Війна, окупація і памʼятник у Маковищі

9 липня 1941 року Маковище зайняли німецькі війська^[5]. Колгосп вони перетворили на громадське господарство № 34^[3], а при селі працювала власна сільська управа^[2].

Від цієї управи лишилося двадцять три справи, і їхній опис показує, як виглядала окупація зсередини. Там протоколи загальних зборів жителів села й бригадирів громадського господарства; переписи населення за 1941-1943 роки; відомості про облік худоби й виконання селянами поставок; списки жителів - власників корів, собак і велосипедів; списки осіб, відібраних для вивезення до Німеччини; заяви селян про наділення землею з актами; акти продажу німецьким частинам продовольства й худоби з громадського господарства^[2].

Один слід вивезення видно й з іншого боку. У повоєнних радянських фільтраційних справах, якими перевіряли тих, хто повернувся, стоїть Анна Михайлівна Лешик, 1920 року народження, з місцем «Киевская Обл. С. Маковище»^[4]. Це єдиний запис про маковищанина в іменних покажчиках FamilySearch узагалі.

У центрі села стоїть братська могила радянських воїнів, які загинули в боях за Маковище, і памʼятник односельцям. Ці два предмети описані в різних документах, і плутати їх не можна. Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року знає тільки могилу: позиція 571, скульптура воїна з залізобетону, побронзована, постамент цегляний, оцементований^[1]. Окремого рядка про памʼятник односельцям у Маковища там немає, хоч у сусідніх сіл такі рядки є. Памʼятник односельцям і число при ньому приходять з іншого документа - районного переліку памʼяток, де обидва предмети зведено в один обліковий рядок під охоронним номером 525^[6].

Чисел загиблих у джерелах два, і рахують вони різне. Обліковий опис каже про памʼятник «на честь 90 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів»^[6]; нарис того самого тому каже, що «112 жителів загинуло»^[5]. Перше число привʼязане до формули «не повернулися з фронтів»; що саме рахує друге, нарис не каже - там стоїть просто «112 жителів загинуло». Найпростіше пояснення різниці в двадцять із чимось людей - що в друге число входять і цивільні, убиті в окупації, - але жодне джерело цього не пише.

Тут варто сказати ще одне. Число 90 стоїть в обліку памʼяток, у статті Вікіпедії, у переліку памʼяток області й у підписі до фотографій на Вікісховищі - і це виглядає як чотири підтвердження, хоч насправді всі чотири переказують один документ. Стаття Вікіпедії сама називає своїм джерелом ту таблицю памʼяток.

Третє число дає районна газета. 12 травня 2017 року вона переказує мітинг у селі, на якому читали список 111 імен; найбільше загиблих було з родин Морозів, Підлісних, Ральчуків, Кондратенків і Євтушенків - по вісім-девʼять із кожної^[7]. Сто одинадцять і сто дванадцять - це, найпевніше, той самий список.

Того самого дня на мітингу назвали поіменно одинадцятьох воїнів, які полягли в боях за Маковище: Віра Баранова, Сидір Атанов, Музачен Галієв, Микола Голобородько, Володимир Завʼялов, Григорій Лишпалов, Павло Мирний, Петро Скворцов, Михайло Соколов, Іван Чернов і А. С. Цирсаєв^[7]. Це не односельці: газета каже, що вони полягли в цій землі й що імена вдалося повернути, а де вони поховані, не уточнює.

З датою відкриття джерела розходяться в межах однієї книжки: таблиця памʼяток дає 22 серпня 1956 року^[6], нарис про село - 1959-й^[5]. За 1956 рік стоїть іще й обласний перелік памʼяток 2003 року, тобто ваги тут нерівні. Найімовірніше, дати належать двом різним предметам, могилі й плитам, які згодом звели в один обліковий рядок, але це припущення.

Прізвищ на плитах ми не переписували. Іменну плиту знято лише один раз, 21 лютого 2021 року, і на тому знімку більш ніж половину напису закриває сніг; друга плита не сфотографована впритул жодного разу. З того, що видно, читаються Мельніки, Морози, Майстрики, Мирні, Омельчуки, Підлісні, Сараси, Ральчуки, Шевченки, Ткаченки й Терещенки - і на цьому перелік уривається разом зі снігом.