Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Мостище
село, Фастівський район, Київська область
У переліку кривд, поданих на шляхту, стоїть імʼя мостищанина: підданого Києво-Братського монастиря села Мостищ Василя Рубанова пограбував шляхтич Горський - двоє коней із возом, мішок ячменю, коц, подушки, пара гусей, мед, свита, усього на пʼятдесят рублів. Сама кривда датована 1750 роком, а перелік зведено 1758-го[1].
Село стоїть у Бишівській громаді Фастівського району[5], на 387,8 гектара[20].
Назва і міст
Районний нарис повʼязує назву села з мостом[13]. У доходах Києво-Братського монастиря за 1731 і 1732 роки стоять 43 рублі «за переезд въ Мостищахъ черезъ мостъ», хоч котре з двох Мостищ, не сказано[12].
Не плутати. На Ірпені є два Мостища, і друге, з церквою святого Андрія Первозванного, лежить під Гостомелем[18][19][11].
Кому належало
Найдавніший документ, у якому певно стоїть саме це Мостище, - королівський запис 10 жовтня 1670 року: Богушівку разом із Новосілками, Мостищами, Звонками й Лобковщизною надано Києво-Братському училищному монастирю[10].
У середині XVIII століття село належало монастиреві: Василь Рубанов 1750 року - підданий Києво-Братського монастиря[1].
Далі маєток кілька разів переходив з рук у руки. 1830 року Франц Харлінський продав маєток Новосілки разом із деревнею Мостищами адвокатові Грабовському, той перепродав адвокатові Марцинковському, і за розподільчим актом Мостище дісталося молодшому синові Альберту[9]. Ревізька казка на деревню Мостище від 26 жовтня 1850 року записує 25 родин, 69 душ чоловічої статі й 61 жіночої, і засвідчила її поміщиця Бригіда Марцинковська; у супровідній заяві Фердинанд Марцинковський подає казки про селян тієї половини деревні Мостищ, що належить Бригіді Марцинковській[2]. 1857 року Альберт продав село генералові Володимиру Петровичу Ползикову[9]. Селяни викупили свою землю ще до Базинера: за договором 1863 року - 548 десятин за 15 790 рублів.
1883 року маєток купив приват-доцент Київського університету Роман Іванович Базинер і залишив собі в помісті будинок, 290 десятин орної землі й 545 лісової[13]. Ліс потім розійшовся окремо: Базинер продав 400 десятин Сергію Федорову, а той перепродав німцям-колоністам - так подає районний нарис.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 414 | обох статей, при 1642 десятинах землі[9] |
| 1923 | 1080 | «в селі проживало», за районним нарисом[13] |
| 1971 | 851 | «населення», за довідником «Історія міст і сіл»[22] |
Хто народжувався, брався й помирав у селі 1920-1930 років, зібрано окремо[26].
XX століття
21 жовтня 1905 року селяни Леонівки й Мостища розграбували Тарновську лісову дачу, яку орендував Вайсберг. Сам орендар із прикажчиком утік, лишивши лісничого записувати прізвища; лісничий нарахував одинадцять душ, і грабували ліс чотири дні. Київський окружний суд розглянув справу 8 листопада 1906 року: семеро дістали позбавлення прав і вісім місяців тюрми, В. Н. Котов - два місяці, трьох виправдали. Заразом суд просив зменшити сімом кару до двох місяців, а Котову - до місяця арешту при поліції. З одинадцятьох газета називає на прізвище лише двох: Котова й виправданого Антоненка[8].
1924 року в Бишівському районі організували прокатні станції в пʼяти селах: у Мостищі, Леонівці, Бишеві, Козичанці й Лишні[30]. Господарство в селі потім міняло назву й підпорядкування: навесні 1924 року комуна «Орач», 1925-го ТОЗ «Колос», 1927-го сільгоспартіль, далі колгосп імені Кірова[6], який 1969 року приєднався до радгоспу «Новосілківський», а в 1990-х ДКП «Мостище», згодом МП і КСП «Мостище» й ТОВ «Ера»[13]. У липневій замітці 1939 року про стахановців жнив стоїть вʼязальниця з Мостища Віра Бондар: три з половиною копи снопів за день при нормі дві[7].
Щонайменше шестеро мостищан постраждали в роки репресій, і покарано їх по-різному: розстріл, увʼязнення, виселення, розкуркулення[29][28]. Хто вони - на сторінці про репресії.
1942 року партизанський загін із жителів Мостища й навколишніх сіл організував колишній льотчик, виходець із села, Іван Осипенко; загін діяв у Бишівському, Васильківському й Фастівському районах[21][13]. Що робилося в самому селі під окупацією, зібрано окремо. Під окупацією в селі діяло «Громадське господарство № 1»: за 1942 рік від нього лишилися відомості керівництва господарства щодо весняної сільськогосподарської кампанії й розпорядження Бишівської районної управи[17].
З Мостища родом Віталій Кулаковський. 1942 року його вивезли на примусові роботи до Бельгії й Німеччини, він утік 5 березня 1945-го, після демобілізації закінчив історичний факультет Київського педінституту, десять років був директором Лишнянської середньої школи, а з 1968 року завідував редакцією «Історії міст і сіл УРСР»[13][31]. Писав історичні повісті й романи. Похований у Мостищі.
Церква і школа
Своєї церкви Мостище довго не мало. Парафія була в Новосілках, за версту через поляну: Хрестовоздвиженська церква[11]. Власний храм у селі зʼявився аж наприкінці XX століття - Воздвиження Хреста Господнього діє з 1998 року[18].
Церковно-приходську школу в селі, за районним нарисом, відкрили 1861 року[13]. 1971 року в Мостищі були початкова школа, допоміжна школа-інтернат, клуб і бібліотека[21].
Що збереглося
За «Історією міст і сіл» 1971 року, поблизу села збереглися залишки двох городищ[23], а при розкопках на території самого села знайдено знаряддя праці камʼяного віку[13]. На землях Мостищанської сільради відомі два поселення, кожне сто на сто метрів: одне XI-XIII століть, друге зарубинецької культури, київської культури і словʼянське XI-XIII століть[14].
Таблиця памʼяток районної книжки називає в Мостищі два памʼятники війні. Братська могила 17 радянських воїнів, які загинули в боях при визволенні села 1943 року, відкрита 9 травня 1956 року[15], стоїть зі скульптурою бійця із залізобетону[25]. Памʼятник на честь 116 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни, відкрито 1966 року[15]. Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року записує в селі обеліск воїнам-односельчанам і цю братську могилу[25].
День села тут 27 вересня[20].
Для пошуку. Із будь-яким папером, у якому стоїть «Мостище», перше питання - чиє воно, і відповідає на нього географія, а не власник: побачивши поруч Мощун, шукайте під Києвом, побачивши Новосілки - під Бишевом. Метричні книги з назвою «Мостище» при церкві святого Андрія Первозванного - гостомельські[3][4][11]; мостищан шукайте в книгах новосілківської Хрестовоздвиженської парафії, за губерніями - у Київській губернії й Київському повіті[9], у радянський час - під Мостищенською сільрадою Бишівського, згодом Макарівського району[24][22].