Лозовик
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Лозовок
«Ревизная Сказка хутора Лозовика 1811го года» - так надписано аркуш, з якого на хутір завели окрему казку, не вписуючи його в сусіднє село[2]. Дворів у ній шість, і першим стоїть «Сергей Дорошов сын», якому тоді було 40 років; прізвище його в рукописі читається то як Ольхович, то як Ольхоній[2]. А 1930 року до книги шлюбів записали Лисниченка Андрія Ониськова й Ольховець Ольку Іванову, і обоє наречених були з хутора Лозовик[19].
Власної парафії чи сільради Лозовик у документах не має, тож більшість відомого про нього лежить у справах сусіда. Хутір стоїть при впадінні ручая Почепин у річку Здвиж, за дві версти від Липівки[6], і 1900 року належав до Макарівської волості Київського повіту[8]. Список поселень 1926 року ставить його в Липівську сільраду Макарівського району[9]. Нині це село Макарівської громади Бучанського району[25], з координатами 50,5136° пн. ш. і 29,85° сх. д.[18] Тому й документи про лозовичан шукають під Липівкою: у її парафії та її сільраді.
Назва і річка
Похилевич 1864 року пише «Лозовокъ»[6], ревізькі казки й Список 1900 року - «Лозовик»[2][8]. Так само зветься й річечка: Словник гідронімів 1979 року подає Лозовик як ліву притоку Почепина, а в гаслі самого Почепина називає два населені пункти на ньому, Наливайківку й Лозовик[13].
Назва рідкісна. У кодифікаторі 2021 року Лозовик - єдиний обʼєкт із такою назвою в Україні[25]. Хутором він там уже не зветься: категорія в кодифікаторі «С», тобто село, бо окремої категорії для хуторів там немає[25]. Селом його називали й раніше: 1923 року, записуючи шлюб Лесниченко Наталії Кужмовни з липівчанином Данильчуком Степаном Никифоровичем, наречену вписали з «с. Лозовик», тоді як інші справи кажуть «х. Лозовик»[19].
Кому належало
Казку хутора 1795 року підписав ксьондз Samuel, київський каноник і макарівський пробощ; прізвище в підписі читається як Modlijewski або Modliszewski[1]. 1811 року власником названо ксьондза-каноника з прізвищем, яке читається як Модлинський або Модльшевський; хто стоїть поруч із ним, ще один ксьондз чи сам костел, з рукопису певно не видно[2]. У казці 1834 року сказано прямо: хутір Лозовик - «Владѣнія Макаровского Римско-Католического Приходского Костела»[3].
Похилевич 1864 року пояснює, звідки таке володіння: коли в Макарові будували латинський костел, «деревня эта была предназначена на содержание ксендзовъ», а 1843 року її причислили до державних маєтностей[6]. Звідси й «казенний» хутір у Списку 1900 року, де його 103 десятини названо землею колишніх державних селян[8].
Краєзнавча стаття 2016 року й районна газета 2012 року однаковим реченням називають власником монастир: Лозовик - «Хутір, що належав Красногірському монастирю, який був закритий 1786 року»[10][11]. Те саме пише й Похилевич 1887 року: хутір належав Красногірському монастирю, а коли в Макарові будували латинський костел, його віддали на утримання ксьондзів[7]. Казки 1795, 1811 і 1834 років застають хутір уже за макарівським костелом і його ксьондзами[1][2][3], і з тим самим костелом повʼязує його Похилевич 1864 року[6].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1795 | 19 і 15 | ревізькі душі чоловічої й жіночої статі в 4 дворах[1] |
| 1811 | - | 6 дворів; графа підсумку душ читається неоднозначно[2] |
| 1834 | 29 і 24 | наявні душі чоловічої й жіночої статі[3] |
| 1864 | 98 | жителі обох статей у 8 хатах[6] |
| 1887 | 118 | жителі обох статей; окремо 10 міщан на приписному хуторі Погулянка[7] |
| 1900 | 161 | 85 чоловіків і 76 жінок у 21 дворі[8] |
| 1926 | 208 | душі; господ окремо від Липівки не подано[9] |
Числа 1795 і 1834 років - ревізькі душі, пораховані окремо за статтю, тому поруч із пізнішими «жителями обох статей» вони стоять не зовсім на рівних. Похилевич 1887 року додає до Лозовика ще й господарську сторону. Це 35 ревізьких душ, 102 десятини наділу й викуп 59 рублів 45 копійок[7]. Список 1900 року дає 103 десятини[8].
XX століття
Список поселень 1926 року й довідник 1947 року ставлять хутір у Липівській сільраді[9][14]. Покажчик актів цивільного стану знаходить по Лозовику 20 актів за 1921-1935 роки, з них 8 про шлюб, і в трьох шлюбах обоє наречених із самого хутора[19]; ці книги розібрано на сторінці «Три весілля в межах хутора».
Засуджених 1930 року «Реабілітовані історією» записують на Липівку: пʼять довідок того року називають місцем «с. Липівка», і хутора в жодній із них немає[23].
У Національній книзі памʼяті жертв Голодомору 1932-1933 років Лозовик окремим рядком не стоїть, а пʼять позицій мартиролога Липівки не кажуть, хто з померлих жив на хуторі, а хто в селі[24]. Актів про смерть 1932-1933 років ні з Лозовика, ні з Липівки в покажчику теж немає, хоча по Калинівці Макарівського району там 23 записи; певності, що смертей тут ніхто не записав, це не дає[19]. Липівський список розібрано на сторінці «Голодомор 1932-1933: список, записаний зі слів чотирьох людей».
Двоє уродженців Лозовика є в томі «Реабілітовані історією». Іваненко Петро Михайлович, 1888 року народження, колгоспник, жив у Липівці[21]. Трійка УНКВС по Київській області 29 серпня 1937 року засудила його до розстрілу, і 13 вересня того ж року вирок виконали. Його вирок стоїть і серед вироків липівчанам того літа, на сторінці «10 вересня 1937: шестеро односельців за один день». Лісниченко Онисій Артемович, 1884 року народження, жив на хуторі й працював у колгоспі[22]. Київський обласний суд 29 грудня 1938 року дав йому 4 роки позбавлення волі й 2 роки поразки в правах. Звільнили його 12 лютого 1942 року, реабілітували 1994-го.
Про війну в нарисі 2006 року одне речення: «24 чоловіки загинули в період ВВВ»[12]. Імен при цьому числі в нарисі немає.
У самій Липівці, за нарисом про неї в тій самій книзі, 1955 року на базі артілі ім. Ворошилова створили однойменний колгосп, а 1963 року перейменували його на «Прогрес»[17]. Довідник 1947 року ще пише «х Лозовик»[14], а «Історія міст і сіл» 1971 року вже каже: «Сільраді підпорядковане село Лозовик»[15]. Селом Липівської сільської Ради, наскільки можна розібрати його рядок, називає Лозовик і довідник 1987 року[16]. 30 січня 1973 року «Спортивна газета» назвала серед читачів, які звернулися до редакції з подібними запитаннями, «А. Гончаренко (с. Лозовик, Київська обл.)»[5].
Церква й метрики
Своєї парафії Лозовик не мав. У покажчику метричних книг ЦДІАК картка на Лозовик прямо відсилає до Липівки, до церкви Покрови Пресвятої Богородиці[20]. Це 295 одиниць за 1796-1921 роки: 123 метричні книги, 119 клірових відомостей і 51 сповідний розпис. Про школу чи вчителя в самому Лозовику жодне з наведених тут джерел не згадує. У сусідній Липівці 1962 року збудували нову школу на 240 місць[17].
Для пошуку. Хрестини, шлюби й похорони до 1921 року шукають у книгах липівської Покровської церкви, ЦДІАК, ф. 127 оп. 1078, і власної картки хутір у покажчику не має[20]. Ревізькі казки хутора лежать у ДАКО, ф. 280 оп. 2: спр. 19 (1795), спр. 260 (1811), спр. 588 (1834)[1][2][3]. Акти 1921-1935 років - у ДАКО, ф. Р-5634 оп. 1, спр. 562, 571, 573, 579, 582, 630, 631 і 1992[19].
Що збереглося
Від приписного хутора Погулянка, де 1887 року жило 10 міщан[7], лишилася сама згадка. Список поселень 1926 року ще рахує в Липівській сільраді разом із Липівкою й Лозовиком «Погулянку-Садок», але чи це той самий хутір, з нього не видно[9]. У кодифікаторі 2021 року Погулянки під Липівкою немає, дві інші з цією назвою лежать на Волині[25]. Лозовик уцілів. Словник 1979 року записує його назву й за річечкою, лівою притокою Почепина[13].