 16 серпня 1613 року у друкованих витягах з актів Люблінського трибуналу стоїть позов Станіслава Харлінського до Катаржини зі Збаразьких і Єжи Харлінських про підданих, які втекли з містечка Хабного до Бишева й села Пашківки, і помітка, що позивач домігся заочного вироку.[1] 16 серпня - це день, під яким справу записано в трибуналі; дня втечі, числа втікачів чи їхніх імен запис не називає.
Кому належало
Пашковка здавна належала до Бишівського маєтку, а близько 1746 року її власник - київський канонік Діонизій Харлінський, який обирав священників і зобовʼязав їх вічно правити щороку по дванадцять служб, по перших середах місяця, і молитися за нього[11]. 1840 року Леон Харлінський віддав село в придане за внукою Анастасією, виданою за Вацлава Руліковського, а той 1856 року продав Пашківку генерал-майорові Ѳеодору Кудрявському; до маєтку тоді належало 4295 десятин піщано-глинистої, помірно родючої землі з дрібним лісом. Далі Похилевич 1887 року веде ланцюг: генерал-майор помер 1868-го, і маєток перейшов до зятя, Людвіка Петровича фон-Ендена, якому на 1887 рік належало 1213 десятин поля й 335 лісу[12], того самого, хто на 1900 рік значиться власником[13].
Ці прізвища лишилися в назвах архівних планів: церковні ділянки 1831 року відмежовували від земель Харлінського, чиншові 1890-го - від земель Кудрявської[24].
При самій Пашківці стояла німецька колонія Павлинівка: 63 десятини землі колоністи орендували за контрактом, а 1870 року десятеро прусаків купили у власність ще 160 десятин[12].
На 1900 рік маєток уже за Людвиком Петровичем фон-Енденом, а господарство веде управитель Карл Августович Френонт[13].
Винокурня, вітряки, молочарня
Винокурня стояла тут уже 1864 року, і Похилевич називає її хорошою, з паровим виробництвом[11]; 1872-го для села креслили проєкт деревʼяного винокурного заводу[24].
На 1900 рік господарство видно докладно: землі 4028 десятин, з них поміщикам 1250, церквам 53½, селянам 2724½[13]. Водяний млин на два постави належить фон-Енденові, вітряків тридцять селянських і ще один на два постави - селянина Павла Тарашки. Працюють чотири кузні, винна лавка й три бакалейні, стоїть однокласна приходська школа; пошта й телеграф у Фасовій, земська пошта в Бишеві, до повітового міста 50 верст.
Перед самою війною до села дійшла кооперація: за звітом 1912 року в Пашківці працювала молочарська спілка - 98 членів, 120 корів, 211 пудів прийнятого молока, 547 карбованців виторгу і 410, виплачених членам[3]. Це початок руху: перша спілка на Київщині відкрилася у квітні 1911 року в Узині, друга того ж травня в Ненадисі, а на другий рік їх було шістнадцять, і пашківська серед них. Того ж 1912 року губерніяльна землевпорядна комісія вела по селу розділ земель селянського поземельного банку та громади[2].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 1432 | 155 дворів: 1391 православний, 21 римо-католик, 20 євреїв[11] |
| 1887 | 2172 | 2100 православних, 7 римо-католиків, 65 євреїв; ревізьких душ 650[12] |
| 1900 | 2628 | 213 дворів, 1312 чоловіків і 1316 жінок[13] |
| 1918 | 3299 | перепис 23 жовтня; пік[19] |
| 1971 | 1083 | довідник «Історія міст і сіл»[14] |
Пік 1918 року ставить Пашківку на третє місце в Бишівській волості - після Бишева з 5096 і Грузького з 3552 разом із хуторами[19].
XX століття
Восени 1928 року селяни Пашківки передплатили позику на 405 карбованців; серед названих газетою сіл району більше підписалася тільки Козичанка з її 940, а по селах району зібрали 3645 карбованців, зі службовцями 7725[4].
1930 року вироки лютого й березня дістали чотири селяни-одноосібники[16]. У голод 1932-1933 років «Національна книга памʼяті» називає 139 померлих «лише за встановленими даними» й одразу додає, що втрат значно більше[15].
Навесні 1936 року вісім ланкових-льонарок колгоспу імени Літвінова підписали в газеті лист про змагання за тонну льоноволокна з гектара - Ольга Некуй, Ганна Пришва, Олександра Кузьменко, Христя Каштан, Уляна Воробей, Марія Воробей, Одарка Перестюк і Харитина Гомон[6].
