Десять родин вивезли, а імен померлих не подає жодна книжка

Антона Чигира в Яблунівці обирали двічі. 1922 року - головою комнезаму,^[7] а згодом він же став ініціатором і головою промартілі, яка в урочищі «рудка» за селом ліпила цеглу; тільки в цьому другому місці нарис подає його повне імʼя - Чигир Антон Людвігович.^[11] Між двома цими посадами вмістилося все: товариство спільного обробітку, колгосп, висилка десятьох родин і 1933 рік.

Комнезам узявся й за грамоту: активісти завели в селі кілька груп ліквідації неписьменності, а очолив їх учитель Сухаревський Микола.^[11] 1926 року з ініціативи тих самих комнезамівців склалося товариство спільного обробітку землі - пʼятнадцять бідняцьких господарств.^[10] На 1929 рік нарис розкладає село так: 35 % бідняків, 60 % середняків, 4,5 % заможних.^[7]

Далі - одне речення, у якому тримається все розкуркулення: «З початком колективізації заможних не стало», десять розкуркулених родин викинули з обійсть і вислали.^[7] Ні прізвищ, ні місяця, ні того, куди саме вислали, у нарисі немає. Другий том, який докладно веде яблунівську хроніку від церковної школи до цегельні, про це розкуркулення мовчить узагалі.^[10]

Колгосп ім. Шевченка з-за меж району

Сам ряд господарств нарис подає окремим списком, і колгосп ім. Шевченка стоїть у ньому першим - по 1951 рік.^[11] Але списком видно тільки назви й межі років. Що в цьому колгоспі діялося рік за роком, лишається в обласній газеті, і рівно тоді, коли обласній газеті потрібен приклад.

Уперше - восени 1928 року, у зведенні про другу позику індустріалізації. Яблунівка підписалася на 250 карбованців: стільки ж, як Мостище, більше за Юрівку з її 200 і за Лишню зі 175, і майже вчетверо менше за Козичанку, яка дала 940.^[2] Усього по селах району зібрали 3645 карбованців.

Наступного разу газета згадує артіль уже з доганою. Квітень 1937 року: «Грубе порушення агротехніки на сівбі припускають в багатьох колгоспах Бишівського району», і колгосп ім. Шевченка с. Яблунівка стоїть у переліку першим - сіяли по невироблених ділянках, по веснооранці без культивації, у запирілий грунт і навіть по торішній некультивованій оранці.^[3]

За півтора року те саме село потрапляє в протилежний перелік. З 21 грудня 1938 року стінгазета колгоспу перейшла на щоденний випуск, редактор - товариш Хмелівський.^[4] Через чотири дні газета вернулася до цього ще раз, уже з назвою бишівської районки, яка скликала нараду редакторів щоденок: «За більшовицькі колгоспи».^[5]

І лише в липні 1939 року з колгоспу нарешті названо людину: 68-річний Олександр Медведський викошував за день по 0,78 гектара жита - 180 відсотків норми.^[6] Це єдина з пʼятьох заміток про колгосп, у якій яблунівця названо на імʼя.

Побут тих самих років нарис подає окремо від газети: новенький трактор «Універсал-1», якого бігло дивитися мало не все село, і сад, посаджений навесні 1935 року на відведених під нього тридцяти гектарах.^[11]

Сорок три акти смерті, 1927 і 1928

Районна алфавітна книга реєстрації смертей дає по Яблунівці сорок три рядки: десять за 1927 рік і тридцять три за 1928.^[1] Кожен рядок - це прізвище, імʼя по батькові й село; дати, віку й причини смерті покажчик не пише зовсім. Ці сорок три - останній поіменний зріз села, який у нас є перед 1933 роком: за 1929-1933 роки яблунівських рядків у книзі немає жодного.

Вісім імен, надрукованих на сторінці 528 двічі

Мартиролог по Яблунівці шукають у томі Київської області «Національної книги памʼяті жертв Голодомору». На книжковій сторінці 528 стоїть нарис села, а під ним - перелік із восьми імен у три колонки: три Лопати, чотири Помогайби й Токар Кирило Григорович.^[9]

Ці вісім імен не яблунівські. Той самий перелік - слово в слово, імʼя в імʼя, у тому самому порядку колонок - надруковано вище на цій-таки сторінці, під заголовком «с. Юрів»; ми звірили обидва місця з оригіналом сторінки.^[9] Проза юрівського нарису каже, що очевидці «пригадали лише 8 прізвищ», і сходиться зі своїм переліком; проза яблунівського обіцяє десять прізвищ, а надруковано під ним ті самі вісім юрівських.^[9] Тобто десяти яблунівських імен у томі немає взагалі.

Не плутати. Юрів і Яблунівка сусідять тільки на цій книжковій сторінці, де їхні нариси стоять поруч; у районі це два різні кущі сіл. Хто веде рід Лопат, Помогайб або Токарів, шукає їх у Юрові.

Числа, які не сходяться з переписом

Той самий нарис подає й величини втрат: до Голодомору в 70 дворах жило 150 осіб, після лишилося 85, а померлих від голоду за даними сільради - 65.^[8]

Поруч із переписом ці числа не стоять. 1926 року в Яблунівці налічили 1013 осіб у 297 дворах^[12] - за три-шість років до тієї межі, від якої нарис відлічує свої сімдесят дворів. Різниця в шість-сім разів, і в самому нарисі немає нічого, що б її пояснило: розкуркулено, за ним же, десять родин.^[7]

Мовчання другого тому тут не стороннє. В обох книжках цей шматок історії йде по одному й тому самому місцевому матеріалу: речення про склад села 1929 року збігається в них слово в слово, а речення про товариство спільного обробітку розходиться на два слова.^[10] Різні вони в тому, де кожна зупиняється. Нарис 2006 року доводить ряд до машинно-тракторного товариства березня 1929 року й цегельної промартілі, і на цьому обриває;^[11] книга памʼяті на тому самому місці додає розкуркулення, числа втрат і мартиролог.^[8] Опори в цих трьох додатків різні: 65 померлих нарис приписує даним сільради, а мартиролог складено 2007-2008 років зі слів двох жінок 1922 і 1924 років народження; розкуркулення не має ні того, ні того.

Тому ми не пишемо, що голоду в Яблунівці не було: цього не знає ніхто, а мовчання нарису доводить лише те, що його автор про голод не писав.^[10] І не пишемо «загинуло 65 людей»: число стоїть в одній книжці, спирається на не названі дані сільради, лежить поруч із числами, які розходяться з переписом у шість-сім разів, і поруч із мартирологом, надрукованим на цій сторінці чужим.^[8]

Для пошуку. Поіменного списку яблунівців, померлих у 1932-1933 роках, у томі Київської області «Національної книги памʼяті» немає - те, що надруковано під назвою села, належить Юрову.^[9] Найближче, що є, - сорок три акти смерті 1927 і 1928 років із районного покажчика, зведені в перелік під цим текстом: вони дають прізвище, імʼя по батькові й село, і ними перевіряють, чи жила родина в Яблунівці напередодні голоду.^[1] За самі 1932 і 1933 роки цей покажчик по Яблунівці порожній.

Десять розкуркулених родин лишаються в книзі памʼяті числом без жодного прізвища, а другий нарис їх не згадує зовсім.^[7] Прізвища мали б стояти в районних списках розкуркулення 1930 року; таких списків по Бишівському району в нас немає, і поки їх ніхто не прочитає, десятка так і стоятиме голим числом.