Почепин

село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Почепинъ, Почапин

У вересні 2022 року в Почепині жило девʼятнадцять людей^[20]. А в 1900 році на цьому хуторі було 28 дворів і 188 жителів - 95 чоловіків і 93 жінки^[4]. Між цими двома числами голод, з якого не лишилося жодного імені^[8], і дві висилки за межі України^[9]. А ще фронт: за краєзнавчою книгою, з нього не повернулися тридцять три односельці^[16].

Село лежить у Наливайківському старостинському окрузі Макарівської селищної громади, за чотири кілометри на схід від Наливайківки й на захід від Макарова. До реформи 2020 року належало до Макарівського району. А історично хутір числився за Макарівською волостю Київського повіту Київської губернії^[4]. Саме за цією адресою його треба шукати в документах, а не за сучасним районом.

Назва

Похилевич 1864 року ще не знає тут поселення, зате знає струмок: Наливайківка стоїть «при вершинахъ ручья Почепина»^[2]. Поселення при цій воді вперше позначено на карті Шуберта 1868 року - так подає краєзнавча стаття, а самої карти ми не бачили^[3]. Отже назва води задокументована раніше за назву поселення, і ця послідовність джерел - єдина підстава казати, що село назване по струмку.

Довідники такого не стверджують, але й не заперечують. «Словник гідронімів України» подає гаслом сам водотік - «Почепин, -а, ч.; стр., л. Здвижу п. Тетерева п. Дніпра» - і фіксує форму «Почепинъ» саме за Похилевичем, а село дає відсиланням «пор.»^[14]. Це лексикографічна конвенція, а не датування, і серед населених пунктів на цьому струмку словник називає Наливайківку й Лозовик, а Почепина в тому переліку немає. «Каталог річок України» описує Почепин як ліву притоку Здвижу довжиною 13 кілометрів із басейном 63 квадратні кілометри^[15].

Написання змінювалося. У 1900 році це «Хут. Почепинъ», власницький, запис № 36 Макарівської волості^[4]. У довіднику адміністративного поділу за станом на 1 вересня 1946 року - «Почапин», через «а»^[5]. Сучасна форма закріпилася пізніше.

Що означає саме слово, не каже жодне джерело.

Кому належало

У «Списку населених місць» 1900 року хутір записано власницьким, а всі 334 десятини при ньому стоять за «товариствомъ крестьянъ изъ 14 человѣкъ»^[4]. Суперечності тут немає: слово «власницький» каже про походження поселення, а не про те, у чиїх руках земля була на той рік, - а на той рік вона в самих господарів, і їх рівно чотирнадцять.

Від кого й коли вона до них перейшла, не каже жодне з наших джерел. Похилевич 1864 року поселення тут ще не бачить - у нього є сама вода, струмок Почепин, - тому ланцюг власників, який він докладно розписує для сусідньої Наливайківки, на цей хутір не переноситься^[2]. Відповідь може бути в купчій або викупній справі, де сказано, у кого товариство з чотирнадцяти душ брало ці десятини.

Хутір, який став селом

Хутором Почепин пробув щонайменше сімдесят вісім років.

У довіднику 1947 року, за станом на 1 вересня 1946, Наливайківській сільраді підпорядковано два хутори - Почапин і Ферма^[5]. А в «Історії міст і сіл» 1971 року той самий пункт названо вже селом^[6]. Отже статус змінився між 1946 і 1971 роком, і яким саме рішенням, ми не знаємо: довідників поділу за 1973 і 1979 роки не знайдено оцифрованими, а без них цей проміжок поки не звузити.

Сусідня Ферма, другий хутір тієї самої сільради, теж стала окремим селом і досі ним лишається^[21].

Скільки людей

Сайт громади подає таблицею, датованою 19 вересня 2022 року, девʼятнадцять осіб і площу 0,696 квадратного кілометра^[20]. Вікіпедія дає двадцять сім осіб, року не називає й суперечить сама собі в площі: у картці 0,753 квадратного кілометра, а в тексті 81 гектар^[16]. Датоване число надійніше.

Проти 188 жителів 1900 року^[4] це десята частина за сто двадцять два роки.

XX століття

«Національна книга памʼяті» не має мартиролога по Почепину. Число є, імен немає: у нарисі про сусідню Наливайківку том пише, що «лише з одного району села - Почепина» померло 33 людини, і це за неповними даними^[8]. Чому імен немає й що це означає - окремо.

Двох людей, звʼязаних із Почепином, викинули за межі України позасудовими рішеннями. Трохим Іванович Лисенко, 1875 року народження, уродженець Ображіївки на Сумщині, селянин-одноосібник, який жив у Почепині: Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила його на три роки 18 січня 1930 року^[9].

