Сухаревський Микола Іванович

1886 - ?, директор школи

Народився 1886 року в Яблунівці, а довідник знаходить його вже в сусідній Козичанці - директором неповної середньої школи.^[1]

22 березня 1944 року Військовий трибунал військ НКВС Київської області дав йому десять років позбавлення волі. Реабілітували його 1992 року. Ні статті звинувачення, ні номера архівно-слідчої справи, ні того, за що саме судили, довідник не подає - і не подає в жодному записі свого макарівського розділу.^[1]

Сорок четвертий рік, не тридцять сьомий

Його вирок стоїть не в тій хвилі, у якій опинилася більшість односельців. У макарівському розділі тому 1944 рік дає 31 вирок - четвертий за величиною після 1937-го (164), 1938-го (82) і 1930-го (62). Дванадцять із цих тридцяти одного винесла та сама судова інстанція, що судила його, - трибунал військ НКВС Київської області, і 22 березня з них найраніша дата.^[1]

Решта одинадцятьох - пʼятеро колгоспників із довколишніх сіл, робітник радгоспу, завідувач пунктом приймання молока, один записаний «тимчасово не працював», а ще двоє жили не в селі, а в Києві: робітник Київпромбуду й інженер Київського телеграфу. Строки від пʼяти до двадцяти років, один розстріл.^[1]

Котрого року він директорував, довідник не каже

Довідник називає його директором неповної середньої школи в Козичанці, але не датує цієї посади ніяк.^[1] Козичанська хроніка дає по школі лише одну дотичну дату: вона відновила роботу 1944 року, після трирічної перерви, єдиної за весь час від заснування школи 1861-го.^[2] Місяця там немає, тому поставити вирок і той шкільний рік у якийсь порядок нема з чого.

Не плутати з тезкою, розстріляним 1943 року

Стаття про Яблунівку у Вікіпедії називає серед молодих односельців, які встановили звʼязок із партизанами, Сухаревського Миколу - без по батькові; за тим самим текстом його разом із товаришами відвезли на допит до Бишівської комендатури й розстріляли в яру за Бишевом, до 7 листопада 1943 року.^[4] Районний нарис розповідає цей самий епізод трьома іншими прізвищами, і Сухаревського серед них немає.^[2]

Наш Микола Іванович дістав вирок у березні 1944-го, тобто вже після тієї дати.^[1] Це різні люди, і при пошуку по прізвищу вони злипаються в одного.

Сам той перелік ненадійний, і це видно на двох інших іменах із нього. «Макарівські вісті» 2017 року називають Саржинського Петра Івановича й Хмелівського Петра Михайловича серед остарбайтерів, які загинули на примусових роботах у Райху, тобто були вивезені живими.^[3] Чи ті самі це люди, сказати нема як: імʼя й прізвище збігаються, по батькові вікіпедійний перелік не подає в жодному записі^[4], а обидва прізвища мають у Яблунівці по кілька носіїв на покоління.

Прізвище тримається того самого села два десятиліття

У Яблунівці Сухаревські трапляються не раз. 1922 року, коли в селі створили комнезам і кілька груп із ліквідації неписьменності, очолив ці групи «вчитель Сухаревський Микола».^[2] Імʼя, фах і село ті самі, вік сходиться - але по батькові нарис не називає, тому назвати цього вчителя нашим директором школи ми не можемо, хоч це найправдоподібніше з пояснень.

Для пошуку. Підставу вироку, дату арешту, місце відбування покарання й дальшу долю після 1944 року видно буде тільки з архівно-слідчої справи. Її зберігає архів, і копію родич може отримати за офіційним запитом. Номера справи довідник не подає, тому в запиті доводиться називати прізвище, імʼя, по батькові, рік і місце народження, орган і дату вироку - усе це тут є. Та сама справа дала б і відповідь про лікнеп: у ній зазвичай перелічені попередні місця роботи.