Шестеро репресованих мостищан, і двоє в районному нарисі
Іван Григорович Цитрош народився в Угорщині, записаний у книзі мадяром і працював у колгоспі в Мостищі. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР від 1 грудня 1937 року його засудили до розстрілу, вирок виконали 10 грудня, реабілітували 1989-го.[1]
Районний нарис відводить цим рокам один рядок хронології: «Під час репресій заарештовано два чоловіки». Ні імені, ні року при ньому немає.[3] Поіменні томи «Реабілітованих історією» дають щонайменше шістьох мостищан, і арешт із вироком - тільки один зі способів, якими їх дістали: серед шістьох двоє розстріляних, двоє засуджених на строк, одна виселена й одна розкуркулена.[1][2] Чи нарис лічив вужче - самих лише заарештованих у прямому розумінні, - чи просто применшив, із нього не видно.
| Хто | Коли й хто ухвалив | Що ухвалено |
|---|---|---|
| Ярина Терешківна Бабич, селянка-одноосібниця | 1930, рішення місцевих органів влади | розкуркулена; реабілітована 1991 року[2] |
| Микола Васильович Тарасенко, 1907 р. н., тимчасово не працював | 26 серпня 1937, трійка при УНКВС по Київській області | розстріл, виконано 7 вересня 1937; реабілітований 1989[1] |
| Іван Григорович Цитрош, 1895 р. н., колгоспник | 1 грудня 1937, НКВС СРСР і Прокуратура СРСР | розстріл, виконано 10 грудня 1937; реабілітований 1989[1] |
| Сила Васильович Бондар, 1898 р. н., колгоспник | 9 жовтня 1938, Особлива нарада при НКВС СРСР | 8 років позбавлення волі; помер в увʼязненні 27 травня 1942; реабілітований 1989[1] |
| Андрій Карпович Шпак, 1898 р. н., колгоспник | 20 березня 1944, Військовий трибунал військ НКВС Київської області | 10 років позбавлення волі і 5 років поразки в правах; помер в увʼязненні 14 липня 1952; реабілітований 1992[1] |
| Антоніна Федорівна Кучер, 1911 р. н., жила в Києві, санітарка евакогоспіталю № 1353 | 4 липня 1945, Особлива нарада при НКВС СРСР | виселення на 3 роки за межі України; реабілітована 1989[1] |
Шість імен - це шість окремих справ. Між розкуркуленням Ярини Бабич 1930 року й виселенням Антоніни Кучер 1945-го пʼятнадцять років, і жодних двох мостищан не провели одним рішенням одного дня. Особлива нарада при НКВС СРСР трапляється в цих шістьох двічі, з проміжком у сім років: 1938 року вона дала Силі Бондарю вісім років, 1945-го виселила Кучер за межі України. Решту вирішували різні інстанції - трійка при УНКВС по Київській області, НКВС разом із Прокуратурою СРСР, Військовий трибунал військ НКВС Київської області.[1] А Ярину Бабич не судив жоден орган: її розкуркулили рішенням місцевих органів влади.[2]
Двоє з шести не вийшли з увʼязнення живими, і обидва дістали строк, а не розстріл: Сила Бондар помер 27 травня 1942 року, Андрій Шпак - 14 липня 1952-го.[1]
Для пошуку. Одного макарівського розділу другої книги для мостищанина мало. Там стоять троє: Бондар на 515-й сторінці, Кучер на 530-й, Цитрош на 552-й. Тарасенко стоїть на 284-й, у васильківському розділі, бо народився в селі Перевіз Васильківського району; Шпак - на 1037-й, в Ірпінській приміській зоні, бо народився в Гостомелі. Обидва жили в Мостищі, і в обох статтях це записано.[1] Ярина Бабич не в другій книзі взагалі: її стаття - у мартиролозі третьої, на 891-й сторінці.[2]