Загін Осипенка, підпілля Кошового і два рахунки вивезених

Іван Олександрович Осипенко був льотчиком.^[4] 1942 року, вже під окупацією, він зібрав із жителів Мостища й навколишніх сіл партизанський загін, який діяв на території трьох районів - Бишівського, Васильківського й Фастівського.^[8] Радянська енциклопедія 1971 року й районний нарис 2006-го розповідають про це майже однаково і обидва одним реченням: ні складу загону, ні бодай одного його бою вони не називають.^[4] У книжці 2006 року він виходець із села й колишній льотчик, у виданні 1971-го - просто житель Мостища.^[8]

Друга мостищанська нитка веде в сусідні Новосілки. На початку 1942 року там складалося підпілля з двох груп, і одну з них очолив лейтенант із Мостища Микола Кошовий.^[10] Підпілля діяло з січня 1942 до березня 1943 року, коли групи з Мостища й Новосілок влилися в Бишівський партизанський загін. У групі Кошового був Петро Сиченко, майбутній письменник.

У травні 1943 року, після того як загинули командир і комісар Бишівського загону, загін очолив «капітан О. Осипенко, житель села Мостище».^[10] Той самий загін, ті самі села - але ініціал один, а не два. Форма «І. О.» стоїть у виданні 1971 року двічі, у двох різних статтях: у нарисі про Мостище, де Осипенко 1942 року організовує загін,^[8] і в нарисі про Бишів, де 16 червня 1943 року Бишівський партизанський загін увійшов до 4-го батальйону, «який очолювали Т. Я. Коротюк та І. О. Осипенко».^[9] Мостищанський нарис книжки 2006 року називає його Іваном Олександровичем.^[4] У тій самій книжці нарис про Петра Сиченка пише «Загін очолив капітан Осипенко», без ініціалів,^[5] а нарис про Бишів серед тих, хто очолював створену в листопаді 1941 року районну підпільно-диверсійну організацію, називає «Осипенко І.Я.».^[6]

Тридцять чи вісімдесят

Що окупація коштувала селу, ми знаємо з переказу. Нарис 2006 року подає три числа: розстріляно 5 активістів, 12 замордовано в таборах для військовополонених, 30 молодих вивезено на примусові роботи до Німеччини.^[4] Імен при цих числах немає жодного, документа, з якого їх узято, книжка не називає, і посторінкових посилань у ній немає взагалі.

Останнє з трьох чисел розходиться з газетним більш ніж удвічі. 2017 року «Макарівські вісті» надрукували підрахунок вивезених за матеріалами Державного архіву Київської області, і проти Мостища в ньому стоїть 80 - при 10 із Небелиці, 98 із Новосілок, 127 із Соснівки й 230 з Ясногородки.^[11] Автори одразу застерігають, що по селах Бишівського району кількість установлена не повністю.

Той самий випуск подає поіменний перелік тих, чия смерть на роботах у Райху встановлена. Від Мостища в ньому троє: Кошова Софія Андріївна, Кравченко Петро Карпович, Кузниченко Лідія Мусіївна.^[11]

Троє в бишівській криниці

15 жовтня 1943 року в Бишеві стратили й укинули в криницю двадцятьох пʼятьох людей із пʼятьох сіл.^[1] Троє з них мостищани: Литвиненко Микола Семенович 1924 року народження, Мельніченко Єфросинія Олексіїна 1905-го й Мельніченко Володимир Іванович 1922-го. Це іменний слід окупації в Мостищі, який стоїть на табличці братської могили в Бишеві; саму подію ми розібрали окремо - страта 15 жовтня 1943 року.

З пʼятьма розстріляними активістами з нарису ці троє не зводяться. Чисел не збігається - там пʼятеро, тут троє, - а імен нарис не подає взагалі, тому сказати, чи входять мостищани з таблички в ту пʼятірку, нема на чому.^[4][1]

Для пошуку. Прізвища з воєнних переліків Мостища повторюються. Кошова Софія Андріївна зі списку загиблих у Райху^[11] і лейтенант Микола Кошовий, який очолював підпільну групу в Новосілках,^[10] мають одне прізвище; на бишівській плиті стоять двоє Мельніченків.^[1] Чи це родини, чи однофамільці, з цих джерел не видно. Але шукати мостищанина воєнних років варто за прізвищем по навколишніх селах, а не в межах самого Мостища: загін збирали з Мостища й навколишніх сіл, підпілля діяло в Новосілках, а страчували в Бишеві.^[4][10][1]

Що стоїть у селі

Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року веде в Мостищі два окремі обʼєкти. Позиція 574 - памʼятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки війни, обеліск із цементу. Позиція 577 - братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули 1943 року за визволення села, зі скульптурою воїна із залізобетону.^[2] Це різні сукупності людей: під обеліском лічать своїх, у могилі лежать ті, хто брав село.

Енциклопедія 1971 року додає до цього ще одне число: 358 жителів Мостища нагороджено орденами й медалями Союзу за мужність і відвагу в боях проти окупантів.^[8] Кого саме в ці 358 порахували й на якій підставі, стаття не каже, а переліку нагороджених до неї не додано.

А в центрі села, пише нарис 2006 року, стоїть памʼятник з іменами 93 загиблих на фронтах мешканців Мостища.^[4] Таблиця памʼяток війни в тій самій книжці називає в Мостищі памʼятник 1966 року «на честь 116 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни» і братську могилу 17 радянських воїнів, які загинули в боях при визволенні села 1943 року.^[7] Самих імен немає ні в книжці, ні в рішенні 1970 року,^[4][2] ні в переліку памʼяток 2003 року, де під Мостищем стоїть братська могила воїнів Радянської Армії 1956 року з охоронним № 1094.^[3] Переписати ці імена можна тільки з плити, стоячи перед нею.