Степанівка
село, Білоцерківський район, Київська область. Стара назва Степановка
«Ходить поміж людьми чутка, що у с. Степанівці заснувалось якесь то невідоме брацтво».[1] Так починається допис, який 6 березня 1911 року надрукувала київська газета «Рада».[1] Прислали його з Тростинської Новоселиці.
Братчики, писав дописувач, звуть себе «братією», живуть, як ченці, «ходять у рясах, на руках носять чотки, на грудях-великі хрести».[1] «Тих степанівських братчиків в Новоселиці звуть „отцями“».[1] Із собою вони носять книжечки з акафистами, тобто церковними хвалебними співами, і читають їх на своїх збірках. Мабуть, мова саме про цю Степанівку: до Новоселиці вона найближча.
Дорога до Покровської церкви
За каталогом ЦДІАК Степанівка була приписана до Покровської церкви Вільшанської Новоселиці.[6] Це означає, що хрестини, вінчання й похорони степанівців мали записувати в метричні книги новоселицького храму.
Тією самою дорогою степанівці ходили і по наречених. Кілька разів степанівці бралися з людьми з Вільшанської Новоселиці: то жених звідси, то наречена звідти.[7]
Пʼять пар за два тижні
Восени 1921 року шлюби степанівців записували в Гребінках, у книзі тамтешнього подвідділу запису актів громадянського стану.[2] 29 жовтня там записали Гордія Сушка й Вассу Федоренко, обоє зі Степанівки.
4 листопада одного дня записали три степанівські пари.[2] Леонтій Боришполь узяв Феодору Федоренко. Удівець Трохим Потяк, 35 років, одружився з удовою Анастасією Баришполь, якій було 30. Михей Березовенко, 1900 року народження, записаний «кр-ц 1-го стрелк. полка», тобто, мабуть, червоноармієць 1-го стрілецького полку; наречену він узяв з Вільшанської Новоселиці.[2]
10 листопада двадцятирічна вдова Фекла Незаймай зі Степанівки вийшла за вдівця Василя Федоренка, 1885 року народження, із села Новоблаговіщенки Узинської волості.[2] Леонтія Боришполя й Трохима Потяка в цих записах названо хліборобами, а наречених у чотирьох записах «домашн. хоз.», тобто домашніми господинями.[2] Того ж року ще дві пари поєднали Степанівку з Вільшанською Новоселицею.[7]
У покажчику актів 1921-1943 років серед степанівців найчастіші прізвища Куценко й Федоренко, за ними Погребний.[7]
Своя рада й колгосп
1935 року село мало власну Степанівську сільраду Гребінківського району.[3] Того року із запізненням записали народження людини, яка жила в Києві: за довідкою лікаря від 23 квітня 1935 року. Батьки її, Куценки, названі хліборобами й членами колгоспу, і про обох написано, що працюють «в колгоспі».[3] Крім того, за 1935 рік у селі записали 22 народження: першою записали дитину, що народилася 26 травня, останньою дівчинку, що народилася 14 грудня.
На 1 вересня 1946 року Степанівська сільська Рада мала один населений пункт, саме село.[10]
Помічник рахівника
Василь Андрійович Новохатський народився в Степанівці 1901 року, мав початкову освіту й працював помічником рахівника колгоспу, тобто допомагав вести колгоспні рахунки.[8] 28 вересня 1937 року Київський обласний суд засудив його до семи років позбавлення волі. Реабілітували його 1992 року.
Сергій Трохимович Федоренко народився в Степанівці 1873 року, а жив у Вільшанській Новоселиці й тимчасово не працював.[8] 31 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила його до розстрілу, 23 вересня вирок виконали. Реабілітували його 1989 року. Про нього розказано й на сторінці про репресії у Вільшанській Новоселиці.
Весілля 1943 року
16 травня 1943 року на бланку Степанівської сільради Гребінківського району записали шлюб Івана Макаровича Куценка, 19 років, і Віри Кашперівської, 18 років.[4] Для обох це був перший шлюб. Того ж року Олена Куценко вийшла за Микиту Куцаченка з Вільшанської Новоселиці.[7]
Три ради в одну
10 серпня 1954 року Степанівську, Тростинсько-Новоселицьку й Вільшансько-Новоселицьку сільради обʼєднали у Вільшансько-Новоселицьку з центром у Вільшанській Новоселиці.[11]
Скульптура воїна
У братській могилі Степанівки лежать воїни Радянської Армії, «які загинули в 1943 році в час визволення села Степанівка», як записали 1970 року.[9] 1970 року на могилі стояла залізобетонна скульптура воїна на цегляному оцементованому постаменті. 1994 року скульптура зображала воїна зі знаменом у руках, поруч стояла меморіальна плита.[5]
Поіменно в могилі записано чотирьох: старшого лейтенанта Петра Скарука, старшого сержанта Цолака Аракеляна, 1921 року народження, рядових Івана Калиниченка й Миколу Бордачова, 1912 року народження.[5] За обліковою карткою, трьох із них записано загиблими 2 січня 1944 року, Миколу Бордачова в серпні 1941 року. Під машинописним списком похованих у братській могилі підписався голова сільради І. К. Федоренко. Федоренки трапляються в степанівських записах ще з 1921 року, тож голова, мабуть, був тутешній; це здогадка за прізвищем.[2]
Не плутати зі Степанівкою Іванківського району: це інше село з тією самою назвою.[12]
Для пошуку. Стара форма назви: Степановка.[2] Метрики шукати в книгах Покровської церкви Вільшанської Новоселиці, ЦДІАК, ф. 127; у каталозі FamilySearch є метричні книги 1911-1918 років із шифрами справ цієї церкви, оп. 1079.[6][14] Акти 1921-1948 років: ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1.[13][7] У 1935-1954 роках записи шукати під Степанівською сільрадою Гребінківського району, після злиття 1954 року під Вільшансько-Новоселицькою, а з кінця 1962 року у Васильківському районі.[10][11]