Судили не село, а район: Горобіївка, 1929-1950

Найраніший відомий вирок горобіївцеві стоїть під 8 липня 1929 року. Трійка при Колегії ОДПУ СРСР засудила до розстрілу Якова Юхимовича Шістку, 1893 року народження, працівника райвиконкому; вирок виконали 27 липня, реабілітували 1992-го.^[1] Про нього є окрема сторінка.

Одна дата на цілий район

10 березня 1930 року Трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила пʼятьох людей, народжених у Горобіївці. Василеві Терентійовичу Матвієнку, 1906 року народження, дали розстріл, і даних про виконання вироку у справі немає. Федорові Юхимовичу Шістці (1909) дали десять років, Петрові Юхимовичу (1898) і Феодосієві Юхимовичу (1904) - по пʼять, а Юхима Степановича Шістку (1871) виселили на пʼять років за межі України.^[1] Усі пʼятеро на час арешту жили в Бишеві й записані селянами-одноосібниками; усіх реабілітували 1989 року.

Це не окрема сільська хвиля Горобіївки, а бишівське розкуркулення. Та сама дата стоїть у макарівському розділі книги при чотирнадцятьох людях, і всіх їх повʼязує Бишів: восьмеро народжені там і там-таки засуджені, ще шестеро - серед них і пʼятеро горобіївців вище - на час арешту жили в Бишеві.^[1]

Через два місяці, 5 травня 1930 року, Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України селянина-одноосібника Корнія Мусійовича Кудименка, 1887 року народження.^[1] Про нього є окрема сторінка.

Голова сільради, чию справу припинили

3 січня 1933 року заарештували Нестора Івановича Капшука, 1902 року народження, уродженця Бишева, який жив у Горобіївці й був головою сільради. Справу припинили 5 квітня того самого року, а реабілітували його аж 1999-го.^[2] З усіх горобіївських статей лише в цій справу припинили.

Стаття про Капшука стоїть не в київському томі, а в житомирському, і причина адміністративна: 1933 року Горобіївка належала до Брусилівського району, а Брусилів відійшов до Житомирщини лише 1937 року - том склали за пізнішою областю.^[2] Якої саме сільради він був головою, довідка не каже; сама адреса в ній - «с. Горобіївка Брусилівського р-ну».^[2]

1937 рік: розстріл у Бердичеві

Йосип Пилипович Полковський, 1905 року народження, поляк, малописьменний, конюх колгоспу, народився в Горобіївці, а жив у селі Бенедівка Бердичівської міськради на Житомирщині. Його заарештували 5 листопада 1937 року й обвинуватили в причетності до контрреволюційної диверсійної організації та антирадянської агітації; за постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 29 листопада його розстріляли 7 грудня 1937 року в Бердичеві, реабілітували 1959-го.^[3] Це єдиний відомий розстріл 1937 року, чиє коріння в Горобіївці. Про нього є окрема сторінка.

Два післявоєнні вироки

Іван Омелянович Гомель, 1909 року народження, уродженець села, на час арешту робітник майстерні військового училища в Києві, 12 травня 1949 року дістав від Військового Трибуналу військ МВС Київської області десять років позбавлення волі й пʼять років поразки в правах; реабілітований 1992 року.^[1] Про нього є окрема сторінка.

Єфросинія Сергіївна Матвієнко, 1891 року народження, народилася в Пашківці, жила в Горобіївці й записана домогосподаркою. Київський обласний суд 7 жовтня 1950 року дав їй десять років; Верховний Суд УРСР 29 вересня 1955 року зменшив термін до шести. Реабілітували її 1989-го.^[1] Той самий день у макарівському розділі стоїть при девʼятьох людях, і восьмеро з них - бишівці. Це бишівська дата, а Горобіївка дала в ній лише одну людину - Матвієнко потрапила до чужого за складом списку, і чому саме так, за самим томом не видно.

Мартиролога Голодомору по селу немає

Вироки - це не втрати від голоду, і другого сюжету тут немає взагалі. У «Національній книзі памʼяті» жертв Голодомору по Київській області горобіївського мартиролога немає: усі тринадцять згадок назви в томі припадають на однойменні села Бориспільського, Миронівського й Сквирського районів.^[4]

Для пошуку. Горобіївця в книгах репресованих доводиться шукати в трьох томах, а не в одному: у київській книзі 2 та в житомирських 3 і 5. Том бере людину за місцем, де людину заарештували, а в 1932-1933 роках Горобіївка стояла в Брусилівському районі, який згодом відійшов Житомирщині.^[1][2][3] У самому київському томі статті розкидані по всьому макарівському розділу за абеткою прізвищ, і частина горобіївців ведена за місцем народження, тоді як на час арешту вони жили в Бишеві.^[1]