Шевченко Кіндрат Петрович

Ця родина опинилася в Пашківці через канцелярську помилку.

Петро Юхимович Шевченко народився 1824 року в станиці Пашківській під Краснодаром, у кубанському козацтві. Відслужив у Кавказькій кампанії чверть століття, і за подвиг йому царським указом дали землю й дозвіл оселитися в Пашківці. Чиновники помилилися губернією, і Петро потрапив не додому на Кубань, а в Пашківку Бишівської волості Київського повіту. Виправляти такі папери можна було роками, тож він лишився там, куди його привезли, за кілька років поставив хату й одружився^[1].

Прожив він 107 років, до кінця листувався з ріднею на Кубані^[1]. Ці два числа сходяться самі собою: в родинному архіві є світлина 1925 року, під якою написано, що Петрові Шевченку тут 101 рік^[2]. Отже рік народження стоїть у тексті не з самих лише спогадів, а помер він близько 1931-го.

Хлопець, який утік із цирком

У київській Пашківці народилися пʼятеро його дітей, четверо синів і донька, і всі мали слух^[1]. Старший у Першу світову грав у полковому оркестрі в Східній Пруссії. Наймолодший, Кіндрат, у чотирнадцять років утік із дому з мандрівним цирком, що приїхав до села^[1].

Взяли його не задарма. Хлопець натягнув на якийсь черпак три струни, грав на цьому «інструменті» й наспівував власні частівки, а до того ще й показав кілька акробатичних вправ - тим і підкорив керівника трупи^[1]. Спершу був асистентом ілюзіоніста, перейняв у нього техніку гіпнозу, потім працював у циркових трупах, а згодом заснував два власні шапіто, одне з них - цирк ліліпутів, зібраних з усієї України. Заразом тримав фотомайстерні в Пашківці й у Києві^[1].

1917 року його затягнуло в українську революцію. Був знайомий з Миколою Міхновським і поділяв його самостійницькі погляди, потім став радником отамана Опанаса Голубенка. ГПУ забирало його кілька разів; коли 1921 року разом із Голубенком арештовували його козаків, Кіндрат викрутився - прямих доказів проти нього не було^[1].

Бандура замість цирку

Після НЕПу цирки й приватні фотоательє в нього забрала держава. Тоді він узявся за бандуру^[1]. Зібрав колекцію інструментів, і серед них кілька бандур роботи Олександра Самійловича Корнієвського. Завів самодіяльний театр, де грали дружина Агрипина й діти. Донька Марія вчилася грати змалку, а після трьох класів церковнопарафіяльної школи брала приватні уроки у викладачів Київської консерваторії й стала однією з перших жінок-бандуристок в Україні^[1].

Далі був квартет бандуристів: сам Кіндрат, син Юрій, донька Марія і її чоловік Григорій Підгірний. Їздили з гастролями по всій Україні^[1].

Юрія мобілізували до радянської армії, і капела розпалася. Загинув він у перші дні війни, і через це батько по війні тяжко пив, заливаючи горе^[1]. Жив Кіндрат у Пашківці й далі виступав сам - народні історичні, чумацькі, бурлацькі та жартівливі пісні, пісні на вірші Тараса Шевченка, а між ними фокуси й гіпноз, бо цирку він так і не покинув^[1].

Помер і похований у Пашківці. Коли саме - не сказано ніде; відомо тільки, що дружина Груня, лишившись сама, на початку 1960-х продала хату й переїхала до доньки в Челябінськ, де й померла 1967 року^[1].

Що з цього перевіряється

Небагато. Нарис написав краєзнавець Євген Букет зі слів правнука і за домашнім фотоархівом; ні номера справи, ні метричного запису під цим життєписом немає, а років народження й смерті самого Кіндрата не називає ніхто^[1]. Ми звірили дві публікації того самого тексту й підписи під двома десятками світлин: вони узгоджені між собою і з арифметикою, але це одна розповідь, а не два свідчення^[2].

Розсудити її могли б метричні книги Пашківки в ЦДІАК (ф. 127, оп. 1078) на рік народження і книги записів актів цивільного стану в ДАКО (ф. Р-5634) на рік смерті.

Прізвище Шевченко в Пашківці трапляється й окремо від цієї родини - у мартиролозі Голодомору стоять три сестри Микитівни. Чи одного вони роду з Кіндратом Петровичем, джерела не кажуть, і прізвище тут надто поширене, щоб щось із нього виводити.