Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Братська могила десятьох і зруйновані будівлі, листопад 1943
Німці ввійшли в село 8 липня 1941 року.[3] Під час окупації воно належало до «Грузецького куща»: комендатура сиділа в грузецькому шкільному приміщенні,[4] а поліцейський відділок у самій Веселій Слободі складався з трьох чоловік.[5] На примусові роботи до Німеччини звідси вивезли девʼятьох, і газета сама застерігає, що її цифри не остаточні.[6]
Відступаючи в листопаді 1943 року, німці зруйнували всі колгоспні будівлі, клуб, приміщення кооперації й десять хат колгоспників.[3]
Десять похованих і сорок вісім, які не повернулися
На сільському цвинтарі стоїть братська могила.[3] Обліковий запис памʼятки описує її так:
Братська могила 10 рад. воїнів, які загинули в боях при визволенні села в листопаді 1943 р. та памʼятник на честь 48 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни[2]
Число десять сходиться з тим, що подає краєзнавча книжка про сусіднє Грузьке: у боях за обидва села, за нею, загинуло девʼяносто сім солдатів, з яких вісімдесят сім поховано в Грузькому.[4] Та сама книжка в розповіді про Карцеву пише вже про одинадцятьох бійців у веселослобідській могилі.
Два числа з облікового запису різні за змістом, і плутати їх не можна. Десятеро це солдати, які загинули в боях при визволенні села в листопаді 1943 року й поховані в селі. Сорок вісім це жителі самого села, які пішли на фронт і не вернулися; на їхню честь тут стоїть памʼятник.[2]
Імен ані десятьох, ані сорока восьми обліковий запис не наводить.[2] Одне імʼя з цієї могили відоме з інших документів, про нього нижче.[1] Решту можна шукати на самих плитах, а імена сорока восьми ще й у четвертому томі обласної Книги памʼяті з макарівським розділом поіменного переліку полеглих, оцифровки якого у відкритому доступі поки немає.[7]
Розвідниця, яку поховали під чоловічим імʼям
Серед похованих у цій могилі - Любов Йосипівна Карцева, гвардії лейтенант 241-ї стрілецької дивізії, убита 21 листопада 1943 року.[1] За краєзнавчою книжкою, на фронті вона діяла під чоловічим імʼям Сергій, і під ним її тут і поховали.[5]
Могилу знайшли аж у лютому 1970 року школярі 64-ї школи Волгограда, які з 1965 року шукали її з ініціативи своєї вчительки, колишньої розвідниці Євдокії Чернишової, і писали до архівів Києва й Москви та до військкоматів.[5] Як саме це сталося й чому обліковий документ розходиться з книжкою в даті загибелі, роді нагород і році народження, розказано на її сторінці.