Справа братів Цурпаленків
Данило й Федір Цурпаленки виросли без батька: він помер від отруєння газом на фронті Першої світової, і четверо дітей виховувала мати, бідна неписьменна селянка Цурпаленко Варвара Федосіївна.[1] До 1938 року обидва сини очолювали те, що поставила радянська влада. Данило Тимофійович, 1908 року народження, член ВКП(б), був головою колгоспу імені 2-ї пʼятирічки в сусідній Вітрівці; Федір Тимофійович, 1911 року, - головою сільради Пашківки.
Данила заарештували першим, 19 січня 1938 року; це зробили співробітники Бишівського районного відділу НКВС. Меншого брата взяли аж через три місяці, 24 квітня.[1] Обом інкримінували належність до української контрреволюційної організації, яка нібито мала на меті повалення ладу, залучення до неї колгоспників і шкідництво в колгоспі. Крім Цурпаленків, тією самою справою проходило ще шестеро.
28 квітня 1938 року трійка засудила вісьмох. Семеро дістали розстріл: обидва Цурпаленки, Климент К. М., Каштан А. Л., Коваленко Я. М., Манівець М. П. і Голубенко А. П. Восьмого, Воробʼя В. В., відправили на десять років у виправно-трудові табори, а справу Шульженка М. Ф. виділили окремо.[1] Братів розстріляли в Києві 28 травня 1938 року - через місяць після вироку.
Лист із табору
Воробей Віктор Васильович, той єдиний із восьми, кого не розстріляли, написав 18 січня 1940 року лист до Кремля, верховному прокуророві, з проханням переглянути справу. Зворотну адресу книга подає скорочено - «Печ. Лаг НКВД, рудник»; що це Печорський табір, у джерелі не сказано.[1] Сам лист книга наводить так, як він написаний, - суржиком:
«Я сам не знаю, куда меня вербують, що це воно, а он мене говорит і бʼє по морді, що ти не знаєш, в селі людей. Дай мені чоловіка... Я сам ніким не був, нікуди не завербован, і вербувати не буду. І я по своєму бідняцькому происхождению не мог бить завербован нікуди».
«Я все отрицал, и сейчас все отримаю, а слідчий меня заставляет всю неверную кливету и брехню подписивать, мучил меня 5 суток и издевался, как хотел. Дорогие вожди пролетарського народа, коли б ви знали, як слідчий з мене понапрасну здівався, як щирого бідняка... і сижу без вини, нічого не чуствую за собой. Чесно жил. В колхозе работал сознательно, я не достоен жизни такой. Дорогие вожди и любимие вожди пролетарського народа, пересмотрите мое дело и освободите меня и дайте возможность докормить своїх діток, щоб вони не страдали понапрасно».
Облпрокуратура Київської області 20 лютого 1941 року переглянула справу в порядку нагляду й залишила постанову трійки в силі, бо «контрреволюційна діяльність матеріалами слідства встановлена повністю»; у клопотанні відмовили і самому Воробʼю, і родичам решти засуджених.[1] Постанову скасував аж Військовий трибунал Київського військового округу - 4 квітня 1957 року, за відсутністю в діях засуджених складу злочину. Ще через тридцять два роки, 26 жовтня 1989-го, Данила Цурпаленка реабілітували посмертно й у партійному відношенні.
Кого зі списку вдалося знайти в реєстрі, а кого ні
Книга 3 називає підсудних ініціалами: з одними людьми в реєстрі вони збігаються, з іншими розходяться. Книга 2 при цьому не друге незалежне свідчення: обидва томи робила та сама редколегія, це одне видання у двох книгах.
Сходяться вони найпевніше не на ініціалах, а на рішенні. Книга 3 каже, що постанову трійки скасував Військовий трибунал КВО 4 квітня 1957 року,[1] - і книга 2 кожному з названих нижче пашківців ставить окремим рядком реабілітацію 1957 року.[2] Два томи говорять про той самий документ.
