Місток

Нетеребка

село, Черкаський район, Черкаська область. Стара назва Нетеребки, Нетребки, Netrebka, Neterebka, Neterebki

Навесні 1937 року газета написала, що двоє колгоспників із Нетеребки під час оранки знайшли горщик. У ньому лежало 703 старі монети, карбовані між 1763 і 1777 роками.[1] Знахідників у замітці названо коротко: «тт. Оришака і Бабʼяк».[1] Лише прізвища, без імен.

Котрий це Бабʼяк? У Нетеребці питання непросте. Це прізвище стоїть тут і в голодний рік, і на колгоспному полі, і серед засуджених. Про це наприкінці. А почнемо з церкви, старшої за ті монети.

Церква з липових кругляків

Нетеребка стоїть на лівому березі Росі, за шість верст нижче Гарбузина (тоді писали «Арбузин»); верста трохи більша за кілометр.[16] Рось тут була межею: на цьому березі лежав Канівський повіт, на тому Черкаський. Біля села тече річечка Нетреба, ліва притока Росі.[17]

Церкву святого Миколая склали 1730 року з липових кругляків. Так записали 1741 року, коли парафії обʼїжджав корсунський декан, і тоді в селі було 50 дворів.[16] 1773 року на місці старої, вже обветшалої церкви поставили нову, а 1858 року її розширили й переробили.

Монети з горщика карбували між 1763 і 1777 роками[1], тобто якраз тоді, коли в селі поставили нову церкву.[16] Хто й навіщо їх закопав, можна лише гадати.

Колись Нетеребка належала до Корсунського староства, а в 1880-х входила до корсунських маєтків князя Лопухіна.[18] До нетеребської церкви був приписаний Набутів, за дві версти вище по Росі, навпроти Деренківця.[16] Приписний означає, що своєї парафії село не мало. 1864 року в Набутові жило 423 людини.

Земля тут старша за церкву. На південно-західній околиці, на високому пологому схилі до заплави Росі, ще 1956 року лежав відрізок Змієвого валу, давнього оборонного насипу. До 1987 року його вже не стало.[19] Ще Фундуклей писав, що вал починається біля Сахнівки й проходить повз Нетеребку, через Гарбузин і Корсунь. На землях сільради знаходили поселення трипільців і скіфів, два городища і три скарби золотих прикрас часів Київської Русі.[20]

Дячок, якого слали на виправлення

У лютому 1819 року дячка Миколаївської церкви Василя Обушинського відправили «для виправлення до митрополичого дому за негідну поведінку».[21] Дячок читав і співав на службі, допомагав священникові. Того ж року йшлося й про те, щоб звільнити його з посади для вступу на військову службу. Але в 1822-1827 роках про дячка Обушинського знову заводили справи, і справа від 9 січня 1827 року вже про виключення його з духовного звання «через пияцтво та інші вчинки».[21]

Не всидів на місці і син дячка. 1807 року Іван Обушинський самовільно покинув навчання в Київській духовній академії.[21] Наступного року на сина дячка Обушинського І. завели справу за самовільну відлучку з парафіяльної школи при Преображенській церкві на Подолі. Мабуть, це той самий Іван. Чи був він сином Василя, джерела не кажуть.

Священник Петро Рибальський дістав ставленицьку грамоту, тобто дозвіл служити на парафії, ще 1795 року. У травні 1826 року він сам просив звільнити його за віком і висвятити на його місце диякона Якова Левицького із Завадівки Черкаського повіту, а в липні того ж року в консисторії завели справу про пияцтво священника й дячка Василя Обушинського.[21] На початку 1827 року Рибальського звільнили «через старість і слабке здоровʼя», а помер він 1836 року заштатним, уже без парафії.[21] Того ж 1827 року в консисторії завели справу про дозвіл відремонтувати церкву.

Довкола них змінювався причт. 1819 року диякона Петра Пащевського висвятили на священника до Красноселиці Чигиринського повіту. 1820 року дияконом до Нетеребки висвятили Василя Красницького з Литвинця, а 1825 року сторожем при церкві поставили пономарського сина Михайла Левицького.[21] 1838 року парафіянці Уляні Раченковій призначили церковну покуту.

У покажчику метрик за 1840-1842 і 1850-1851 роки найчастіше трапляються Задорожні, Раченки, Стадненки, Проценки й Полтавці.[22]

Межа з князем

1814 року склали план церковних ділянок Нетеребки, відмежованих від земель поміщика Лопуха.[2] На самому плані поміщика названо князем Петром Васильовичем, а прізвище на ньому прочитано до «Лопух».[2]

1900 року село належало світлійшому князеві Н. П. Лопухіну-Демидову, а господарство в маєтку вів управитель, дворянин Генріх Аудерський.[3] Чи один це рід із поміщиком 1814 року, документи не кажуть.

Шість вітряків і дві бочки

На 1900 рік у Нетеребці лічилося 1132 десятини землі; десятина трохи більша за гектар. Поміщикові належало 303 десятини, церкві 42, селянам 787.[3] Тобто майже сім десятин із кожних десяти були селянські. Пан господарював за пʼятипільною сівозміною, селяни за старою трипільною, де поле щороку чергувалося під озиме, яре й пар.

Жили з хліборобства. А дехто ходив на заробітки аж у Херсонську й Катеринославську губернії.[3] До залізничної станції в Корсуні було 9 верст.

У селі стояли церква, церковнопарафіяльна школа, казенна винна лавка, шість вітряків і дві кузні.[3] Ще 1885 року тут були школа, заїжджий двір і крамниця.[23] На випадок пожежі село мало дві бочки, два багри й два відра.[3] Мирського капіталу, тобто громадських грошей, лічилося 3 руб. 25 коп., а запасного продовольчого капіталу на голодний рік 3119 руб. 40 коп.

Узимку 1910 року в Нетеребку прийшов сипний тиф: за один тиждень лютого тут записали 12 хворих.[4]

РікСкількиЩо саме порахували
174150дворів[16]
1864886жителів обох статей[16]
18851027жителів у 147 дворах[23]
19001576767 чоловіків і 809 жінок у 264 дворах[3]
19241483627 чоловіків і 856 жінок[24]
19721640жителів села[20]

У 1924 році жінок у селі було 856, а чоловіків 627.[24]

«Я сьогодня відчиняв, було йти!»

У травні 1924 року до Нетеребки приїхав начальник районної міліції Новожилів, щоб зробити «потруску самогону», тобто обшукати хати в пошуках самогону.[5]

У селі була кооперативна крамниця. На початку 1926 року про її прикажчика написали з карикатурою: відчиняє крамницю, коли йому заманеться, або лише своїм знайомим. А коли просить хтось інший, кричить: «Я сьогодня відчиняв, було йти!»[6] Наприкінці 1928 року газета написала, що в Нетеребському споживчому товаристві правлінці розтратили 450 карбованців, «але винних не знайшли».[7]

Чотириста карбованців і голодна зима

У травні 1932 року президія Корсунського райвиконкому преміювала колгоспи-передовики. Колгоспи Нетеребки дістали 400 карбованців.[8]

Наступної зими почався голод. За оцінкою Книги памʼяті, у 1932-1933 роках у Нетеребці загинуло близько трьохсот людей.[25] У списку загиблих щонайменше 107 людей, серед них одинадцятеро дітей Петра Ковтуна й шестеро дітей Давида Сіренка, і багатьох записано без імені. Серед них і діти Ілька Бабʼяка, записані без імен. За спогадом Сави Сіренка, сімʼю Якова Бабʼяка вислали на Урал.[26]

Що було в ті місяці, розповіли семеро очевидців: Ганна Павлівна Ігнатьєва, Лукія Гаврилівна Миколенко, Мотрона Терентіївна Новіцька, Іван Степанович Поліщук, Марина Іванівна Рак, Сава Ничипорович Сіренко і Надія Іванівна Тарасенко. Їхні свідчення зберігаються в Державному архіві Черкаської області.[25] Що памʼятав один із них, Сава Сіренко, читайте на сторінці про голод 1933 року в Нетеребці.

Зал на чотириста пʼятдесят

У січні 1936 року нетеребський колгосп «Червоний берег» закінчив готуватися до сівби. Коваль Семен Несен ремонтував великі вози, ланкова Марія Бабʼяк збирала вила й лопати, бригадир Андрій Рак замовляв одяг для їздових. Першим виїхав їздовий Петро Бабʼяк, другим Федір Рак.[9]

Восени того ж року ланка з колгоспу імені Постишева написала листа самому Постишеву. Під ним підписалися Уляна Вакуленко, Ганна Несен і Ярина Бочковська.[10]

За власні гроші колгоспники збудували будинок колгоспника на 18 кімнат із залом на 450 людей.[11] Того ж року газета написала, що в селі побудовано потужний радіовузол.[12] Комсомольців Нетеребки в районі хвалили як «бойову одиницю на селі», а секретарем у них був Задорожній.[13]

Восени 1938 року в село прилетів літак агітескадрильї імені Горького. Після мітингу кращих колгоспників-стахановців катали на ньому.[14] А 1939 року колгосп «Комінтерн» мав 35 гектарів старого плодоносного саду.[15]

Тим часом із села забирали людей. Про засуджених 1930-1940-х років розказано на сторінці «Господар, колгоспники, рахівник і сторож».

Триста сорок

На німецько-радянську війну пішли 340 жителів Нетеребки, і 254 з них дістали ордени й медалі.[20] На братській могилі радянських воїнів, що загинули, визволяючи село, поставили памʼятник.

На початку 1970-х у Нетеребці жило 1640 людей. Тут стояла центральна садиба колгоспу «Маяк» із 5,2 тис. гектарів угідь, з них 3,1 тис. гектарів орної землі. Сіяли зерно й тримали худобу, а ще колгосп мав 4 млини, олійницю, виноробню, лісопильню й цегельний завод.[20] У середній школі вчилося 348 дітей, будинок культури мав 600 місць, а сільська бібліотека 12,5 тис. книжок. До райцентру було 18 км, до станції Корсунь 13 км. Нетеребка була центром сільради, якій підпорядковувалися Набутів, Сахнівка і селища Сахнівське й Тарасівське.

Котрий Бабʼяк

Повернімося до горщика. Бабʼяків у Нетеребці було багато. Діти Ілька Бабʼяка померли в голод.[25] Сава Сіренко згадував, що сімʼю Якова Бабʼяка вислали на Урал.[26] 1936 року ланкова Марія Бабʼяк збирала вила, а їздовий Петро Бабʼяк першим виїхав вивозити гній.[9] Хлібороба Івана Денисовича Бабʼяка, 1882 року народження, 1938 року засудили до розстрілу. До розстрілу засудили й колгоспника Ульяна Онисимовича Бабʼяка.[27] Сергія Яковича Бабʼяка, 1900 року народження, заарештували в січні 1938 року й засудили до семи років таборів.[28] Чи син він того Якова, чию сімʼю вислали, невідомо. А червоноармійця Петра Володимировича Бабʼяка 1942 року засудив військовий трибунал.

А котрий із Бабʼяків виорав монети, ровесниці нової церкви 1773 року, ми не знаємо. Газета дала тільки прізвище.[1]

Для пошуку. У справах 1798-1838 років Нетеребка в Богуславському повіті, у справах 1848-1850 років у Канівському; волость Корнилівська.[21][23] Метрики й справи парафії лежать у ЦДІАК, ф. 127, метрики в оп. 1012. На FamilySearch проіндексовано записи 1840-1842 і 1850-1851 років.[21][22] План церковних земель 1814 року в ДАКО, ф. 1542.[2] Фонди церкви (Д-268), сільради (Р-92) і колгоспу «Маяк» (Р-3330, Р-3331) у Державному архіві Черкаської області.[21] Шукати під написаннями Нетеребки, Нетребки, Netrebka.[16][18][2]

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо