Яблунівка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Яблоновка, Jabłonówka
У 1864 році в Яблунівці жило 333 душі[7], у 1926-му - 1013 у 297 дворах[17], а на початку 1970-х - 551[18]. Село виросло втроє за шістдесят років і за наступні пів століття втратило майже половину. Прізвища при цьому лишилися ті самі: Медзведські, яких ревізька казка 1854 року переводить сюди з Чорногородки[25], через сімдесят чотири роки стоять у книзі смертей уже як Медведські[2], а Мазуркевичі - і там, і в довідникові репресованих[26].
Село стоїть на Ірпені, при впадінні в нього струмка Куделі, за чотири версти нижче Чорногородки, на самій межі Київського повіту[6]. Історична адреса, за якою шукаються документи, - Київська губернія, Васильківський повіт, Веприцька волость[15]. Далі Яблунівка була центром сільради Бишівського району, і той район ліквідували указом від 4 березня 1959 року[3]; потім Макарівський, а з 12 червня 2020 року - Бишівська громада Фастівського району[33]. Леонівка підпорядкована Яблунівській сільраді щонайменше від 1971 року й досі[18][34][33].
Назва
У документах Російської імперії село зветься Яблоновка[6], у польському географічному словнику - Jabłonówka[15]. Звідки взялася назва, певно не скаже ніхто: краєзнавчий нарис 2006 року переказує старожилів, за якими серед перших поселенців був Яблонський, він же став ініціатором будівництва хат, і від нього пішла назва[20]; той самий том в іншому місці виводить її просто від яблунь, поруч із сусідніми Соснівкою й Ситняками.
Не плутати. Під Гостомлем була своя Яблонка, за пʼять верст від містечка, коло гирла Бучі[13]. Через цю тезку в довідниках стоять дві різні помилки про наше село. Словник гідронімів 1979 року поставив Яблунівку Макарівського району в перелік сіл на річці Бучі - а посилається те саме гасло на Похилевича 1887 року, сторінку 36, тобто на гостомельську Яблонку[14]. Наше село на Бучі не стоїть і ніколи не стояло: воно на Ірпені[6]. Та сама Яблонка дала й хибну першу згадку - судовий запис 1622 року, який довго вважали яблунівським, насправді гостомельський.
Кому належало
Нікому, і в цій окрузі це рідкість. Похилевич називає Яблунівку казенною деревнею[6], польський словник - wś skarbowa, тобто скарбовим, державним селом[15]. За струмком стояла поміщицька Леонівка, чию назву Похилевич виводить від імені її пана[8]. Яблунівці ж платили податок державі, а не панові.
Це не означало легкості. Земельна реформа 1861 року дійшла й сюди, і в тих селян, які наділів не взяли, землю відібрали, лишивши двір під хатою, а самих приписали міщанами до Василькова; далі вони орендували землю в заможніших сусідів, щоб було з чого платити грошовий податок[21]. Скільки дворів так осіло, нарис не каже.
Шістьма роками раніше село потрапило в загальний рух: 1855 року яблунівці взяли участь у Київській козаччині[19][20]. Імен тих, хто ходив записуватися в козаки, не подає ні довідник, ні нарис.
Для пошуку. Найдавніший поіменний зріз яблунівських родин лежить не під назвою свого села. Ревізька казка однодворців 1854 року записана за Чорногородкою, Веприковським сільським обществом Васильківського повіту (ДАКО, ф. 280 оп. 2 спр. 1131), і Яблунівка видна в ній лише з позначок: з двадцяти чотирьох записів десять несуть «переведений до Яблунівки» - Сташкевич, Воронович, Новицький, Свинцицький і шестеро Медзведських поспіль, - а один, Качуровський, переведений навпаки, з Яблунівки[25]. Метрики яблунівців так само треба шукати в книгах чорногородської парафії, а не за назвою свого села.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 333 | жителі обох статей у казенній деревні[7] |
| 1900 | 686 | у 106 дворах[15] |
| 1924 | 969 | 465 чоловіків і 504 жінки; 198 господарств - за відомостями Губхарчкому 1922 року[16][12] |
| 1926 | 1013 | у 297 дворах, наявне населення за переписом[17] |
| 1971 | 551 | жителі села за довідником[18] |
| 2001 | 567 | число перепису, як його подає Вікіпедія без посилання[32] |
| зріз без дати | 432 | 228 дворів, площа 0,28 км²[32] |
Ряд ламається між 1926 і 1971 роками, і саме на цей проміжок припадає більшість того, про що ця сторінка: колективізація, голод, репресії й окупація. Двори двох сусідніх рядків порівнювати не можна, і книжка сама про це попереджає: 198 господарств 1924 року взято з відомостей Губхарчкому за 1922 рік, «для орієнтування»[12], а 297 дворів 1926-го полічив перепис[17]. Звідси й дивний на око стрибок дворів на половину при зростанні людей на 4,5 відсотка. Останній рядок таблиці стоїть у Вікіпедії без дати зрізу взагалі[32].
