Горобіївка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Воробіївка, Worobijówka
У 1926 році в Горобіївці жило 847 людей у 208 дворах[19]. Перепис 2001 року налічив 248[31]. Що сталося між цими двома числами, по самому селу видно погано: мартиролог Голодомору обласного тому «Національної книги памʼяті» Горобіївки не знає взагалі[27], і майже все, що лишилося від тих років поіменно, - це 522 іменні рядки в реєстрах актів сільради за двадцяті й тридцяті[26].
Село стоїть на Лупі, лівій притоці Ірпеня, вище за течією від Пашківки й Бишева - так подає Вікіпедія, і першоджерела цього ми не перевіряли[31]. Історична адреса, за якою треба шукати документи, - Київський повіт Київської губернії[3]; у XX столітті це Бишівський район, а з 2020 року - Бишівська сільська громада Фастівського району[28].
Назва
Найдавніша відома форма - Воробіївка, по-польськи Worobijówka. Під нею село стоїть у «Словнику географічному» 1880 року, у переліку сіл бишівського ключа Харлінських: Byszów, Worobijówka, Paszkówka, Hrużka, Lisznia, Loonówka, Sosnówka, Wulszka, Jurówka, Jastrzębna, Koziczanka[9]. Стара форма не зникла з переходом на українську: у покажчику актів цивільного стану Держархіву Київської області макарівська «Воробіївка» трапляється й у радянському діловодстві[26]. А в ревізьких казках 1811 року назва стоїть під знаком питання - у виданому на Вікіджерелах тексті справи вона записана як «Оробьевка (Воробївка, Горобївка?)»[2].
Уперше село названо в метричній книзі бишівського костелу 1764 року - так датує його Євген Букет у науковій публікації 2016 року, з посиланням на конкретний аркуш у Житомирському архіві[7]. Раніша, газетна редакція того самого переліку поселень подавала 1768 рік[8]; докладніше - чому дат виявилося дві.
Для пошуку. Голої назви тут не досить нікому. Горобіївок у чинному кодифікаторі шість, чотири з них у Київській області, а ще сім сіл звуться Воробіївками[28]. Видно це в кожному довіднику окремо. У покажчику актів цивільного стану на «Горобіївку» стоїть 1033 записи, і наших серед них 448; решта - миронівські, бориспільські, сквирські, кагарлицькі[26]. У «Національній книзі памʼяті» всі тринадцять згадок назви належать чужим районам[27]. Тому перше питання до будь-якого паперу з цим іменем - який тут повіт або район, і лише друге - що в ньому написано. З протилежного боку та сама біда: у Похилевича, головному довіднику по Київському повіту, села немає взагалі - ні під формою «Горобіївка», ні під «Воробіївка»: єдина «Воробьевка» в томі - чуже село над Россю[14].
Кому належало
Воробіївка входила до бишівського ключа маєтностей Харлінських; словник називає в ньому одинадцять сіл - Бишів, Воробіївку, Пашківку, Грузьке, Лишню, Леонівку, Соснівку, Вульшку, Юрівку, Ястребну і Козичанку[9]. 1843 року цей ключ пішов з громадських торгів через борги, і саме тоді Воробіївка від нього відділилася: її з торгів вилучили, і вона залишилася за Анною Михайлівною Харлінською. Грузьке з тих торгів вилучили з іншої причини: воно вже від 1840 року належало Харлінській-Фрейганг[10]. Імʼя тієї власниці наші джерела пишуть по-різному - краєзнавча книжка про Козичанку дає Дарина Феліксівна, а сторінка Грузького стоїть із Дарія; котре в документі, ми не звіряли.
Селяни Харлінського переписані в ревізьких казках 1795 року: горобіївський розділ справи займає аркуші 148-172[1]. Через сімдесят років почалося розмежування: плани селянських земельних ділянок, відмежованих від поміщицьких земель, укладали тут з 1865 по 1899 рік[3]. На початку XX століття серед заможних селян села називають Василя Шевченка, який володів 200 гектарами[11].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1885 | 462 | у 60 дворах; число подає Вікіпедія без покликання на першоджерело[31] |
| 1897 | 595 | 297 чоловіків і 298 жінок, з них 570 православних; там само[31] |
| початок XX ст. | 782 | «на початку століття», точнішого року районний нарис не називає[11] |
| 1924 | 816 | 394 чоловіки і 422 жінки у 187 дворах[18] |
| 1926 | 847 | у 208 дворах самого села; хутори Гончарівське та Озера сільрада рахувала окремо[19] |
| 2001 | 248 | перепис; за Вікіпедією[31] |
Ряд неоднорідний, і зіставляти сусідні рядки треба обережно: два верхні числа не мають названого документа взагалі, а «782» стоїть у книжці без року. Певне тут лише те, що між серединою двадцятих і початком двохтисячних село втратило понад дві третини людей.
XX століття
Сільрада в Горобіївки то була, то зникала, і руху цього ніхто не пояснює - його видно тільки з довідників, покладених поруч. 1924 року село входило до Бишівської сільради[18]. Уже 1926-го воно має власну Горобіївську сільраду, і їй підпорядковано два хутори[19]. На початку тридцятих село числиться взагалі за іншою областю: 1933 року воно йшло по Брусилівському району, який 1937 року відійшов Житомирщині. Так це й записано в слідчій справі місцевого голови сільради Нестора Івановича Капшука - «с. Горобіївка Брусилівського р-ну»[23]. Довідник 1947 року знову подає Горобіївську сільраду окремою, під номером 89[20], а в суцільному списку сільрад УРСР на 1 січня 1962-го її вже немає ніде[21]. На 1971 рік село підпорядковане Бишеву разом із Лубським і Фермою[22].
Довідник місць FamilySearch, укладений за іншими матеріалами, дає свій, ширший ряд: усі роки з 1932 по 1959 Горобіївка стоїть у ньому як частина Бишева[25] - цей запис узагальнений, і власної сільради 1947 року в ньому не видно. До реформи громад село так і лишалося за Бишівською сільрадою[29]; 2017 року в ньому є вулиця Горького[30]. Після утворення Бишівської громади 2020 року власного старостинського округу Горобіївка не дістала - людей у ній менше за поріг, - і адмініструють її просто з Бишева; це відомо з переказу рішення сільради, самого документа ми не бачили[31].
Колгосп у селі 1937 року стояв у газеті як «ім. Затонського»[4], а за два роки та сама газета звала його вже «Більшовиком»[5]; про дві ці згадки є окрема сторінка. Вироки горобіївцям ішли районною хвилею: 10 березня 1930 року одна дата стоїть при чотирнадцятьох людях усього макарівського розділу книги реабілітованих[24], а хто з тих чотирнадцятьох горобіївець - поіменно на окремій сторінці. У роки війни в одному з будинків села стояв тимчасовий пересувний госпіталь для поранених бійців Червоної армії, і ні року, ні частини, при якій він працював, районний нарис не називає[11]; про решту воєнних років - на окремій сторінці.
Церква і школа
Власної парафії село не мало ніколи[16]. Католики ходили до бишівського костелу: у метричних книгах костелів Київської губернії за 1822-1823 роки, серед приписаних до Бишева сіл, Worobijówka стоїть першою в переліку. Найближча православна церква теж стояла в Бишеві - Покрова Пресвятої Богородиці, і її метричні книги складено до фонду Київської духовної консисторії[17]. Але переліку сіл цієї парафії ми не бачили ніде, а в назвах справ усього фонду Горобіївка не трапляється жодного разу: усі пʼятнадцять «Воробіївок», які там є, сквирські[17]. Тобто шукати православну метрику за назвою свого села тут марно - шукати треба за парафією, а котра вона була, ще належить довести документом.
Початкова школа почала діяти в селі з тридцятих років[11]. Після війни її відремонтували методом народної будови - разом із бишівською середньою, у тому самому переліку відбудованого по району[13].
Двоє з орденами
У розділі про Горобіївку районний нарис називає поіменно двох передовиків сільського господарства - Біліновську М. Д. і Плясун С. Ф., кавалерів орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора[11]; чи народилися вони саме тут, з тексту не випливає (нижче). Ордени тут трудові й повоєнні, а не бойові нагороди фронтовиків.
Повні імена доводиться брати з іншого місця тієї самої книжки. За сімдесят сторінок перед тим, у нарисі про Бишів, серед орденоносців тамтешнього колгоспу стоять Софія Плясун, доярка, і Марія Біліновська, що йде в перших рядах трудівників тваринницьких ферм; при Біліновській названо там ще орден «Знак Пошани» і медаль «За трудову доблесть»[12]. Уродженками Бишева їх там не звуть - вони стоять серед тамтешніх трудівників, - але й того, що працювали вони в сусідньому селі, а народилися в цьому, з тексту не випливає. Один автор в одній книжці віддав двох людей двом селам; розсудити це можна, тільки піднявши нагородний указ або погосподарську книгу.
Імена в актових книгах
Голод не лишив по Горобіївці жодного імені, а сільрада лишила суцільний іменний ряд. По Горобіївці зібрано 522 іменні рядки за 1920-1935 роки, у 27 справах фонду Р-5634[26]: 274 народження, 86 смертей, 70 шлюбів і 18 розірвань шлюбу, і ще 74 рядки з трьох районних алфавітних книг. 448 із цих рядків узято з покажчика до фонду, решту прочитано зі сканів очима - надійність тут різна, докладніше на сторінці актів. Розкладаються рядки на 140 різних прізвищ. Ще дванадцять рядків тієї самої алфавітної книги чекають окремо: року покажчик при них не подає, а без року рядок у переліки не стає.
Ряд цей не рівний по селу: 50 рядків несуть Манченки, 46 - Савченки, далі Гомелі, Мізьки, Кудименки, Шістки, Лісніченки, Сироватки, Макаренки, Погорілі[26]. Хто шукає в Горобіївці своїх, почне саме звідси.
Назви справ у цьому фонді майже завжди перелічують по чотири-пʼять сіл разом, і Горобіївка стоїть у них поруч із сусідами по кущу. Виняток один: реєстр народжень 1923 року, справа Р-5634 оп. 1 спр. 652, названа самою тільки Горобіївкою[15]. Що це саме наше село, за назвою не сказати - у кущі його впізнають по сусідах, а тут сусідів немає.
Але рядок покажчика це ще не документ. Справ під 448 рядками з опису фонду Р-5634 ніхто з нас не розгортав. Решту 86 рядків ми прочитали зі сканів трьох алфавітних книг, а вік, батьки, свідки й підписи в самих актових справах лежать у Держархіві Київської області й досі не оцифровані[26].
Що збереглося
Через село проходить Змієвий вал, місцями ще помітний, а на околиці лишився старовинний курган; поблизу знаходять уламки кераміки й знаряддя давньої епохи, хоч жодних розкопок при цьому не названо[11].
Від війни лишилася братська могила тих, хто загинув 1943 року за визволення села[6]. Памʼятник на ній поставили 1965 року[11], а через пʼять років могилу внесли до обласного списку памʼяток місцевого значення[6]. Скільки людей у ній лежить, у тому списку не написано.