Справа братів Цурпаленків

Данило й Федір Цурпаленки виросли без батька: він помер від отруєння газом на фронті Першої світової, і четверо дітей виховувала мати, бідна неписьменна селянка Цурпаленко Варвара Федосіївна.^[1] До 1938 року обидва сини очолювали те, що поставила радянська влада. Данило Тимофійович, 1908 року народження, член ВКП(б), був головою колгоспу імені 2-ї пʼятирічки в сусідній Вітрівці; Федір Тимофійович, 1911 року, - головою сільради Пашківки.

Данила заарештували першим, 19 січня 1938 року; це зробили співробітники Бишівського районного відділу НКВС. Меншого брата взяли аж через три місяці, 24 квітня.^[1] Обом інкримінували належність до української контрреволюційної організації, яка нібито мала на меті повалення ладу, залучення до неї колгоспників і шкідництво в колгоспі. Крім Цурпаленків, у цій справі, за книгою, проходило ще шестеро, хоча далі вона називає на імʼя сімох.

28 квітня 1938 року трійка засудила вісьмох. Семеро дістали розстріл: обидва Цурпаленки, Климент К. М., Каштан А. Л., Коваленко Я. М., Манівець М. П. і Голубенко А. П. Восьмого, Воробʼя В. В., відправили на десять років у виправно-трудові табори, а справу Шульженка М. Ф. виділили окремо.^[1] Братів розстріляли в Києві 28 травня 1938 року - через місяць після вироку.

Лист із табору

Воробей Віктор Васильович, той єдиний із восьми, кого не розстріляли, написав 18 січня 1940 року лист до Кремля, верховному прокуророві, з проханням переглянути справу. Місце позбавлення волі книга подає скорочено - «Печ. Лаг НКВД, рудник»; що це Печорський табір, у джерелі не сказано.^[1] Два уривки з листа книга наводить у лапках, суржиком:

«Я сам не знаю, куда меня вербують, що це воно, а он мене говорит і бʼє по морді, що ти не знаєш, в селі людей. Дай мені чоловіка... Я сам ніким не був, нікуди не завербован, і вербувати не буду. І я по своєму бідняцькому происхождению не мог бить завербован нікуди».

«Я все отрицал, и сейчас все отримаю, а слідчий меня заставляет всю неверную кливету и брехню подписивать, мучил меня 5 суток и издевался, как хотел. Дорогие вожди пролетарського народа, коли б ви знали, як слідчий з мене понапрасну здівався, як щирого бідняка... і сижу без вини, нічого не чуствую за собой. Чесно жил. В колхозе работал сознательно, я не достоен жизни такой. Дорогие вожди и любимие вожди пролетарського народа, пересмотрите мое дело и освободите меня и дайте возможность докормить своїх діток, щоб вони не страдали понапрасно».

Облпрокуратура Київської області 20 лютого 1941 року переглянула справу в порядку нагляду й залишила постанову трійки в силі, бо «контрреволюційна діяльність матеріалами слідства встановлена повністю»; у клопотанні відмовили і самому Воробʼю, і родичам решти засуджених.^[1] Постанову скасував аж Військовий трибунал Київського військового округу - 4 квітня 1957 року, за відсутністю в діях засуджених складу злочину. Ще через тридцять два роки, 26 жовтня 1989-го, Данила Цурпаленка посмертно реабілітували в партійному відношенні.

Кого зі списку книги 3 має книга 2

Книга 3 називає підсудних ініціалами: з одними людьми в книзі 2 вони збігаються, з іншими розходяться. Книга 2 при цьому не друге незалежне свідчення: обидва томи робила та сама редколегія, це одне видання у двох книгах.

Книга 3 каже, що постанову трійки скасував Військовий трибунал КВО 4 квітня 1957 року.^[1] Книга 2 кожному з названих нижче розстріляних ставить окремим рядком реабілітацію 1957 року, але документа не називає.^[2]

Повний збіг у чотирьох. Обидва брати стоять у книзі 2 окремими статтями, і обидва записані там народженими у Вітрівці й мешканцями Вітрівки: Данило Тимофійович, 1908 року народження, голова місцевого колгоспу, і Федір Тимофійович, 1911 року, голова сільської ради у Пашківці; в обох вирок 28 квітня 1938 року й розстріл 28 травня.^[2] Так само знаходяться Каштан Артем Лукич, 1881 року народження, колгоспник із Пашківки, і Коваленко Яків Микитович, 1883 року, з Пашківки, який жив у Вітрівці; в обох та сама дата вироку й та сама дата страти.