XX століття
Комнезам у Яблунівці створили 1922 року, товариство спільного обробітку землі - 1926-го, а колгосп, який пережив усі довоєнні роки, звався імені Шевченка. Десять родин вивезли як розкуркулених, і що при цьому сталося з самим селом, розібрано окремо - разом із тим, чому числа книги памʼяті й перепису 1926 року розходяться вшестеро. Ті самі прізвища тримаються села й тут: 8 липня 1939 року обласна «Пролетарська правда» назвала серед стахановців на жнивах яблунівця Олександра Медведського[4] - того самого прізвища, що переходило сюди з Чорногородки за ревізією 1854 року.
Імена померлих від голоду в Яблунівці записали, але не надрукували. Нарис у Національній книзі памʼяті каже, що очевидці, яким 1933 року було менше десяти років, пригадали десять прізвищ загиблих, а мартиролог села укладено 2007-2008 років зі слів Хмелівської О. Л. і Медведської Г. О.[27]. Під тим самим нарисом надруковано перелік із восьми зовсім інших імен - Лопати, Помогайби, Токар, - і той самий перелік стоїть на тій сторінці вдруге, під сусіднім Юровом. Ми звірили обидва зі сканом, і набір виявився той самий. Тобто десяти яблунівських прізвищ у книжці немає, а є чужі вісім.
Другий кінець того самого десятиліття - пʼять позасудових вироків 1937-1938 років: троє розстріляних, один табірний термін, одне виселення за межі України[26]. Разом до села привʼязано вісім довідок довідника, і двоє з них - поза цими двома роками. Власні сторінки мають двоє. Учителя Григорія Семеновича Бурковського, уродженця Яблунівки, 21 березня 1938 року судив Київський обласний суд, тобто суд, а не трійка. Микола Іванович Сухаревський народився тут 1886 року, а вирок дістав аж 22 березня 1944-го, від військового трибуналу військ НКВС, і директорував на той час у сусідній Козичанці - до тридцять сьомого й тридцять восьмого його справа не належить.
Окупація тривала два роки й чотири місяці - від 5 липня 1941 до 7 листопада 1943 року. Троє яблунівців стоять на меморіальній табличці в Бишеві - Володимир Якович Концевич 1923 року народження, Петро Іванович Саржинський 1924-го й Петро Михайлович Хмелівський 1923-го, - серед двадцяти пʼятьох, страчених 15 жовтня 1943 року[5]. Двох останніх «Макарівські вісті» водночас рахують серед вивезених на примусові роботи до Німеччини, де вони й загинули[35]. Обидві версії й те, чим вони не сходяться, розібрано на сторінці про війну.
Радгосп стояв тут, а Чорногородка була відділком
Господарський ряд села виглядає так: колгосп імені Шевченка до 1951 року, потім імені Хрущова, з 1957-го «Дружба», з 1969-го радгосп імені Котовського, з 1994-го КСП «Яблуневе», а з 2000-го ТОВ «Агрофірма Надія»[23]. 2 березня 1969 року до яблунівського радгоспу приєднали колгосп імені Калініна з Чорногородки - цю дату той самий том подає в нарисі про Чорногородку, а не про Яблунівку[11].
У Чорногородці 1864 року було 930 православних жителів проти 333 яблунівських, і церква Різдва Богородиці, до приходу якої Яблунівку приписано, стоїть там від 1784 року[6]. А центральна садиба спільного господарства опинилася в Яблунівці. Довідник 1971 року записує це просто: у Яблунівці центральна садиба радгоспу, який обробляє 4500 гектарів, з них 3300 орної землі[18]. Для села, яке ще 1864 року було приписною деревнею чорногородського приходу, ролі за сто років помінялися місцями.
Чим воно скінчилося, два джерела кажуть по-різному. Краєзнавчий нарис веде радгосп імені Котовського без перейменувань аж до 1994 року[23]. Сайт Чорногородської сільради натомість пише, що 1989 року спільний радгосп розділили: Чорногородці дістався «Ірпінський», Яблунівці - радгосп імені Косовського[30]. У цьому місці сайтові вірити важко: 1936 роком він дає Чорногородці колгоспи «Комінтерн» та імені Косовського[29], а обласна газета того самого року називає там колгоспи імені Котовського й імені Демченка[1]. Тож поділ 1989 року лишається непідтвердженим, і в блоці «Не підтверджено» він стоїть саме тому.
Пошту в село возили підводою
До 1963 року в Яблунівці працювало поштове відділення, і обслуговувало воно не саме село: під ним були й Чорногородка, і хутір Ферма[28]. Пошту з Бишева до Яблунівки везли підводою, а звідси до Чорногородки листоноші добиралися самі: взимку пішки, влітку велосипедом. Дорогою лежало урочище Рудки, і воно збереглося в одній фразі колишньої листоноші Валентини Якимівни Каїмець: «Ідеш з Яблунівки весною, а в Рудках вода біжить через дорогу, сумка важка, от і купаєшся в тій водичці»[28]. 1963 року пошту відкрили в Чорногородці, і Яблунівка перестала бути вузлом.
Церква і школа
Власної парафії село не мало: воно було приписане до церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Чорногородці, за чотири версти[6]. Сама церква в Чорногородці деревʼяна й збудована 1784 року. На 1900 рік у самій Яблунівці вже стояла філіальна церква тієї самої парафії й діяла школка[15] - роком її джерело не датує. Саме тому яблунівські метричні записи лежать у книгах чорногородського приходу.
Церковно-парафіяльну школу збудували 1896 року з ініціативи духовенства; будував її полонений югослав на прізвище Сабо, який тоді жив у селі. Діти сиділи на одній пʼятимісній парті по семеро, річний заробіток учителя становив шість карбованців, а іспити треба було складати пішки за десять кілометрів у Дорогинці. 1916 року школу спалили[22].
Далі ступінь школи в різні роки не складається в один ряд, і ми цього не згладжуємо. Старші класи яблунівські діти закінчували в Бишівській середній школі[9]. Недатований довідник шкіл району називає в селі загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів на вулиці Леніна, 130[20]. Той-таки нарис 2006 року в переліку будівель пише інше: Яблунівська ЗОШ І-ІІ ступенів, збудована 1989 року, 76 учнів[10] - а Вікіпедія датує будівлю девʼятирічної школи 1998-м[32]. Мартиролог 2007-2008 років підписує свою укладачку вчителькою Яблунівської ЗОШ І-ІІ ступенів[27], а 2017 року заклад зветься «Яблунівське НВО - школа I-II ступенів - дитячий садок» і стоїть уже на вулиці Грушевського, 130[31]. Котра з цих картин до якого проміжку належить, жодне з джерел не каже.
На 2006 рік у селі діяла громада Української православної церкви Київського патріархату, і очолював її Іван Копитчак - той самий, що й громаду сусідньої Козичанки[20].
Що збереглося
Найдавніше в Яблунівці не має ні назви, ні імені. За 200 метрів західніше моста через Ірпінь лежить поселення зарубинецької культури й доби бронзи, а за сім кілометрів на північний захід - курганна група[24]. Довідник 1971 року згадує при селі три кургани й знаряддя доби бронзи[18].
Із памʼяток XX століття в селі стоять памʼятник воїнам-односельцям і братська могила, числа поховань у яких джерела подають різні, і памʼятний знак жертвам Голодомору. На Вікісховищі є вісім файлів по селу - герб, прапор, обидва воєнні обʼєкти й цей знак; фотографії церкви серед них немає[36].
Поштовий індекс села - 08073[20]. На місці колишнього радгоспу працює ТОВ «Агрофірма Надія»[23]. За кодифікатором адміністративного устрою в Україні тридцять три села з назвою точно «Яблунівка», і наше має код UA32140010140022825[33] - число, яке варто мати під рукою кожному, хто замовляє довідку й не хоче дістати відповідь про чуже село.