Повний збіг у трьох. Цурпаленко Федір Тимофійович стоїть у реєстрі книги 2 окремою статтею: 1911 року народження, голова сільради Пашківки, вирок 28 квітня 1938 року, розстріл 28 травня.[2] Так само знаходяться Каштан Артем Лукич, 1881 року народження, колгоспник із Пашківки, і Коваленко Яків Микитович, 1883 року, з Пашківки, який жив у Вітрівці; в обох та сама дата вироку й та сама дата страти.
Шульженко підтверджується інакше. Шульженко Михайло Варфоломійович, 1909 року народження, помічник рахівника в пашківському колгоспі, засуджений до розстрілу 10 травня 1938 року, страчений 29 травня.[2] Інша дата вироку - рівно те, що означає фраза «справу виділили окремо», і саме на цьому ототожнення тримається. Ініціали при цьому не сходяться: книга 3 пише «Шульженко М. Ф.», книга 2 - Михайло Варфоломійович, тобто «М. В.». Одна літера з двох різна.
Манівця під Пашківкою в реєстрі немає взагалі. Зате там є Канівець Марко Петрович, 1895 року народження, колгоспник, який жив у Вітрівці, з тим самим вироком 28 квітня і тією самою датою страти.[2] Обидва ініціали й обидві дати збігаються, різниться перша літера прізвища - а сплутати на друкованій сторінці «К» і «М» важко. Чи це та сама людина, ми не знаємо: у двох виданнях стоять два різні прізвища, і звести їх нам поки нічим. Це радше одруківка, ніж помилка читання. Тотожність тут імовірна, але не доведена.
Климента К. М. під Пашківкою в реєстрі немає, зате там стоїть Клименко Карпо Михайлович, 1888 року народження, малописьменний колгоспник із Вітрівки, з тим самим вироком 28 квітня і тією самою датою страти 28 травня.[2] Оскільки за Вітрівкою в цій справі записані ще двоє підсудних - Коваленко Яків Микитович і Канівець Марко Петрович, - реєстрація за сусіднім селом сама собою нічого не заперечує. Тотожність тут імовірна, але не доведена.
Голубенко А. П. - це Голубенко Антон Петрович, 1906 року народження, бригадир колгоспу у Вітрівці, засуджений тією самою трійкою того самого дня і страчений 28 травня; під Пашківкою його немає тому, що жив він у сусідньому селі, як і ще четверо підсудних.[2] Ненайденим лишається один підсудний. Воробʼїв у реєстрі двоє - Іван Іванович і Прокіп Андрійович, - і в обох інші імена по батькові, тобто автор листа з табору в реєстр під Пашківкою не потрапив. Це може означати, що він значиться за іншим селом району, а може - що в реєстрі його немає зовсім.
Який шифр справи називає книга
Книга 3 будує розділ на виносках «Там же», тобто кожна спирається на попередню. Увесь абзац про арешти, вирок і лист несе одну виноску - «Там же, арк. 49, 51», - і номера справи вона не подає.[1] Формально вона веде на справу попереднього абзацу - № 36364, справу Загорського О. І., голови колгоспу «Сила» с. Наливайки, - і для справи Цурпаленків це чужа справа, а не просто неправдоподібний здогад.
Зате наступна виноска, та, що стоїть при перегляді справи 1941 року, називає справу прямо: «Там же, спр. 41435, арк. 142-143 зв.», а рішення трибуналу 1957 року й партійна реабілітація 1989-го йдуть за нею як «арк. 152» і «арк. 153».[1] Стоїть вона при реченні, у якому облпрокуратура переглядає саме «архівно-слідчу справу засуджених трійкою 28.04.1938 р.», а номери аркушів високі - 142-143 зворот, 152, 153, - тобто це кінець тому, де такі папери й підшивають.[1] Отже ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 41435 - найімовірніше та сама справа, у якій судили Цурпаленків, а виноска на лист (арк. 49, 51) веде в її середину. Певності немає лише тому, що книга ніде не зводить обидві виноски докупи. Шукати треба з цього шифру.
Як ми це зʼясували: Арешт роблять у районі, якого в цілому томі немає