Почепин

село, Бучанський район, Київська область . Стара назва Почепинъ, Почапин

У 1900 році на хуторі Почепин було 28 дворів і 188 жителів - 95 чоловіків і 93 жінки^[4]. У вересні 2022 року в селі жило девʼятнадцять людей^[16]. Між цими двома числами голод, з якого не лишилося жодного імені^[7], і дві висилки за межі України^[8]. А ще фронт: за краєзнавчою книгою, з нього не повернулися тридцять три односельці^[15].

Село лежить у Наливайківському старостинському окрузі Макарівської селищної громади, за чотири кілометри на схід від Наливайківки й на захід від Макарова. До реформи 2020 року належало до Макарівського району, а історично - до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії^[4]: саме за цією адресою його треба шукати в документах, а не за сучасним районом.

Назва

Спершу була вода. Похилевич 1864 року ще не знає тут поселення, зате знає струмок: Наливайківка стоїть «при вершинахъ ручья Почепина»^[2]. Поселення при цій воді вперше позначено на карті Шуберта 1868 року - так подає краєзнавча стаття, а самої карти ми не бачили^[3]. Отже назва води задокументована раніше за назву поселення, і ця послідовність джерел - єдина підстава казати, що село назване по струмку.

Довідники такого не стверджують, але й не заперечують. «Словник гідронімів України» подає гаслом сам водотік - «Почепин, -а, ч.; стр., л. Здвижу п. Тетерева п. Дніпра» - і фіксує форму «Почепинъ» саме за Похилевичем, а село дає відсиланням «пор.»^[13]. Це лексикографічна конвенція, а не датування, і серед населених пунктів на цьому струмку словник називає Наливайківку й Лозовик, а Почепина в тому переліку немає^[13]. «Каталог річок України» описує Почепин як ліву притоку Здвижу довжиною 13 кілометрів із басейном 63 квадратні кілометри^[14].

Написання змінювалося. У 1900 році це «Хут. Почепинъ», власницький, запис № 36 Макарівської волості^[4]. У довіднику адміністративного поділу за станом на 1 вересня 1946 року - «Почапин», через «а»^[5]. Сучасна форма закріпилася пізніше.

Що означає саме слово, не каже жодне джерело.

Хутір, який став селом

Хутором Почепин пробув щонайменше сімдесят вісім років.

У 1900 році хутір записано власницьким, а 334 десятини стоять за «товариствомъ крестьянъ изъ 14 человѣкъ»^[4]. Хто володів цією землею до товариства, невідомо.

У довіднику 1947 року, за станом на 1 вересня 1946, Наливайківській сільраді підпорядковано два хутори - Почапин і Ферма^[5]. А в «Історії міст і сіл» 1971 року той самий пункт названо вже селом^[6]. Отже статус змінився між 1946 і 1971 роком, і яким саме рішенням, ми не знаємо: довідників поділу за 1973 і 1979 роки не знайдено оцифрованими, а без них цей проміжок поки не звузити.

Сусідня Ферма, другий хутір тієї самої сільради, теж стала окремим селом і досі ним лишається^[17].

Скільки людей

Сайт громади подає таблицею, датованою 19 вересня 2022 року, девʼятнадцять осіб і площу 0,696 квадратного кілометра^[16]. Вікіпедія дає двадцять сім осіб, року не називає й суперечить сама собі в площі: у картці 0,753 квадратного кілометра, а в тексті 81 гектар^[15]. Датоване число надійніше.

Проти 188 жителів 1900 року^[4] це десята частина за сто двадцять два роки.

XX століття

Голод. «Національна книга памʼяті» не має мартиролога по Почепину. Число є, імен немає: у нарисі про сусідню Наливайківку том пише, що «лише з одного району села - Почепина» померло 33 людини, і це за неповними даними^[7]. Чому імен немає й що це означає - окремо.

Висилки. Двох людей, звʼязаних із Почепином, викинули за межі України позасудовими рішеннями. Трохим Іванович Лисенко, 1875 року народження, уродженець Ображіївки на Сумщині, селянин-одноосібник, який жив у Почепині: Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила його на три роки 18 січня 1930 року^[8]. Того самого дня рішення ухвалили ще щодо шістьох жителів району, і не одним органом: та сама нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила за межі України Андрія Федоровича Вірозуба з Наливайківки, а Особлива нарада при Колегії ОДПУ виселила Миколу Григоровича Клименка з Андріївки й засудила чотирьох інших до трьох років позбавлення волі^[8]. Справою проти одного села це не було: тією самою датою в томі проходять понад тридцять людей з усієї Київщини^[8].

Ганна Яківна Сердюк, 1908 року народження, уродженка Почепина, домогосподарка, яка на той час жила в Копилеві: Особлива нарада при НКВС СРСР виселила її на пʼять років 29 жовтня 1938 року^[8]. Обох реабілітовано 1989 року. Що з ними було далі, книга не пише.

Окупація. Колгосп у Почепині звався «Червона нива» - так подають ті самі «Нариси» в переказі^[15], а за окупації тут діяло громадське господарство № 47 - і саме під цією назвою Почепин має власний архівний фонд, ДАКО Р-2005^[9]. Чи це та сама господарська одиниця під новою назвою, джерела не кажуть. Єдине імʼя жителя ми маємо з іншого документа, книги реєстрації смертей: Корній Лукич Малишок, помер 4 квітня 1942 року у вісімдесят шість років, і заяву подав його син Яків Корнієвич^[1].

Фронт. На фронтах війни загинуло 33 мешканці села - так подають «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року в переказі^[15]. Поіменного списку немає ніде.

Після війни. 1956 року колгосп «Червона нива» ліквідували^[15], а господарство влили в наливайківську «Родину»^[16]. Із 1960 року в Почепині побудували одинадцять будинків, 1995 року заасфальтували половину єдиної вулиці, а магазин відкривали, закривали й відкривали знову - 1975, 2000 і 2009 року^[15].

Що збереглося

У центрі села стоїть памʼятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Так його називає перелік памʼяток Київської обласної ради, де він проходить під охоронним номером 1660 і датований 1969 роком^[10]. Перелік «Вікі любить памʼятки» уточнює день, 7 листопада 1969 року, і це єдине джерело дня^[12]. На облік памʼятку взяли не одразу: у ранішому обліку, рішенні облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року, Почепина немає взагалі^[11], а охоронний номер цієї серії йому дало, за тим самим переліком, лише рішення облвиконкому № 271 від 12 травня 1980 року^[12].

Хронологія Наливайківського старостинського округу на сайті громади, а за нею й Вікіпедія, датують памʼятник натомість 1975 роком^[16][15]. Ми беремо дату реєстру, і ось чому: у сусідньому розділі тієї самої сторінки громада відносить до 1975 року й два наливайківські памʼятники^[16], - а рішення № 806 уже 1970 року обліковує в Наливайківці два обʼєкти, позиції 582 і 583, другий зі скульптурою «Скорботна мати»^[11]. Єдине місце, де цю хронологію можна звірити з документом, дає розходження на пʼять років.

Скільком людям памʼятник поставлений, невідомо. Перелік памʼяток числа імен не називає - і не називає його ні для жодного села району^[10], а фотографії памʼятника з читабельним написом немає ні на Wikimedia Commons, ні в переліках памʼяток. Число загиблих на фронті стоїть в іншій книзі, і чи саме ці прізвища на плиті, не сказано ніде^[15].

Ні церкви, ні школи в Почепині жодне джерело не називає. Метричних книг, у заголовках яких стояла б ця назва, у фонді 127 Центрального державного історичного архіву теж немає: книги записані на парафію, а не на приписані до неї хутори.