Місток

«Зуміли вижити ті, в кого була корова»: голод 1933 року в Нетеребці

Сава Ничипорович Сіренко народився 1917 року в Нетеребці.[2] У 1932-1933 роках він учився в педтехнікумі в Корсуні й жив там на квартирі. Як він розповідав, «додому дуже часто ходив пішки і бачив, що відбувалося в Нетеребці і в Корсуні».[2] Його спогад записала 2008 року пошукова група Нетеребської сільради.

Що бачив Сава Сіренко

Причину голоду він називав прямо: «Головною причиною голоду було те, що забрали весь урожай і забрала його влада. Не знаю, чи мали вони якісь на те документи чи ні».[2] У заможних селян, за його словами, усе забирали силою, а їх самих висилали в Сибір; до хати приходили багато разів і забирали все.

Висилали й тих, хто ховав продукти: «Так було вислано сімʼю Бабяка Якова на Урал. У нього було багато дітей».[2] Дочка Якова Марʼяна була замужем за дядьком оповідача, Юрком Сіренком.

Ховали навіть на печі, але знаходили й там, і забирали не тільки харчі, а й інші речі.[2] Хто шукав, Сіренко памʼятав на імʼя: «У Нетеребці особливо активно шукали, так звані «курки» - це брати Ремех Тодось Єлисейович та Ремех Гаврось Єлисейович».[2]

Тим, хто пішов до колгоспу, там варили їжу, і її називали «баландою».[2] Люди йти в колгосп не хотіли. Про закон про «пʼять колосків» Сіренко знав: за спробу збирати в полі колоски й залишки городини дуже карали, а поля й колгоспні комори охороняли активісти.[2]

Про зиму він казав так: «Вже зимою на 1933 рік люди почали пухнути з голоду і помирати. Якщо залишалися малі діти, то їх забирали в інтернат. Зуміли вижити ті, в кого була корова».[2]

Девʼяносто два записи

Сіренко - один із семи очевидців, за чиїми свідченнями укладено мартиролог Нетеребки. Разом із ним свідчили Ганна Павлівна Ігнатьєва, Лукія Гаврилівна Миколенко, Мотрона Терентіївна Новіцька, Іван Степанович Поліщук, Марина Іванівна Рак і Надія Іванівна Тарасенко.[1] Нарис перед списком починається двома реченнями: «За даними різних джерел у селі в 1932-1933 роках загинуло близько 300 осіб. На сьогодні встановлено імена 92».[1]

У списку 92 записи, і два з них гуртом: «Ковтуна Петра діти (11 осіб)» і «Сіренко Давида діти (6 осіб)».[1] Тож людей у ньому щонайменше 107 з близько 300. Окремим записом у тому самому списку стоїть «Ковтун, дружина Ковтуна Петра».[1]

При кожному записі однаково написано «1933 р., від голоду», і віку не подано ні при кому.[1] Багатьох записано без імені: «Білих дитина», «[ім’я невідоме]», «Ковтун, жінка», «Білий, чоловік».[1] Кількох записано одним словом: «Палажечка», «Совиха»; а «Федір Федорович» стоїть зовсім без прізвища.[1] Найчастіше в списку прізвище «Бабяк», у 16 записах, далі Ковтун в 11 і Григоренко у 8.[1]

Для пошуку. Свідчення всіх семи очевидців зберігаються в Державному архіві Черкаської області, але номер фонду в книзі надруковано двічі по-різному: Р-5664 при мартирологу на с. 466 і Р-5625 під спогадом Сіренка на с. 815, а опис і справа в обох місцях однакові.[1][2]

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо