Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Маковище
село, Бучанський район, Київська область
У лютому 1862 року петербурзький журнал «Основа» надрукував допис із Київського повіту. Його автор рахував, скільки днів селянин цього села відробляв панові до скасування кріпацтва і скільки має відробити тепер. Виходило: доти сто вісім днів на рік із господаря і пʼятдесят із господині, а тепер за наділ у сім із половиною десятин припадає девʼяносто днів або пʼятнадцять карбованців оброку[3]. Автора звали Тадей Рильський, син Розеслава Рильського, власника Маковища[17].
Маковище стоїть за три версти від Макарова й за сорок пʼять від Києва, при річці Стрижень, правій притоці Здвижу[14][22][36].
Назва
Назва пояснюється в самому джерелі, і пояснення несподівано буденне. «Маковище» це макова ділянка, поле під маком. Похилевич пише, що хутір належав одному з макарівських міщан, «отличавшійся производствомъ маку на своихъ низменныхъ огородахъ», а коли «увеличилось число маковищъ и жителей», деревня почала входити в поділові акти макарівських власників[16].
Видання 1864 року каже «за 150 лѣтъ это былъ хуторъ»[14]; книжка 1887-го формулює це як «въ началѣ XVIII в. это былъ хуторъ»[16].
Кому належало
Найдавніша дата, під якою Маковище назване власним іменем, - початок 1768 року, коли князь Антоній Любомирський обміняв Каетану Расцішевському Макарів із селами на Уладов, Миколаївку, Зоровно, Забужжя, Каменогурське й Майдан[20][27]. Село ходило в одному пакеті з Колонщиною, Копиловом, Плахтянкою, Гавронщиною й Наливайківкою[20].
Далі ланцюг власників відомий поіменно. Похилевич датує купівлю Маковища майором Роменським у Карла Росцишевського 1836 роком[14][16]; перехід до Розеслава Рильського він датує 1857-м[14][16].
Розеслав Рильський був дідом поета Максима Рильського[17], а його син Тадей написав згаданий вище допис до «Основи»[3]. 1876 року Тадей продав тисячу двісті десять десятин Олексію Лукʼяновичу Сусаліну, і Похилевич пише, що земля була заставлена в Полтавському поземельному банку за двадцять чотири тисячі рублів[16].
1864 року за селом рахували 1780 десятин[14]; продано 1876-го 1210[16]; надільної, селянської, лишалося 552[22]. Ревізьких душ Похилевич 1887 року називає 90[16]. Викупні платежі становили 318 карбованців 46 копійок.
На 1900 рік землею володіють уже інші: Марія Іванівна Булацель і Влас Никитич Авраменко[1]. Землі за селом рахують тоді 1729 десятин.
Ревізька казка 1795 року дає по селу двадцять два двори й окремо неосілих[4]. А справи київського нотаріального архіву за 1899-1913 роки називають тих, хто заставляв землю: Лазнюків, Сарасів, Терещуків, Мельників, Зіменків, Тишкевичів, Чумаків, Гребенюків[6].
Винокурня й млини
Похилевич 1887 року пише про винокурню, оцінену в 500 рублів, яка належить поміщикові й купцеві Таранову[16]. Польський географічний словник називає в Маковищі парову гуральню Бубнова: 10 робітників, 6437 відер спирту за 1881 рік[23]. «Список населених місць» 1900 року знає тут винокурний завод на 10 робітників і водяний млин громади[1], а доповнення до словника - два млини й винокурню[22].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 198 | жителів обох статей; землі 1780 десятин[14] |
| 1887 | 254 і ще до 100 | православних, і окремо німецьких колоністів, чиє «точное число, подданство и религія неизв.»[16] |
| видання 1902 | 348 | жителів у 34 дворах[22] |
| 1900 | 442 | 234 чоловіки й 208 жінок у 76 дворах; землі 1729 десятин[1] |
| видання 1924 | 518 | 240 чоловіків і 278 жінок у 170 господарствах[24] |
| 1926 | 670 | душ обох родів у 158 господарствах[25] |
| 2000 | 858 | наявне населення на 15 грудня, у 315 будинках і 357 господарствах[21] |
У виданні 1924 року Маковищанська сільрада мала шість поселень, і разом у них жило 1202 особи: крім самого села - хутори Олексіївський, Лісне Маковище й Маків, колонія Марʼянівка та хутір Мишкова Руда[24]. У 1926-му в раді лишився один пункт[25]. Три хутори тримали разом 322 людини, колонія й Мишкова Руда - ще 362[24], і в переліку ради за 1926 рік цих пʼяти поселень немає[25]. Марʼянівка й Мишкова Руда того року записані хуторами сусідньої Вишеградської ради, і там само стоїть хутір Олексіївка. Чи Олексіївка 1926 року той самий Олексіївський хутір, довідники не кажуть[24][25]. Лісного Маковища й Макова у списку 1926 року по всьому району вже немає.
XX століття
Перше, що відомо про село в новому столітті, стосується не політики, а молока. 1913 року «Рада» друкує огляд молочарських спілок Київщини, і в таблиці стоїть маковищанська: 27 членів, 60 корів, 348 пудів прийнятого молока, 1375 карбованців виторгу й 988 карбованців, виплачених членам[12].
Далі йдуть двадцяті, і газети описують їх не героїчно. У жовтні 1925 року в хаті селянина Пилипа Зленка загорілося, вогонь перекинувся на криті соломою сусідні будівлі, і село втратило 24 двори; збитків нарахували 39 тисяч карбованців[7]. Того самого року члени комнезаму пишуть до газети, що «село Маковищі не мало на протязі 15 років школи, так і до цього року зоставалося без неї»[8]. А інструктор кооперації, приїхавши перевірити маковищанське споживче товариство, застає його фактично мертвим: приміщення здане в оренду, склад правління доводиться пригадувати на памʼять, а рахунки Соробкоп шле на адресу правління, якого немає[13].
Колгосп у селі звався артіллю «1 серпня». У травні 1934 року її разом із колгоспом імені Шевченка із Завалівки названо при підписці на державну позику: 4300 карбованців підписки й 1100 внесених готівкою без розподілу між артілями[10]; у липні 1939-го була серед пʼяти артілей району, які почали вибирати льон, і вибрала чотири гектари[11]. Про голод 1932-1933 років й терор 1937-1938 сказано окремо.
Одна замітка з тих років варта згадки вже тим, що вона взагалі зʼявилася. Наприкінці жовтня 1937 року обласна газета друкує скаргу виборців: у Карашині, Маковищі, Марʼянівці й Забуянці до дільничних комісій «не виділили жодної жінки»[9].
Про війну теж окремо. Після неї село ще мало власну раду: 1947 року в довіднику стоїть Маковищенська сільська Рада, і в ній само село та хутір Вишеград[2].
1952 року маковищани двічі виступають у макарівському будинку культури на районній читацькій конференції: колгоспниця Марія Мельник говорить про повісті Василя Минка, колгоспник Віліх - про «Синів землі» Кротевича[33]. Минко й записав це для «Літературної газети».
Господарську самостійність село втратило 1959-го, коли копилівці, «прагнучи допомогти колгоспникам артілі села Маковище подолати відставання», обʼєдналися з ними в одну артіль. Книжка, яка це переказує, робить рідкісну для радянського нарису обмовку: «частина людей стверджує, що колгоспників примусили проголосувати за таке рішення»[18]. З 1961 по 1981 рік господарство села було вже відділком копилівського, а з 1981-го по 2000-й Маковище мало власний радгосп «Київський» - підсобне господарство Міністерства будівництва підприємств нафтової і газової промисловості[17].
Наприкінці вісімдесятих село різко виросло. 1986 року Маковище прийняло переселенців із зони Чорнобильської АЕС, і для них збудували 101 будинок: 70 звела Новобузька пересувна механізована колона тресту «Агропромбуд-2», ще 31 - управління капітального будівництва облдержадміністрації[17]. Частину віддали вчителям, лікарям та інженерам. Село на 858 душ 2000 року й село на 670 душ 1926-го це вже, по суті, різні села.
Церква і школа
У XIX столітті своєї церкви Маковище не мало: Похилевич 1864 року прямо зараховує деревню до Колонського приходу за сім верст[14][23]. Про саму парафіяльну церкву - Іоанна Богослова, збудовану 1778 року, - і про візиту 1746 року, яка застала на її місці попередню, сказано на сторінці Колонщини.
Наприкінці XIX століття словник фіксує в Маковищі школку[22], а «Список населених місць» 1900 року називає її школою грамоти[1]. Нову школу ввели в дію 1992 року[17].
Що збереглося
Північна лінія Змієвих валів, яка починається біля Трипілля, іде через Бишів, Мотижин і Копилів «по землямъ деревни Маковище къ деревнѣ Фасовкѣ», де перетинає Здвиж[31]. Народна назва цих валів - Змієві або Змієвина; звична «Троянові» стоїть, як зазначає той-таки Антонович, на хибній гіпотезі[31]. Сам автор на тій самій сторінці попереджає, що точно нанести на карту навіть відомі відтинки не вдалося.
Похилевич описує біля Маковищ і Копилова групи по двадцять і більше невеликих насипів, складених із вугілля, піску й золи, що тягнуться дугою верстви на три[15]. Археологічна карта губернії 1895 року фіксує при Маковищі рівно один курган у полі, за донесенням Мотижинської волості[32].
Про братську могилу зі скульптурою воїна й памʼятник односельцям сказано на сторінці про війну.
Для пошуку. До революції це Київський повіт Київської губернії, Макарівська волость[14][1]; метрики маковищан за XIX століття треба шукати в книгах Колонщини[14]. 1971 і 1987 року село стоїть під Копилівською сільрадою[29][28]. На 15 грудня 2000 року Маковищанська сільрада знову існує, і в ній Маковище та Вишеград[21]. Хутір Маковище в Хабнівському районі на Поліссі - інше поселення[26].