Шульженко підтверджується інакше. Шульженко Михайло Варфоломійович, 1909 року народження, помічник рахівника в колгоспі, мешканець Пашківки, засуджений до розстрілу 10 травня 1938 року, страчений 29 травня.^[2] Інша дата вироку узгоджується з фразою книги 3 «справу виділили окремо», і саме на цьому ототожнення тримається.^[1] Ініціали при цьому не сходяться: книга 3 пише «Шульженко М. Ф.», книга 2 - Михайло Варфоломійович, тобто «М. В.». Одна літера з двох різна.

Манівця в книзі 2 немає взагалі. Зате там є Канівець Марко Петрович, 1895 року народження, колгоспник, родом із Пашківки, який жив у Вітрівці, з тим самим вироком 28 квітня і тією самою датою страти.^[2] Обидва ініціали й дата вироку збігаються, а дату страти книга 3 подає лише для Цурпаленків.^[1] Різниться перша літера прізвища, а сплутати на друкованій сторінці «К» і «М» важко, тож це радше одруківка в одній із двох книг.^[2][1] Чи це та сама людина, книги не кажуть: у двох томах одного видання стоять два різні прізвища.^[2][1] Тотожність тут імовірна, але не доведена.

Климента К. М. у книзі 2 немає взагалі, зате там стоїть Клименко Карпо Михайлович, 1888 року народження, малописьменний колгоспник із Вітрівки, з тим самим вироком 28 квітня і тією самою датою страти 28 травня.^[2] Оскільки мешканцями Вітрівки книга 2 записує ще пʼятьох засуджених до розстрілу тією самою трійкою 28 квітня 1938 року - обох Цурпаленків, Коваленка Якова Микитовича, Канівця Марка Петровича й Голубенка Антона Петровича, - реєстрація за сусіднім селом сама собою нічого не заперечує. Тотожність тут імовірна, але не доведена.

Голубенко А. П. - це Голубенко Антон Петрович, 1906 року народження, бригадир колгоспу у Вітрівці, засуджений тією самою трійкою того самого дня і страчений 28 травня; Пашківки в його статті немає, бо і народився, і жив він у Вітрівці.^[2] Воробʼїв у книзі 2 двоє, обидва уродженці Пашківки, - Іван Іванович і Прокіп Андрійович, - і в обох інші імена по батькові. Зате серед вітрівців там стоїть Горобець Віктор Васильович, 1889 року народження, колгоспник, засуджений трійкою 28 квітня 1938 року до десяти років позбавлення волі. З автором листа з табору, Воробʼєм Віктором Васильовичем, у нього збігаються імʼя, по батькові, день вироку й міра покарання; розходяться перша літера прізвища й рік: книга 2 ставить Горобцю реабілітацію 1947 року, а книга 3 датує скасування постанови трійки 4 квітня 1957 року, тож тотожність тут імовірна, але не доведена.^[1]

Яку справу називає книга

Книга 3 будує розділ на виносках «Там же», тобто кожна спирається на попередню. Уся розповідь про арешти, вирок і лист несе одну виноску, і номера справи вона не подає.^[1] Формально вона веде на справу попереднього абзацу - справу Загорського О. І., голови колгоспу «Сила» с. Наливайки, - і для справи Цурпаленків це чужа справа.

Зате наступна виноска, та, що стоїть при перегляді справи 1941 року, називає справу прямо, і на ту саму справу спираються рішення трибуналу 1957 року й партійна реабілітація 1989-го.^[1] Стоїть вона при реченні, у якому облпрокуратура переглядає саме «архівно-слідчу справу засуджених трійкою 28.04.1938 р.».^[1] Отже справа ЦДАГО України, названа в цій виносці, найімовірніше та сама, у якій судили Цурпаленків. Певності немає, бо книга ніде не зводить цю виноску з виноскою на арешти, вирок і лист.

Як ми це зʼясували: Арешт роблять у районі, якого в цілому томі немає