Війна, окупація і памʼятник у Маковищі

9 липня 1941 року Маковище зайняли німецькі війська^[6]. За окупації в селі діяло громадське господарство № 34^[4], а при селі працювала власна сільська управа^[3].

Від цієї управи лишилося двадцять три справи, і їхній опис показує, як виглядала окупація зсередини. Там протоколи загальних зборів жителів села й бригадирів громадського господарства; переписи населення за 1941-1943 роки; відомості про облік худоби й виконання селянами поставок; списки жителів - власників корів, собак і велосипедів; списки осіб, відібраних для вивезення до Німеччини; заяви селян про наділення землею з актами; акти продажу німецьким частинам продовольства й худоби з громадського господарства^[3].

У повоєнних радянських фільтраційних справах, якими перевіряли тих, хто повернувся, стоїть Анна Михайлівна Лешик, 1920 року народження, з місцем «Киевская Обл. С. Маковище»^[5].

У центрі села стоїть братська могила радянських воїнів, які загинули в боях за Маковище, і памʼятник односельцям^[7][1]. Ці два предмети описані в різних документах, і плутати їх не можна. Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року знає тільки могилу: позиція 571, скульптура воїна з залізобетону, побронзована, постамент цегляний, оцементований^[2]. Окремого рядка про памʼятник односельцям у Маковища там немає, хоч у сусідніх сіл такі рядки є. Памʼятник односельцям і число при ньому приходять з іншого документа - районного переліку памʼяток, де обидва предмети зведено в один обліковий рядок під охоронним номером 525^[7].

Чисел загиблих у джерелах два, і рахують вони різне. Обліковий опис каже про памʼятник «на честь 90 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів»^[7]; нарис того самого тому каже, що «112 жителів загинуло»^[6]. Перше число привʼязане до формули «не повернулися з фронтів»; що саме рахує друге, нарис не каже - там стоїть просто «112 жителів загинуло». Найпростіше пояснення різниці в двадцять із чимось людей - що в друге число входять і цивільні, убиті в окупації, - але жодне джерело цього не пише.

Тут варто сказати ще одне. Число 90 стоїть в обліку памʼяток^[7], у статті Вікіпедії^[8], у списку проєкту «Вікі любить памʼятки»^[9] й у підписі до фотографій на Вікісховищі^[10] - і це виглядає як чотири підтвердження, хоч насправді всі чотири переказують один документ. Стаття Вікіпедії сама називає своїм джерелом ту таблицю памʼяток^[8].

Ще одне число дає районна газета. 12 травня 2017 року вона переказує мітинг у селі, на який, за газетою, односельці зібралися, щоб назвати поіменно всіх 111 ветеранів Другої світової, учасників бойових дій, яких «забрала Вічність»; найбільше загиблих було з родин Морозів, Підлісних, Ральчуків, Кондратенків і Євтушенків - по вісім-девʼять із кожної^[11].

У тому самому звіті газета називає поіменно одинадцятьох воїнів, які полягли в боях за Маковище: Віра Баранова, Сидір Атанов, Музачен Галієв, Микола Голобородько, Володимир Завʼялов, Григорій Лишпалов, Павло Мирний, Петро Скворцов, Михайло Соколов, Іван Чернов і А. С. Цирсаєв^[11]. Газета каже, що вони полягли в цій землі й що імена вдалося повернути, а де вони поховані, не уточнює.

З датою відкриття джерела розходяться в межах однієї книжки: таблиця памʼяток дає 22 серпня 1956 року^[7], нарис про село - 1959-й^[6]. За 1956 рік стоїть іще й обласний перелік памʼяток 2003 року^[1], тобто ваги тут нерівні. Найімовірніше, дати належать двом різним предметам, могилі й плитам, які згодом звели в один обліковий рядок, але це припущення.

Повного переліку прізвищ на плитах доступні знімки не дають. Іменну плиту знято лише один раз, 21 лютого 2021 року, і на тому знімку більш ніж половину напису закриває сніг; друга плита не сфотографована впритул жодного разу^[10]. З того, що видно, читаються Мельніки, Морози, Майстрики, Мирні, Омельчуки, Підлісні, Сараси, Ральчуки, Шевченки, Ткаченки й Терещенки - і на цьому перелік уривається разом зі снігом.