Місток

Лозовик

село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Лозовок

«Ревизная Сказка хутора Лозовика 1811го года» - так надписано аркуш, з якого на хутір завели окрему казку, не вписуючи його в сусіднє село[2]. Дворів у ній шість, і першим стоїть «Сергей Дорошов сын» Ольхович чи Ольхоній, якому тоді було 40 років[2]. А 1930 року до книги шлюбів записали Лисниченка Андрія Ониськова й Ольховець Ольку Іванову, і обоє наречених були з хутора Лозовик[18].

Власної парафії чи сільради Лозовик не мав[19][9][14][15]. Хутір стоїть при впадінні ручая Почепин у річку Здвиж, за дві версти від Липівки[6], і 1900 року належав до Макарівської волості Київського повіту[8]. 1926 року до сільради в Липівці звідси рахували 1 версту, до райцентру 6 верст[9]. Нині це село Макарівської громади Бучанського району[24], з координатами 50,5136° пн. ш. і 29,85° сх. д.[17] Тому чимало документів про лозовичан записано під Липівкою: у її парафії та її сільраді[19][9].

Назва і річка

Похилевич 1864 року пише «Лозовокъ»[6], ревізькі казки й Список 1900 року - «Лозовик»[2][8]. Так само зветься й річечка: Словник гідронімів 1979 року подає Лозовик як ліву притоку Почепина, а в гаслі самого Почепина називає два населені пункти на ньому, Наливайківку й Лозовик[13].

Назва рідкісна. У кодифікаторі 2021 року Лозовик - єдиний обʼєкт із такою назвою в Україні[24]. Хутором він там уже не зветься: категорія в кодифікаторі «С», тобто село, бо окремої категорії для хуторів там немає[24]. Селом його називали й раніше: 1923 року, записуючи шлюб Лесниченко Наталії Кужмовни з липівчанином Данильчуком Степаном Никифоровичем, наречену вписали з «с. Лозовик», тоді як інші справи кажуть «х. Лозовик»[18].

Кому належало

Казку хутора 1795 року підписав ксьондз Samuel, київський каноник і макарівський пробощ[1]. 1811 року власником названо ксьондза-каноника[2]. У казці 1834 року сказано прямо: хутір Лозовик - «Владѣнія Макаровского Римско-Католического Приходского Костела»[3].

Ще раніше хутір належав Красногірському монастирю[7]. Монастир, за краєзнавчою статтею 2016 року й районною газетою 2012 року, «був закритий 1786 року»[10][11].

Похилевич 1864 року пояснює, звідки таке володіння: коли в Макарові будували латинський костел, «деревня эта была предназначена на содержание ксендзовъ», а 1843 року її причислили до державних маєтностей[6]. Звідси й «казенний» хутір у Списку 1900 року, де його 103 десятини названо землею колишніх державних селян[8]. Похилевич 1887 року додає до Лозовика ще й господарську сторону. Це 35 ревізьких душ, 102 десятини наділу й викуп 59 рублів 45 копійок[7].

Скільки людей

РікЛюдейЩо саме порахували
179519 і 15ревізькі душі чоловічої й жіночої статі в 4 дворах[1]
1811-6 дворів[2]
183429 і 24наявні душі чоловічої й жіночої статі[3]
186498жителі обох статей у 8 хатах[6]
1887118жителі обох статей; окремо 10 міщан на приписному хуторі Погулянка[7]
190016185 чоловіків і 76 жінок у 21 дворі[8]
1926208душі; господ окремо від Липівки не подано[9]

XX століття

За покажчиком актів 1921-1935 років три пари, усі 1930 року, женилися, не виходячи з хутора: обоє наречених були лозовичанами[18]. Про ці весілля - сторінка «Три весілля в межах хутора».

Голод 1932-1933 років Національна книга памʼяті показує лише мартирологом Липівки: пʼять позицій, без поділу на село й хутір[23]. Липівський список розібрано на сторінці «Голодомор 1932-1933: список, записаний зі слів чотирьох людей».

Двоє уродженців Лозовика є в томі «Реабілітовані історією». Іваненко Петро Михайлович, 1888 року народження, колгоспник, жив у Липівці[20]. Трійка УНКВС по Київській області 29 серпня 1937 року засудила його до розстрілу, і 13 вересня того ж року вирок виконали. Реабілітували його 1989 року. Його вирок стоїть і серед вироків липівчанам того літа, на сторінці «10 вересня 1937: шестеро односельців за один день». Лісниченко Онисій Артемович, 1884 року народження, жив на хуторі й працював у колгоспі[21]. Київський обласний суд 29 грудня 1938 року дав йому 4 роки позбавлення волі й 2 роки поразки в правах. Звільнили його 12 лютого 1942 року, реабілітували 1994-го.

24 чоловіки з хутора загинули у війну, пише нарис 2006 року[12].

У самій Липівці, за нарисом про неї в тій самій книзі, 1955 року на базі артілі ім. Ворошилова створили однойменний колгосп, а 1963 року перейменували його на «Прогрес»[16]. Там же 1962 року збудували нову школу на 240 місць. Довідник 1947 року ще пише «х Лозовик»[14], а «Історія міст і сіл» 1971 року вже каже: «Сільраді підпорядковане село Лозовик»[15]. 30 січня 1973 року «Спортивна газета» назвала серед читачів, які звернулися до редакції з подібними запитаннями, «А. Гончаренко (с. Лозовик, Київська обл.)»[5].

Церква

Своєї парафії Лозовик не мав і належав до липівської церкви Покрови Пресвятої Богородиці[19].

Що збереглося

Від приписного хутора Погулянка, де 1887 року жило 10 міщан[7], лишилася сама згадка. Список поселень 1926 року ще рахує в Липівській сільраді разом із Липівкою й Лозовиком «Погулянку-Садок»[9]. У кодифікаторі 2021 року Погулянки під Липівкою немає[24]. Лозовик уцілів. Словник 1979 року записує його назву й за річечкою, лівою притокою Почепина[13].

Для пошуку. Хрестини, шлюби й похорони до 1921 року шукають у книгах липівської Покровської церкви, ЦДІАК, ф. 127 оп. 1078[19]. Ревізькі казки хутора 1795, 1811 і 1834 років лежать у ДАКО, ф. 280 оп. 2[1][2][3]. Акти 1921-1935 років - у ДАКО, ф. Р-5634 оп. 1; покажчик подає їх під хутором Лозовик Макарівського району[18].

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо