Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Два роки й чотири місяці окупації
Німці ввійшли в Яблунівку 5 липня 1941 року, а село визволили 7 листопада 1943-го[4] - два роки й чотири місяці. Обидві дати стоять в одній книжці, районних нарисах 2006 року. Ті самі дві дати переказує й стаття Вікіпедії,[6] а рік визволення стоїть у рішенні 1970 року при братській могилі;[8] документ із днем окупації поки не встановлено.
У школі окупанти «катували місцевих жителів за участь в партизанському русі».[4] За всю окупацію, пише той самий нарис, у селі «було закатовано 157 її жителів»[4]. Ні переліку цих людей, ні того, звідки взято саме таке число, у книжці немає.
Кого нарис називає на імʼя
Імен у нарисі мало. Молоду дівчину Радишевську Надію розстріляли в Драйчиному ярку в Бишеві за звʼязок із партизанами в Мотовилівському лісі; «така доля спіткала й Філіпову Анастасію - матір партизанки», а над Лазебник Теклею «жорстоко познущались».[4] У нарисі це одне речення: трьох підпільників і Радишевську Надію названо розстріляними разом.
Найдокладніше нарис розповідає про Дроздів. Фрося Дрозд, жителька сусідньої Леонівки, працювала перекладачем у німецькій комендатурі й водночас передавала відомості партизанам, зустрічаючись із ними в умовленому місці. Її вистежили, забрали разом із батьком, матірʼю та меншою сестрою, і після довгих знущань усіх чотирьох кинули в криницю на колишньому довоєнному бишівському аеродромі.[4]
Загін і сільське підпілля
У партизанському загоні, яким командував Михайло Гнатович Іванніков, воювало 35 чоловіків із Яблунівки.[4] Більше про цей загін книжка не каже нічого: ні де він базувався, ні кого з тих 35 як звали.
Про сільських звʼязкових є три розповіді, і всі три різні. Вікіпедія називає пʼятьох: Концевич Володимир, Саржинський Петро, Хмелівський Петро, Грубський Михайло, Сухаревський Микола встановили звʼязок із партизанами, були викриті поліцаями, відвезені на допит до бишівської комендатури й розстріляні в яру за Бишевом, при дорозі на Соснівку.[6] По батькові стаття не подає, дати теж, і посилань у цьому місці статті немає.
Нарис 2006 року розповідає це двічі й щоразу інакше. В одному місці семнадцятирічні Концевич, Хмелівський і Саржинський вели в селі підпільну роботу, встановлювали розташування ворожих складів і передавали відомості партизанам, а схоплені й допитані в бишівській комендатурі, «непритомними, майже напівживими кинуті до криниці».[4] Кількома рядками раніше, там, де книжка розповідає про школу, тих самих трьох названо розстріляними: «Саржинського М., Хмелівського П., Концевич окупанти розстріляли в с. Бишеві, в Драйчиному ярку».[4]
Десятеро вивезених до Райху
За підрахунками, які «Макарівські вісті» зробили 2017 року за матеріалами Державного архіву Київської області, з Яблунівки на роботи до Німеччини вивезли 10 осіб - при 3 203 з Макарівського й Бишівського районів разом.[7] Про смерть на примусових роботах газета каже, що достовірно відомо про 52 людей з усіх цих сіл, і подає їхній список по селах. Від Яблунівки в ньому стоять теж десятеро:
Антоненко Надія, Забродський Іван Іванович, Лабезник Текля, Радишевський Степан, Саржинський Петро Іванович, Хмелівський Петро Михайлович, Дрозд Федот, батько, Дрозд Ярина, мати, Дрозд Єфросинія, дочка Дрозд Софія.
Два числа збігаються: десять вивезених і десять загиблих. Чи це та сама десятка, стаття не каже, і самі автори застерігають, що по селах Бишівського району кількість вивезених вони встановили не повністю.[7]
Ті самі імена у двох різних долях
У Бишеві на вулиці Мічуріна стоїть табличка, на якій названо двадцять пʼятьох страчених 15 жовтня 1943 року й укинутих у криницю - з роками народження й розбивкою за селами.[1] Троє з них яблунівці: Концевич Володимир Якович 1923 року народження, Саржинський Петро Іванович 1924-го й Хмелівський Петро Михайлович 1923-го. Ці три прізвища називають і нарис, і Вікіпедія, а камінь дає їм те, чого не давало жодне з переказних джерел: по батькові й день. Подію на табличці описано окремо, у страті 15 жовтня 1943 року.
А по батькові виявляються ті самі, що й у списку загиблих у Райху: Саржинський Петро Іванович і Хмелівський Петро Михайлович.[7] Отже два джерела дають людям з тими самими іменами й по батькові дві різні смерті - страту в Бишеві і загибель на примусових роботах у Німеччині. Чи це ті самі люди, з цих двох джерел не видно.[1][7]
Заразом камінь поправляє вік: нарис зве підпільників семнадцятирічними,[4] Вікіпедія чотирнадцяти-шістнадцятирічними,[6] а за роками народження на табличці восени 1943-го їм було від вісімнадцяти до двадцяти.[1]
Так само з Дроздами. На плиті їх четверо, і записані вони до Леонівки: Федот Іванович 1882 року народження, Ярина Кирилівна 1884-го, Фросина Федотівна 1921-го й Зінаїда Федотівна 1930-го, тобто дванадцяти чи тринадцяти років.[1] У газетному списку перші троє ті самі, тільки під Яблунівкою, а четверта названа не Зінаїдою, а Софією.[7] Одна це дівчинка під двома іменами чи дві різні сестри, з цих двох переліків не видно.
Ще двоє з газетного списку перегукуються з нарисом: Лабезник Текля - з Лазебник Теклею, над якою, за нарисом, «жорстоко познущались», а Радишевський Степан - прізвищем із Радишевською Надією, розстріляною в Драйчиному ярку.[4][7]
Саржинський Петро Іванович з облікових документів ЦАМО народився 1921 року й загинув на фронті 18 лютого 1942-го,[2] а на плиті стоїть 1924 рік[1] - за роком народження це не той самий чоловік. І Хмелівський Петро Іванович із районного покажчика смертей за 1928 рік[3] має інше по батькові, ніж страчений Петро Михайлович. Тобто Петрів Саржинських і Петрів Хмелівських у селі було щонайменше по двоє.
Три переліки, які не додаються
Про полеглих є кілька чисел.
| Число | Кого лічить | Джерело |
|---|---|---|
| 131 | «смертю хоробрих загинув 131 житель Яблунівки та Леонівки» - одне число на два села, ніде в статті не розбите | [6] |
| 150 | жителі Яблунівки, які воювали на фронтах; Леонівка в цьому реченні не згадана | [6] |
| 152 | воїни-односельці, «що не повернулися з фронтів війни», - памʼятник на їхню честь за таблицею памʼяток | [5] |
| 34 | радянські воїни, полеглі в боях у листопаді 1943 року й поховані в братській могилі | [5] |
| 26 | воїни, які загинули, звільняючи Яблунівку, і поховані в братській могилі в парку | [6] |
| 28 | уродженці Яблунівки, які загинули, пропали безвісти або потрапили до концтабору, за базою ОБД «Меморіал» | [2] |
Не плутати. У братській могилі лежать бійці, які загинули за визволення села, і уродженцями Яблунівки вони бути не зобовʼязані. Двадцять восьмеро з останнього рядка - навпаки, місцеві, і там, де місце загибелі чи поховання в їхніх записах відоме, це Ржев, Закарпаття, Вінниччина, Київ і Рожів. Це різні сукупності, і додавати їх одну до одної не можна. Число 131 не належить самій Яблунівці: воно спільне з Леонівкою[6], і розбивки по селах джерело не дає.
Двадцять восьмеро, яких видно поіменно
У базі ОБД «Меморіал» Яблунівка стоїть місцем народження у 28 різних людей.[2] У цьому поіменному переліку видно, як звалися родини Яблунівки на 1941 рік.
| Прізвище, імʼя, по батькові | Рік нар. | Дата вибуття | Що записано в обліку[2] |
|---|---|---|---|
| Орловський Микола Тимофійович | 1910 | - | загинув; похований у с. Рожів Макарівського району |
| Червинський Павло Федорович | 1901 | 24.12.1943 | убитий; 42-га гвардійська стрілецька дивізія, похований у с. Рожів |
| Медведський Валентин Йосипович | 1925 | - | загинув; призваний 1943 року Макарівським райвійськкоматом |
| Монтризор Леонід Людвигович | 1912 | - | капітан; призваний 1941 року |
| Монтризор Михайло Людвигович | 1914 | 24.06.1944 | полковник; за карткою похований на Закарпатті |
| Монтризор Олексій Іванович | 1922 | - | рядовий; призваний 1940 року |
| Монтризор Казимир Людвигович | 1908 | 23.09.1942 | старший лейтенант; Ржев Калінінської області |
| Сухаревський Петро Євтихійович | 1906 | 15.09.1942 | донесення про втрати |
| Хмельницький Іван Григорович | 1903 | 20.12.1944 | донесення про втрати |
| Лазебник Микола Павлович | 1913 | 22.03.1945 | донесення про втрати |
| Андрухович Петро Олексійович | 1914 | 01.04.1945 | донесення про втрати |
| Корбут Андрій Дмитрович | - | 01.12.1943 | помер від ран; похований на Лукʼянівському кладовищі в Києві |
| Хмелевський Петро Васильович | 1904 | 27.07.1944 | донесення про втрати |
| Медведський Іван Петрович | 1914 | 21.12.1943 | донесення про втрати |
| Медвецький Микола Олександрович | 1904 | 25.02.1945 | донесення про втрати |
| Черевинський Микола Олександрович | 1912 | 17.09.1941 | донесення, що уточнює втрати |
| Бурковський Григорій Степанович | 1906 | 23.08.1944 | донесення про втрати |
| Стаховський Олександр Іванович | 1899 | 27.07.1944 | донесення про втрати |
| Балабанов Дмитро Іванович | 1897 | 04.10.1944 | донесення про втрати |
| Атаманенко Микола Павлович | 1924 | 13.07.1944 | донесення про втрати |
| Медведський Михайло Іванович | 1915 | 16.04.1944 | донесення, що уточнює втрати |
| Саржинський Петро Іванович | 1921 | 18.02.1942 | донесення про втрати |
| Червинський Іван Сергійович | 1913 | грудень 1943 | донесення, що уточнює втрати |
| Сташкевич Микола Климентійович | 1903 | 05.03.1944 | убитий; 569-й стрілецький полк, похований у с. Безименне на Вінниччині |
| Чигир Петро Антонович | 1921 | березень 1944 | донесення, що уточнює втрати |
| Новицький Михайло Олександрович | 1919 | - | пропав безвісти; призваний 1939 року в Києві |
| Новицький Борис Олександрович | 1913 | - | пропав безвісти; призваний 1941 року в Києві |
| Хмелівський Микола Федорович | 1920 | - | картка вʼязня концтабору Бухенвальд |
Дати тут різні за вагою. Для дванадцятьох людей картку відкрито повністю; для решти відкрито рядок обліку - прізвище, рік народження, дату й район.[2] Тому в третьому стовпці стоїть прочерк там, де дати в обліку немає. Бурковський Григорій Степанович із цієї таблиці, 1906 року народження, - не той Бурковський Григорій Семенович 1915 року, що вчителював у Чорногородці: різні по батькові, різні роки народження й різні долі. Двоє Новицьких пропали безвісти, і це окрема доля, не смерть за документом; що сталося з Хмелівським Миколою в Бухенвальді, його картка теж не каже.
Памʼятники: два обʼєкти, чотири дати
У Яблунівці стоять не один памʼятник, а два, і в найранішому переліку вони названі окремо. Рішення обласного виконкому 1970 року дає позицію 611 - обеліск з граніту воїнам-односельцям, і позицію 612 - братську могилу воїнів Радянської Армії, «які загинули в 1943 році за визволення села Яблунівка».[8] У переліку 2003 року обидва обʼєкти зведено в один рядок: братська могила воїнів Радянської Армії і памʼятник воїнам-односельцям, охоронний № 554, дати 1960 і 1968.[9] Таблиця памʼяток у книжці 2006 року теж дає один рядок на обидва обʼєкти, з датами 09.05.1960 і 1968 - і саме там стоїть число 152 воїнів-односельців.[5] А сам нарис у тій-таки книжці датує памʼятник 1958 роком.[4]
Після визволення
Відбудова почалася з техніки: Бишівська МТС дала 6 тракторів.[4] 1957 року в селі збудували контору й будинок сільської ради. Бібліотеку заснували ще 1949-го, і на 1964 рік у ній було 10 200 примірників.
Для пошуку. Головний ключ до воєнних документів - стара назва району. До 1959 року село лежало в Бишівському районі, і призов та місце народження записували саме так: у базі ОБД «Меморіал» 25 записів мають «Бишівський Яблоновка», а сім - «Макарівський».[2] Прізвища записано по-різному: Монтрезор і Монтризор, Хмелівський і Хмелевський. І ще однойменні села: у списку памʼяток 1970 року є ще дві Яблунівки Київської області, білоцерківська й кагарлицька, обидві з боями 1944 року.[8] Наша - Макарівського району, і бої при ній 1943-го.