Зобовʼязання розписане до дрібниць: під льон відвели 30 гектарів, вивезли на них 218 тонн перегною й центнери суперфосфату, сильвініту, калійної солі та попелу, а державі мали здати не менше 240 центнерів довгого волокна не нижче 18 номера, усе до 1 листопада[6]. Місяцем раніше та сама газета назвала кращими ланковими Христю Каштан, Марію Павленко й Тетяну Савченко[5].
У липні 1936 року газета називає при Пашківці артіль імени Дімітрова[7], а навесні 1937-го серед колгоспів району з порушеннями агротехніки на сівбі знову стоїть «ім. Літвінова с. Пашківка»[8].
У другій книзі «Реабілітованих історією» тридцять одна стаття про уродженців і жителів села, і найбільше їх припадає на 1937-1938 роки[16]: двічі за пʼять днів квітня 1938-го трійка при УНКВС по Київській області засуджувала пашківців до розстрілу, 23 квітня і 28 квітня, другого разу - разом із головою власної сільради. Ще одну статтю дав житомирський том[17]: колгоспника Андрія Юхимовича Голубенка взяли 9 червня 1932 року, а вже 30-го прокурор Фастівської дільниці справу припинив.
Війна і після неї
1942 року в селі діяло Громадське господарство № 3[25]. 77 жителів вивезено на примусові роботи до Німеччини, за неповним підрахунком районної газети[27].
За «Історією міст і сіл», 208 жителів села нагороджено орденами й медалями[14].
На 1971 рік Пашківка - центр сільради з Вітрівкою; у селі центральна садиба колгоспу «Перемога» з 4700 гектарами угідь, середня школа, будинок культури й бібліотека[14].
Церква
Пашківка була парафіяльним центром: до її Троїцької церкви належали Лишня з церквою Зачаття святої Анни 1798 року, за шість верст, і Леонівка за десять[11].
У Похилевича 1864 року церква Троїцька, деревʼяна, четвертого класу, 52 десятини землі, збудована прихожанами 1768 року, а попередню описано у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік[11]. Священників давнішої церкви Похилевич називає поіменно: Семеон Козловський, який служив ще на початку XVIII століття й помер 1746 року, за ним Гавриїл Кленовський, невдовзі Іаков Кондратович.
На Трійцю в Пашківці святкують День села[28]. Храм Свято-Троїцький і Св. Василя стоїть на вулиці Шевченка, 3[36].
Родина бандуристів Шевченків
Молодший син Петра Шевченка, Кіндрат Петрович, у чотирнадцять років утік із мандрівним цирком, перший інструмент змайстрував із черпака й трьох струн, а в 1930-х керував квартетом бандуристів власного імені[29]. Квартет він зібрав із сином Юрієм, донькою Марією, однією з перших жінок-бандуристок в Україні, та її чоловіком Григорієм Підгірним.
Далі за тією ж розповіддю: знайомство з Миколою Міхновським і його самостійницькі погляди, роль радника отамана Опанаса Голубенка, 1921 рік, коли забирали Голубенкових козаків, а він викрутився, націоналізовані після НЕПу цирки й фотоательє, кілька затримань ГПУ, «один із провідних членів антирадянського підпілля», який збирав інформацію для ОУН і вербував, син Юрій, після мобілізації якого капела розпалася і який загинув у перші дні війни, і могила самого Кіндрата в Пашківці[29].
Що збереглося
На пашківських полях тягнеться давній вал із південного сходу на північний захід; Похилевич описує його окремо від бишівських валів, які йдуть від Ірпеня на північ до «Пашковского лѣса» і до Мотижина, і сам їх не ототожнює[11]. «Історія міст і сіл» додає залишки поселення доби бронзи на території села[14].
У селі є могили двох радянських воїнів, які загинули в листопаді 1943 року, і памʼятник на честь 214 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни[10]. Обох похованих названо на самому постаменті: гв. ст. лейтенант Сенников Л. Е. і гв. лейтенант Павлов С.
Для пошуку. Метрики Пашківки і приписаних до її парафії Лишні й Леонівки[11] лежать у книгах Троїцької церкви в ЦДІАК, ф. 127, оп. 1012 і 1078; книгу 1888 року оцифровано повністю[23][9]. Плани земель і винокурні - ДАКО, ф. 1542, оп. 1[24], папери громадського господарства 1942 року - ДАКО, ф. Р-2697, оп. 1[25]. Записи з 1923 року - під Пашківською сільрадою Бишівського району, з 1959 року Макарівського, а в 1962-1966 роках Фастівського[37][33][34]; 1946 року вона обіймала саму Пашківку, а Вітрівка мала власну раду[37].