Того самого дня рішення ухвалили ще щодо шістьох жителів району, і не одним органом: та сама нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила за межі України Андрія Федоровича Вірозуба з Наливайківки, а Особлива нарада при Колегії ОДПУ виселила Миколу Григоровича Клименка з Андріївки й засудила чотирьох інших до трьох років позбавлення волі^[9]. Справою проти одного села це не було: тією самою датою в томі проходять понад тридцять людей з усієї Київщини.

Друга - Ганна Яківна Сердюк, 1908 року народження, уродженка Почепина, домогосподарка, яка на той час жила в Копилеві: Особлива нарада при НКВС СРСР виселила її на пʼять років 29 жовтня 1938 року^[9]. Обох реабілітовано 1989 року. Що з ними було далі, книга не пише.

Колгосп у Почепині звався «Червона нива», вирощував зернові та льон і тримався тваринництва^[17], а за окупації тут діяло громадське господарство № 47 - і саме під цією назвою Почепин має власний архівний фонд, ДАКО Н-2005^[10]. Чи це та сама господарська одиниця під новою назвою, джерела не кажуть. Єдине імʼя жителя ми маємо з іншого документа, книги реєстрації смертей: Корній Лукич Малишок, помер 4 квітня 1942 року у вісімдесят шість років, і заяву подав його син Яків Корнієвич^[1].

За час війни загинуло 33 мешканці села. Число стоїть у нарисі про сусідню Наливайківку: «194 чоловіки з Наливайківки та 33 з Почепина полягли смертю хоробрих»^[19]. Слово тут ширше за «на фронті» - попереднє речення тієї самої книжки рахує окремо тих, хто пішов на фронт, і тих, хто був у партизанських загонах, тож у ці 33 можуть входити й другі. Поіменного списку немає ніде.

1956 року колгосп «Червона нива» ліквідували, а господарство влили в наливайківську «Родину»^[17][20]. Із 1960 року в Почепині побудували одинадцять будинків, 1995 року заасфальтували половину єдиної вулиці, а магазин відкривали, закривали й відкривали знову - 1975, 2000 і 2009 року^[16].

Церква

Своєї церкви в Почепині не було. Не називає її жодне джерело - ні Похилевич, який знає тут саму воду^[2], ні «Список» 1900 року, який записує хутір без храму^[4]. Школи джерела не називають теж.

Метричних книг, у заголовках яких стояла б назва «Почепин», у фонді 127 Центрального державного історичного архіву немає - і це не втрата книг, а правило їхнього опису: метрика записувалася на парафію та її приходське село, а не на приписані до неї хутори. Отже запис про жителя Почепина треба шукати під назвою парафії. Якої саме, прямо не каже жодне джерело; найближча церква - Миколаївська в Наливайківці^[2], за чотири кілометри, до сільради якої Почепин був приписаний і в XX столітті^[6].

Те саме показує й іменний покажчик дублікатів метричних книг губернії: усі написання назви хутора - Pochepyn, Pochepin, Pochepino - дають у ньому нуль записів, а під сусідньою Наливайківкою лежить близько трьох тисяч трьохсот, усі при її Миколаївській церкві^[7]. Це не доводить, що почепинці саме там - лише те, що більше їм у цих книгах бути ніде.

Що збереглося

У центрі села стоїть памʼятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Так його називає перелік памʼяток Київської обласної ради, де він проходить під охоронним номером 1660 і датований 1969 роком^[11]. Перелік «Вікі любить памʼятки» уточнює день, 7 листопада 1969 року, і це єдине джерело дня^[13]. На облік памʼятку взяли не одразу: у ранішому обліку, рішенні облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року, Почепина немає взагалі^[12], а охоронний номер цієї серії йому дало, за тим самим переліком, лише рішення облвиконкому № 271 від 12 травня 1980 року^[13].

Хронологія Наливайківського старостинського округу на сайті громади, а за нею й Вікіпедія, датують памʼятник натомість 1975 роком^[20][16]. Джерело цієї дати ми знайшли: так пише нарис про Почепин у «Нарисах з історії Макарівського району»^[17] - а зведена таблиця памʼяток тієї самої книжки дає йому 07.11.1969^[18]. Тобто розходяться не два джерела, а одна книжка сама з собою.

Ми беремо дату реєстру, і ось чому: у сусідньому розділі сторінки громади до 1975 року віднесено й два наливайківські памʼятники^[20], - а рішення № 806 уже 1970 року обліковує в Наливайківці два обʼєкти, позиції 582 і 583, другий зі скульптурою «Скорботна мати»^[12]. Єдине місце, де цю хронологію можна звірити з документом, дає розходження на пʼять років.

Скільком людям памʼятник поставлений, невідомо. Перелік памʼяток числа імен не називає - і не називає його ні для жодного села району^[11], а фотографії памʼятника немає ніде: на Вікісховищі по Почепину лежить один файл, і це дорожній знак із назвою хутора^[22]. Число загиблих на фронті стоїть в іншій книзі, і чи саме ці прізвища на плиті, не сказано ніде^[16].