Нові Опачичі

село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Волинське

1864 року в селі Опачичі на лівому березі Припʼяті, за вісім верст від того місця, де вона впадає в Дніпро, жила 321 людина обох статей^[9]. Після аварії на Чорнобильській АЕС жителів Опачичів відселили з тридцятикілометрової зони, і 1986 року для них на землях Козичанської сільської ради в Макарівському районі збудували нове село^[11]. 28 серпня 1986 року нові будинки прийняли своїх мешканців^[2]. Будинки стали на колишньому колгоспному саду, а офіційну назву село дістало лише 1991 року^[1].

Нові Опачичі лежать за 25 кілометрів на захід від залізничної станції Фастів і за 30 кілометрів на південь від траси Київ-Чоп; до райцентру, за Нарисами 2006 року, 35 кілометрів^[3]. Сайт Макарівської райдержадміністрації 2011 року збігається щодо райцентру: до Макарова 35 км^[11]. До обласного центру там 50 км, до Фастова 30. До 1986 року Опачичі належали до Чорнобильського району, і там була Опачицька сільська рада^[6][12].

Назва

Назву село дістало від того, яке лишилося в зоні^[11]. Сайт райдержадміністрації наводить переказ: колись цією місцевістю пролягав шлях, яким монахи ходили до Києва, і тут вони зупинялися «відпочити - опочити»^[11]. Про яку саме місцевість ідеться, переказ не уточнює.

Будівельники, здаючи нове село, назвали його Волинським^[11][2]. Та назва не прижилася. Сайт райдержадміністрації пише, що 1991 року, за побажанням жителів зберегти назву свого села, новому селу затвердили назву Нові Опачичі рішеннями сесій Опачицької сільської, Макарівської районної та Київської обласної рад та указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 липня 1991 року за підписом Л. Кравчука^[11]. Номерів і дат цих рішень сайт не називає. Указ надруковано, і він складається з одного речення: «Присвоїти новозбудованому населеному пункту Макарівського району Київської області найменування село Нові Опачичі»^[1]. Довідник адміністративного поділу Київщини 2012 року називає той самий указ і ту саму дату^[7].

Є. Букет у Нарисах 2006 року і в статті 2016 року називає цей акт «Указ Президії Верховної ради УРСР № 495»^[3][5]. Номер указу 1337-XII, а 495 це номер статті, під якою його надруковано у Відомостях Верховної Ради УРСР 1991 року, № 37^[1]. Шукати указ треба за номером 1337-XII або як статтю 495 у № 37 Відомостей Верховної Ради УРСР 1991 року.

Кому належало

Старі Опачичі Похилевич описав 1864 року^[9]. У заповіті митрополита Петра Могили, пише він, Опачичі названо особистою власністю митрополита, на якій той разом із селом Мухоїди Овруцького повіту забезпечив 20000 злотих, заповіданих Київській академії. Купив Могила Опачичі в панів Служків, воєводичів Венденських^[10]. Є. Букет, переказуючи Похилевича, називає заповіт першою згадкою села, а про 20000 злотих пише, що Могила їх на маєтку «заробив»^[2].

На 10 травня 1958 року до Опачицької сільради Чорнобильського району входили три села: Опачичі, Камʼянка й Плитовище^[6]. Саме жителів цих трьох сіл, за Нарисами 2006 року, мала прийняти Козичанка^[3]. Колгосп у селі був імені 1 Травня^[12].

Новосілля 1986 року

4 травня 1986 року людей із Опачичів тимчасово поселили в Копилові, а 28 серпня вони перейшли в нові будинки: для 726 жителів збудували 221 будинок на девʼяти вулицях^[2]. Спершу частину будинків хотіли поставити в самій Козичанці, по вулицях Садовій і Польовій, а основне поселення на полі під Юрівкою. Під забудову віддали колгоспний сад на горі, що стояв там із 1934 року. Чому сад, розказано на сторінці про будівництво Нових Опачичів. Колгосп «Прапор комунізму» безкоштовно дав переселенцям картоплю і транспорт^[2].

Будувала Волинь. За сайтом райдержадміністрації, село проєктував інститут «Волиньагропроект», а зводили понад 2000 людей із 31 організації та підприємства Волинської області^[11]. У книжці про Козичанку поселення «у стислі терміни» звели будівельні бригади Волині^[2].

Скільки людей переїхало і коли, джерела розходяться. Є. Букет: 28 серпня 1986 року, 726 жителів^[2][3]. Сайт райдержадміністрації: у вересні 1986 року, 756 осіб з Опачичів, Плитовища й Камʼянки і частково з Куповатого, Оташева, Чистогаловки й Залісся^[11]. Документа ні під тим, ні під тим числом не названо^[2][11].

Скільки людей

Потім село меншало: 1994 року в ньому жило 513 людей, далі щороку трохи менше - 491, 488, 481, 479, 478, а 2000 року 462^[3]. Для того самого 2000 року районна таблиця в тих самих Нарисах дає інше число: на 15 грудня в селі 431 житель, 217 житлових будинків і 217 господарств^[4].

XX століття

Разом із людьми, пише сайт райдержадміністрації, повністю евакуювали Опачицьку сільську раду, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин і колгосп імені Першого травня. Колгосп розмістився в Козичанці зі своєю технікою й спеціалістами і зберіг назву^[11]. Є. Букет 2003 року пише, що колгосп імені 1 Травня 1987 року евакуювали до Козичанки «із забрудненої зони». У нарисі «Нові Опачичі» в Нарисах 2006 року той самий рядок звучить «із села Опачичі»^[2][3]. Частину документів постійного зберігання Опачицької сільради і колгоспу імені 1 Травня села Опачичі за 1982-1986 роки, не передану до Чорнобильського районного архіву, 1986 року прийняв на зберігання Макарівський районний архів^[12]. Після переїзду 1987 року колгосп очолив Федір Павлович Самусенко^[2][3]. Сайт райдержадміністрації 2011 року пише, що він очолював колгосп понад тридцять років, а сільраду з 1987 року очолює Віра Петрівна Дишлюк^[11].

Щодо самої ради джерела розходяться. Книжка 2003 року і стаття 2016 року пишуть, що 10 липня 1991 року разом із назвою «було утворено окрему Опачицьку сільську раду Макарівського району»^[2][5]. Указ того дня про сільраду не каже нічого^[1]. Довідник 2012 року записує, що 7 липня 1992 року Київська облрада підпорядкувала село Нові Опачичі Опачицькій сільраді^[7]. А сайт райдержадміністрації пише про раду, евакуйовану ще 1986 року^[11].

Газ сюди дійшов на початку 1990-х. Нариси 2006 року пишуть, що тоді село газифікували повністю, а сайт райдержадміністрації ставить газифікацію на 1993 рік і додає, що того року всі будинки були заселені^[3][11]. Щоб газ прийшов швидше, гілку газопроводу, змінивши державний план, потягли з Грузького полем, а не через Козичанку. Через це Козичанка лишилася негазифікованою^[2].

З облікових даних старе село зняли 1999 року. Рішенням Київської облради від 19 серпня 1999 року № 138-08 в Іванківському районі з облікових даних виключили «села Опачичі, Кам’янка, Плютовище колишньої Опачицької сільради»^[8].

Церква і школа

У старих Опачичах, за переказом, який наводить Похилевич, колись була церква і людніше населення, а 1859 року затвердили перенести сюди з Чорнобиля Різдва-Богородичну церкву, і вже почали готуватися до будівництва^[9]. У книжці 2003 року це переказано як «велика церква і багато мешканців» у давні часи^[2].

У хроніці нарису про Нові Опачичі під 1990 роком стоїть: «Відкрито бібліотеку»^[3]. На час видання Нарисів у селі працювали сільська рада, ФАП, бібліотека, пошта й магазин.

Що збереглося

У таблиці вулиць села девʼять: Леніна, провулок Лісовий, Волинська, В. Кібенка, Лесі Українки, Луцька, Першотравнева, Любові Карцевої й Опачицька^[2]. Вулицю В. Кібенка названо на честь загиблого пожежника-чорнобильця, повного імені там немає. Любов Карцева, пише Є. Букет, відома розвідниця, загинула під час визволення району і похована в братській могилі Веселої Слободи.

Для пошуку. Старі Опачичі в документах шукайте під Чорнобильським районом, а пізніше під Іванківським, до якого село передали з колишнього Чорнобильського; поруч стоять Камʼянка й Плитовище, у пізніших документах Плютовище^[6][8]. За статтею 2017 року, частина справ Опачицької сільради й колгоспу імені 1 Травня за 1982-1986 роки лежить в архівному відділі Макарівської райдержадміністрації, там само й підшивки районної газети «Ленінська зоря»^[12].