Місток

Ячмінь і просо Кіндрата Буренка: голод 1932-1933 років у Вільшанській Новоселиці й Черняхівці

Головою черняхівського колгоспу, як записано в нарисі про Черняхівку в Національній книзі памʼяті, селяни обрали свого, Кіндрата Буренка: «Йому довіряли і він робив усе можливе, щоб людям було краще».[3] У тридцять третьому, він не віддав державі все до зернинки, а «зумів приховати ячменю та проса і зберіг своїх людей».[3] Від голоду в Черняхівці померли лише двоє: Мина Столяренко і його донька Тетяна.

За даними краєзнавця М. П. Тарана, Черняхівка в ті роки належала до Вільшансько-Новоселицької сільради; дворів у ній нарис рахує 31.[3] За нарисом, село засноване після селянської реформи 1861 року й існувало до 70-х років ХХ століття. 1958 року Черняхівка вже стоїть у Саливонківській сільраді Гребінківського району.[5]

Серпень 1932 року

27 серпня 1932 року обласна «Пролетарська правда» надрукувала звернення зльоту передовиків хлібозаготівлі Білоцерківщини.[1] У ньому сказано: «ми, колгоспники з колгоспів: «Нове Життя», ім. Дзержинського, «Розаліно», «Черняхівка», «Згода» (село Більшанська Новоселиця) дотерміново виконали свої річні пляни хлібозаготівлі».[1] Дужка з назвою села стоїть одразу після «Згоди»; чи стосується вона всього переліку, газета не пояснює.[1] Чи колгосп «Черняхівка» з цього переліку той самий, яким керував Буренко, газета теж не каже.[1]

Одинадцять імен Вільшанської Новоселиці

Розповідь книги памʼяті про саму Вільшанську Новоселицю починається з того, що архівних даних про колективізацію, розкуркулювання і голодомор у селі немає.[2] Імена загиблих памʼятали люди: «Старожили села пригадали прізвища 11 своїх односельців, загиблих голодною смертю».[2] Ці свідчення дали Журавель К. Ю., 1920 року народження, і Сухомлин М. Д., 1936 року народження (у книзі при цьому свідченні стоїть «зі слів рідних»), а записала їх 2008 року голова Вільшансько-Новоселицької сільської ради Л. В. Мовчан.[2]

У мартиролозі одинадцять позицій, і шість із них мають прізвище Журавель: Ганна Юхимівна, Євдокія Юхимівна, Надія Юхимівна, Семен Юхимович, Федосія Тихонівна і Юхим Іванович.[2] Далі стоять Опанас і Секлета Ковриженки, Іван Павлович Мовчан, при якому надруковано «1926 р.н.», Євдокія Муренко та Іван Микитович Муренко.[2]

Мина Прокопович Столяренко і Тетяна Минівна Столяренко записані окремо, у мартиролозі Черняхівки, і до вільшанських одинадцяти не входять.[3] Цей мартиролог укладено за свідченнями Буренка Ф. К., 1922 року народження, Кагарлицької Н. Ф., 1920 року народження, та інших, які 1986 року записав Таран, краєзнавець із селища Гребінки.

1938 рік

«К.А. Буренку пригадали у 1938 році».[3] За нарисом, Кіндрата Андрійовича розстріляли за те, що він не дав людям померти з голоду, хоч нарис і сам застерігає, що «у смертному вироку фігурувало інше звинувачення».[3] У книзі реабілітованих Київщини є Буренко Кіндрат Андрійович, 1899 року народження, родом із Вільшанської Новоселиці, розстріляний того самого 1938 року.[4] Посаду й місце проживання там записано інші, тож це імовірно, а не напевно той самий голова колгоспу. Його справа розказана на сторінці про репресії 1932-1947 років.

Одразу після нього в тій самій книзі надруковано Буренка Федора Кіндратовича, 1922 року народження, з Черняхівки. Особлива нарада при МДБ СРСР 3 липня 1948 року засудила його до 4 років позбавлення волі, а реабілітували його 1990 року.[4] Ініціали, рік і село збігаються зі свідком черняхівського мартирологу Буренком Ф. К., але ні книга реабілітованих, ні нарис не кажуть, що це та сама людина чи що він син Кіндрата Андрійовича.[3]

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо