Загін Осипенка, підпілля Кошового і два рахунки вивезених
До війни Іван Олександрович Осипенко літав. 1942 року, вже під окупацією, він зібрав із жителів Мостища й навколишніх сіл партизанський загін, який діяв на території трьох районів - Бишівського, Васильківського й Фастівського.[3][4] Радянська енциклопедія 1971 року й районний нарис 2006-го розповідають про це майже однаково і обидва одним реченням: ні складу загону, ні бодай одного його бою вони не називають.[3] У книжці 2006 року він виходець із села й колишній льотчик, у виданні 1971-го - просто житель Мостища.[4]
Друга мостищанська нитка веде в сусідні Новосілки. На початку 1942 року там складалося підпілля з двох груп, і одну з них очолив лейтенант із Мостища Микола Кошовий.[6] Підпілля діяло з січня 1942 до березня 1943 року, коли групи з Мостища й Новосілок влилися в Бишівський партизанський загін. У групі Кошового був Петро Сиченко, майбутній письменник, і про свою участь у ній розповів він сам: газетний нарис 2017 року писано з його спогадів.
У травні 1943 року, після того як загинули командир і комісар Бишівського загону, загін очолив «капітан О. Осипенко, житель села Мостище».[6] Той самий загін, ті самі села - але ініціал один, а не два. Форма «І. О.» стоїть у виданні 1971 року двічі, у двох різних статтях: у нарисі про Мостище, де Осипенко 1942 року організовує загін,[4] і в нарисі про Бишів, де 16 червня 1943 року Бишівський партизанський загін увійшов до 4-го батальйону, «який очолювали Т. Я. Коротюк та І. О. Осипенко».[5] Так само називає його й книжка 2006 року.[3] Отже проти трьох згадок Івана Олександровича стоїть одна газетна, і найімовірніше репортер скоротив два ініціали до одного - але вголос цього не каже жодне з джерел.
Тридцять чи вісімдесят
Що окупація коштувала селу, ми знаємо з переказу. Нарис 2006 року подає три числа в одному реченні: розстріляно 5 активістів, 12 замордовано в таборах для військовополонених, 30 молодих вивезено на примусові роботи до Німеччини.[3] Імен при цих числах немає жодного, документа, з якого їх узято, книжка не називає, і посторінкових посилань у ній немає взагалі.
Останнє з трьох чисел розходиться з газетним більш ніж удвічі. 2017 року «Макарівські вісті» надрукували підрахунок вивезених за матеріалами Державного архіву Київської області, і проти Мостища в ньому стоїть 80 - при 10 із Небелиці, 98 із Новосілок, 127 із Соснівки й 230 з Ясногородки.[7] Автори одразу застерігають, що по селах Бишівського району кількість установлена не повністю. Тобто 30 і 80 - це два незалежні підрахунки, а не уточнення одного числа іншим, і за меншим із них не стоїть жодного архівного шифру.
Той самий випуск подає поіменний перелік тих, чия смерть на роботах у Райху встановлена. Від Мостища в ньому троє: Кошова Софія Андріївна, Кравченко Петро Карпович, Кузниченко Лідія Мусіївна.[7]
Троє в бишівській криниці
15 жовтня 1943 року в Бишеві стратили й укинули в криницю двадцятьох пʼятьох людей із пʼятьох сіл.[1] Троє з них мостищани: Литвиненко Микола Семенович 1924 року народження, Мельніченко Єфросинія Олексіїна 1905-го й Мельніченко Володимир Іванович 1922-го. Це іменний слід окупації в Мостищі, який стоїть на камені; саму подію ми розібрали окремо - страта 15 жовтня 1943 року.
З пʼятьма розстріляними активістами з нарису ці троє не зводяться. Чисел не збігається - там пʼятеро, тут троє, - а імен нарис не подає взагалі, тому сказати, чи входять мостищани з каменя в ту пʼятірку, нема на чому.[3][1]
Для пошуку. Прізвища з воєнних переліків Мостища повторюються. Кошова Софія Андріївна зі списку загиблих у Райху[7] і лейтенант Микола Кошовий, який очолював підпільну групу в Новосілках,[6] мають одне прізвище; на бишівській плиті стоять двоє Мельніченків.[1] Чи це родини, чи однофамільці, з цих джерел не видно. Але шукати мостищанина воєнних років варто за прізвищем по всьому кущу сіл, а не в межах самого Мостища: загін збирали з Мостища й навколишніх сіл, підпілля діяло в Новосілках, а страчували в Бишеві.[3][6][1]
Що стоїть у селі
Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року веде в Мостищі два окремі обʼєкти. Позиція 574 - памʼятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки війни, обеліск із цементу. Позиція 577 - братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули 1943 року за визволення села, зі скульптурою воїна із залізобетону.[2] Це різні сукупності людей: під обеліском лічать своїх, у могилі лежать ті, хто брав село.
Енциклопедія 1971 року додає до цього ще одне число: 358 жителів Мостища нагороджено орденами й медалями Союзу за мужність і відвагу в боях проти окупантів.[4] Кого саме в ці 358 порахували й на якій підставі, стаття не каже, а переліку нагороджених до неї не додано.
А в центрі села, пише нарис 2006 року, стоїть памʼятник з іменами 93 загиблих на фронтах мешканців Мостища.[3] Самих імен немає ні в книжці, ні в рішенні 1970 року;[2] переліку памʼяток 2003 року ми не читали - розпізнаного тексту цієї справи немає. Переписати ці 93 імені можна тільки з плити, стоячи перед нею.