Місток

Від виселених одноосібників до завферми Кузьменка: репресії 1932-1947 років у Вільшанській Новоселиці

3 листопада 1932 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України Митрофана Варфоломійовича Саєнка.[1] Він народився 1881 року, жив у Вільшанській Новоселиці, був малописьменний і записаний колгоспником. Реабілітували його 1989 року.

За нашим підрахунком, у другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області девʼятнадцять статей, де Вільшанська Новоселиця стоїть місцем народження чи місцем проживання людини.[1] Вироки в них датовані роками від 1932 до 1944. У статтях стоять орган, дата й рішення, а що людині закидали, не написано. Ще одну долю, партійну, описує документ третьої книги, про Даниїла Кузьменка.[2]

Одноосібники 1933 року

1 лютого 1933 року та сама Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР ухвалила рішення щодо двох вільшанських селян-одноосібників.[1] Івана Івановича Ковриженка, 1894 року, малописьменного, виселили на три роки за межі України. Івана Сидоровича Маковенка, 1883 року, неписьменного, засудили до трьох років позбавлення волі.

22 квітня 1933 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України Степана Савовича Поплавця, 1896 року, теж одноосібника.[1] 29 квітня трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила до пʼяти років позбавлення волі одноосібника Пилипа Федоровича Яценка, 1890 року. Усіх чотирьох реабілітували 1989 року.

Вересень 1937 року

31 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу Сергія Трохимовича Федоренка.[1] Він народився 1873 року в Степанівці, а жив у Вільшанській Новоселиці й тимчасово не працював. 11 вересня та сама трійка засудила до розстрілу колгоспника Миколу Арсентійовича Ковриженка, 1909 року. Обидва вироки виконано 23 вересня 1937 року. «Місце поховання невідомо», - стоїть в обох статтях, а реабілітували обох 1989 року.[1]

28 вересня 1937 року Київський обласний суд засудив до семи років позбавлення волі колгоспника Григорія Матвійовича Куцаченка, 1876 року.[1] Реабілітували його 1999 року.

1938 рік

Кіндрат Андрійович Буренко народився 1899 року у Вільшанській Новоселиці, а жив у Тростинській Новоселиці й був водієм у колгоспі ім. Чубаря.[1] 21 квітня 1938 року трійка при УНКВС по Київській області засудила його до розстрілу, 25 квітня вирок виконали. Нарис про Черняхівку розповідає про голову черняхівського колгоспу Кіндрата Буренка, який 1933 року «зберіг своїх людей» від голоду. За нарисом, йому «пригадали у 1938 році»: Кіндрата Андрійовича розстріляли, «хоч у смертному вироку фігурувало інше звинувачення».[3] Імовірно, це той самий чоловік: імʼя, по батькові й рік розстрілу збігаються. Посаду й місце проживання стаття книги реабілітованих називає інші.[1][3] Про голову колгоспу розказано на сторінці про голод 1932-1933 років.

31 серпня 1938 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу колгоспника Нестора Микитовича Брязгуна, 1882 року; вирок виконано 7 вересня.[1] 15 вересня Особлива нарада при НКВС СРСР дала вісім років позбавлення волі колгоспникові Іванові Антоновичу Кагарлицькому, 1900 року.

15 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР ухвалила вироки шістьом жителям села.[1] Пʼять років позбавлення волі дістали четверо. Це Матвій Петрович Бурий, 1888 року; Яків Михайлович Лигомина, 1888 року, який тимчасово не працював; Григорій Савович Поплавець, 1902 року, колгоспний ветеринар; Іван Павлович Солдатенко, 1900 року. Вісім років дістали Максим Трохимович Кагарлицький, 1898 року, і Михайло Аврамович Куцаченко, 1897 року. Бурого, Лигомину й Куцаченка реабілітували 1959 року, решту трьох 1989-го.

Звільнений 1939 року

Захарія Демидовича Яценка, 1874 року, неписьменного одноосібника, заарештували 16 квітня 1939 року.[1] 29 травня Київський обласний суд звільнив його з-під варти «із-за відсутності доказів вини».[1] Реабілітували його 1991 року.

Червоноармієць і полонений

Микола Савелійович Кузьменко, 1924 року, уродженець села із середньою освітою, служив червоноармійцем у діючій армії.[1] 11 квітня 1944 року Військовий трибунал 66 стрілецької дивізії засудив його до восьми років позбавлення волі і поразки в правах на три роки. Реабілітували його 1993 року.

Даниїл Федотович Кузьменко, 1899 року, був членом партії з березня 1939 року й служив у армії з липня по вересень 1941 року.[2] 31 березня 1947 року Дрогобицький обком КП України виключив його з партії. Підстава: з вересня 1941 по травень 1945 року він був на тимчасово окупованій території і в полоні. 26 липня 1957 року він працював завідувачем ферми колгоспу ім. Ільїча в Ольшанській Новоселиці Гребінківського району. Того дня бюро Київського обкому на клопотання Гребінківського райкому поновило його в партії з березня 1939 року, з перервою в стажі з вересня 1941 по жовтень 1945 року. Видати йому партійні документи доручили Гребінківському райкому.

Для пошуку. У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області село подане як «с. Вільшанська Новоселиця Васильківського району».[1] У постанові про Кузьменка воно названо «с. Ольшанская Новоселица Гребенковского района».[2] Постанова зберігається в ДАКО, у фонді 5, опис 6. Частина людей із цим селом у статтях народилася тут, а жила деінде, і навпаки, тож шукати варто за обома полями.[1]

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо