Любов Йосипівна Карцева
1922 - 1943, санінструктор, командир розвідгрупи
Гвардії лейтенант Любов Йосипівна Карцева народилася 1922 року в селищі Караваєво під Костромою, у родині робітника радгоспу.[1][2] До Червоної армії пішла в Ленінграді 23 червня 1941 року, наступного дня після початку війни.[1] Загинула 21 листопада 1943 року; первинним місцем поховання картка називає село Весела Слобода тодішнього Бишівського району Київської області. Краєзнавча книжка додає, що загинула вона під сусідньою Марʼянівкою, а поховали її вже тут.[2]
Служила в 241-й стрілецькій дивізії.[1] На картці Центрального архіву Міністерства оборони стоять два нагородні документи: медаль «За відвагу» від 28 липня 1942 року й орден Червоної Зірки від 8 вересня 1943-го.[1]
Дві розповіді про одне життя, і вони не сходяться
Крім облікової картки, про Карцеву розповідає краєзнавча книжка, укладена за спогадами односельців.[2] Ядро в обох однакове: та сама людина, та сама дивізія, те саме місце поховання, те саме звання. А деталі розходяться, і розходяться так, що вибрати одну версію мовчки не можна.
| Обліковий документ ЦАМО | Краєзнавча книжка | |
|---|---|---|
| Рік народження | 1922[1] | не названо; з розповіді про вік виходить 1923 або 1924[2] |
| Дата загибелі | 21 листопада 1943[1] | 22 листопада 1943[2] |
| Нагороди | медаль «За відвагу» і орден Червоної Зірки[1] | медаль «За відвагу» і два ордени Червоного Прапора[2] |
Розбіжність у нагородах не термінологічна: Червона Зірка й Червоний Прапор це різні ордени. Розбіжність у роках теж не описка, бо на ній тримається вся розповідь книжки про юну добровольку: за документом на початок війни їй було майже девʼятнадцять, а загинула вона у двадцять один.
Що каже тільки книжка
За її розповіддю, Карцева пішла на фронт санінструктором і за перший рік винесла з поля бою двадцять шість поранених, після чого перейшла в розвідку.[2] Там вона й дістала чоловіче імʼя Сергій, під яким воювала, була тричі поранена й під яким її поховали.
Могилу знайшли аж через двадцять сім років після її загибелі. Вчителька волгоградської школи № 64 Є. М. Чернишова, яка знала Карцеву особисто, упізнала її в бюсті, виставленому в московському музеї, і 1965 року організувала пошуки силами своїх пʼятикласників. У лютому 1970-го надійшов лист з України, від другокласників веселослобідської школи, і він назвав місце. На двадцятипʼяту річницю Перемоги до села приїхали двоє десятикласників тієї школи з Чернишовою й дві сестри загиблої, Віра Воробйова та Надія Бакунова.[2]
Обидві сестри названі під прізвищами чоловіків, тож чи було «Карцева» дівочим прізвищем самої Любові, з цієї розповіді не видно, а військовий облік родинних звʼязків не веде.[1]
Де вона лежить
У братській могилі на цвинтарі Веселої Слободи. Обліковий запис памʼятки називає її могилою десятьох воїнів, полеглих у боях при визволенні села в листопаді 1943 року,[3] і саме тому місце загибелі під Марʼянівкою варто мати на увазі: у могилі лежать не тільки ті, хто загинув у самому селі.[2] Поруч стоїть памʼятник на честь сорока восьми односельців, що не повернулися з фронту.[3] Про сам бій і те, що лишилося від села після відступу, - окремий запис.