Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Яблунівка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Яблоновка, Jabłonówka
Церковно-парафіяльну школу збудували 1896 року з ініціативи духовенства; будував її полонений югослав на прізвище Сабо, який тоді жив у селі. Діти сиділи на одній пʼятимісній парті по семеро, річний заробіток учителя становив шість карбованців, а іспити треба було складати пішки за десять кілометрів у Дорогинці. 1916 року школу спалили[23].
Село стоїть на Ірпені, при впадінні в нього струмка Куделі, за чотири версти нижче Чорногородки, на самій межі Київського повіту[6]. Історична адреса - Київська губернія, Васильківський повіт, Веприцька волость[16]. Далі Яблунівка була центром сільради Бишівського району, і той район ліквідували указом від 4 березня 1959 року[3]; потім Макарівський, нині - Бишівська громада Фастівського району[32]. Леонівка підпорядкована Яблунівській сільраді щонайменше від 1971 року й досі[19][33][32].
Назва
У документах Російської імперії село зветься Яблоновка[6], у польському географічному словнику - Jabłonówka[16]. Краєзнавчий нарис 2006 року подає два перекази: за одним, серед перших поселенців був Яблонський, він же став ініціатором будівництва хат, і від нього пішла назва[21]; той самий том в іншому місці виводить її просто від яблунь, поруч із сусідніми Соснівкою й Ситняками.
Кому належало
У середині XIX століття пана Яблунівка не мала: Похилевич називав її казенною деревнею[6]. Польський словник на 1900 рік теж пише wś skarbowa, тобто скарбове, державне село[16]. За струмком стояла поміщицька Леонівка, чию назву Похилевич виводить від імені її пана[8].
Це не означало легкості. Земельна реформа 1861 року дійшла й сюди, і в тих селян, які наділів не взяли, землю відібрали, лишивши двір під хатою, а самих приписали міщанами до Василькова; далі вони орендували землю в заможніших сусідів, щоб було з чого платити грошовий податок[22].
Шістьма роками раніше село потрапило в загальний рух: 1855 року яблунівці взяли участь у Київській козаччині[20][21].
Медзведські стали Медведськими
За переказом, який записав нарис, сюди поодинці тікали кріпаки з навколишніх сіл, з далекої Чехії прибували переселенці - Ружичко, Сташкевич, - а з Польщі розорені поміщики: Чигир, Монтрезор, Харлінський[21].
Ревізька казка однодворців 1854 року записана за Чорногородкою, і Яблунівка видна в ній лише з позначок: «переведений до Яблунівки» стоїть при Сташкевичі, Вороновичі, Новицькому, Свинцицькому і шести Медзведських поспіль, а один, Качуровський, переведений навпаки, з Яблунівки[26].
У різних документах повторюються прізвища: Медзведські, яких ревізька казка 1854 року переводить сюди з Чорногородки[26], через сімдесят чотири роки стоять у книзі смертей уже як Медведські[2], а Мазуркевичі - і там, і в довідникові репресованих[27]. Одне з прізвищ повторюється й у пресі: 8 липня 1939 року обласна «Пролетарська правда» назвала серед стахановців на жнивах яблунівця Олександра Медведського[4] - того самого прізвища, що переходило сюди з Чорногородки за ревізією 1854 року.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 333 | жителі обох статей у казенній деревні[7] |
| 1900 | 686 | у 106 дворах[16] |
| список 1924 року | 969 | 465 чоловіків і 504 жінки; 198 господарств - за відомостями Губхарчкому 1922 року[17][13] |
| 1926 | 1013 | у 297 дворах, наявне населення за переписом[18] |
| 1971 | 551 | жителі села за довідником[19] |
Село виросло втроє за шістдесят років і за наступні пів століття втратило майже половину. На цей проміжок припали колективізація, голод, репресії й окупація.
XX століття
Комнезам у Яблунівці створили 1922 року, товариство спільного обробітку землі - 1926-го[28], а колгосп у довоєнній пресі звався імені Шевченка[4]. Головою комнезаму обрали Антона Чигира, а до товариства ввійшло 15 бідняцьких господарств; 1929 року в селі було 35% бідняків, 60% середняків і 4,5% заможних[28]. За нарисом Національної книги памʼяті, десять родин вислали як розкуркулених, і що при цьому сталося з самим селом, розібрано окремо.
Нарис книги памʼяті повідомляє, що очевидці голоду, яким 1933 року було менше десяти років, пригадали десять прізвищ загиблих; свідками для укладання мартиролога названо Хмелівську О. Л. і Медведську Г. О.[28] Загальну кількість померлих від голоду той самий нарис за даними сільської ради подає як 65 жителів. Той самий нарис пише, що до голоду в 70 дворах жило 150 людей, а після лишилося 85, тоді як перепис 1926 року нарахував у селі 1013 жителів у 297 дворах[18].
Другий кінець того самого десятиліття - пʼять позасудових вироків 1937-1938 років: троє розстріляних, один табірний термін, одне виселення за межі України[27]. Усього довідник повʼязує з селом народженням чи проживанням вісім людей, і двоє з них засуджені поза цими двома роками. Учителя Григорія Семеновича Бурковського, уродженця Яблунівки, 21 березня 1938 року судив Київський обласний суд, тобто суд, а не трійка. Микола Іванович Сухаревський народився тут 1886 року, а вирок дістав аж 22 березня 1944-го, від військового трибуналу військ НКВС, і директорував на той час у сусідній Козичанці - до тридцять сьомого й тридцять восьмого його справа не належить.
Окупація тривала два роки й чотири місяці - від 5 липня 1941 до 7 листопада 1943 року. Троє яблунівців стоять на меморіальній табличці в Бишеві - Володимир Якович Концевич 1923 року народження, Петро Іванович Саржинський 1924-го й Петро Михайлович Хмелівський 1923-го, - серед двадцяти пʼятьох, страчених 15 жовтня 1943 року[5]. Двох останніх «Макарівські вісті» водночас рахують серед вивезених на примусові роботи до Німеччини, де вони й загинули[34]. Усього, за підрахунком автора статті, історика Віталія Гедза, на основі матеріалів обласного архіву, з Яблунівки на роботи до Німеччини вивезли 10 людей, і автор застерігає, що його цифра не остаточна, а по селах Бишівського району кількість установлена не повністю. У тій самій статті під Яблунівкою стоять і десять імен тих, хто, за даними автора, достовірно загинув на примусових роботах у Райху, серед них четверо Дроздів.
Радгосп стояв тут, а Чорногородка була відділком
Господарський ряд села виглядає так: колгосп імені Шевченка до 1951 року, потім імені Хрущова, з 1957-го «Дружба», з 1969-го радгосп імені Котовського, з 1994-го КСП «Яблуневе», а з 2000-го ТОВ «Агрофірма Надія»[24]. 2 березня 1969 року до яблунівського радгоспу приєднали колгосп імені Калініна з Чорногородки[12].
У Чорногородці 1864 року було 930 православних жителів проти 333 яблунівських[6]. А центральна садиба спільного господарства опинилася в Яблунівці. Довідник 1971 року записує це просто: у Яблунівці центральна садиба радгоспу, який обробляє 4500 гектарів, з них 3300 орної землі[19]. Для села, яке ще 1864 року було приписною деревнею чорногородського приходу, ролі за сто років помінялися місцями.
Пошту в село возили підводою
До 1963 року в Яблунівці працювало поштове відділення; воно обслуговувало також Чорногородку й хутір Ферма[29]. Пошту з Бишева до Яблунівки везли підводою, а звідси до Чорногородки листоноші добиралися самі: взимку пішки, влітку велосипедом. Дорогою лежало урочище Рудки, і воно збереглося в одній фразі колишньої листоноші Валентини Якимівни Каїмець: «Ідеш з Яблунівки весною, а в Рудках вода біжить через дорогу, сумка важка, от і купаєшся в тій водичці»[29]. 1963 року пошту відкрили в Чорногородці, і Яблунівка перестала обслуговувати Чорногородку.
Церква і школа
У середині XIX століття Яблунівка була приписана до церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Чорногородці, за чотири версти[6]. Сама церква в Чорногородці деревʼяна й збудована 1784 року. На 1900 рік у самій Яблунівці вже стояла філіальна церква тієї самої парафії й діяла школка[16].
У другій половині 1930-х, коли в Бишеві зʼявилися старші класи, у Бишівській середній школі, за нарисом про Бишів, вчилися й учні з Пашківки, Чорногородки та Яблунівки[9]. Довідник 1971 року знає в самій Яблунівці восьмирічну школу, клуб і бібліотеку[19]. Перелік будівель у нарисі 2006 року називає Яблунівську школу І-ІІ ступенів, збудовану 1989 року[11].
Що збереглося
За 200 метрів західніше моста через Ірпінь лежить давнє поселення[25]. Археологічна таблиця того самого видання окремо називає поселення доби бронзи та курганну групу за сім кілометрів на північний захід від села. Довідник 1971 року згадує при селі три кургани й знаряддя доби бронзи[19].
Із памʼяток XX століття в селі стоять памʼятник воїнам-односельцям і братська могила, і памʼятний знак жертвам Голодомору.
Не плутати. Під Гостомлем була своя Яблонка, за пʼять верст від містечка, коло гирла Бучі[14]; та сама Яблонка дала й хибну першу згадку - судовий запис 1622 року, який довго вважали яблунівським, насправді гостомельський.
Для пошуку. Метрики яблунівців шукати в книгах чорногородської парафії[6]. Ревізька казка однодворців 1854 року записана за Чорногородкою, Веприковським сільським обществом Васильківського повіту (ДАКО, ф. 280, оп. 2)[26]. Алфавітна книга смертей Макарівського району з яблунівськими записами 1927-1928 років - ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1[2]. Радянські записи шукати під Яблунівською сільрадою: до 1959 року Бишівського району, далі Макарівського[3].