Місток

Набутів

село, Черкаський район, Черкаська область. Стара назва Набутов, Набутовъ, Nabutów

Восени 1925 року в черкаській газеті зʼявився короткий допис: «Адміністрації Набутівської цукроварні треба полагодити греблю через річку Рось».[1] Робітники ходили на завод із сіл через гребельку і брьохкалися там по коліна у воді. Хто були ці люди? Чи знаємо ми бодай одного набутівця тих років на ймення й на долю? До цього ми дійдемо наприкінці. А почнемо з річки.

Городище на двісті вісімдесят два сажні

Набутів стоїть на лівому березі Росі. Навпроти, на правому, лежить Деренківець.[47] Рось тут була межею: Набутів належав до Канівського повіту, Деренківець до Черкаського. За дві версти нижче по річці стоїть Нетеребка; верста трохи більша за кілометр.[48]

Люди жили тут задовго до перших паперів. Біля села є кругле городище, 282 сажні в окружності, а на полях три кургани.[50] Сажень - це трохи більше двох метрів. Городище датують XII-XIII століттями. Воно стояло на лінії Середнього валу, давнього оборонного насипу лівим берегом Росі.[51]

«По однимъ христїянскимъ требамъ»

Уже 1788 і 1804 року набутівців записували в сповідні розписи.[52] Сповідний розпис - це щорічний перелік парафіян по дворах: хто був на сповіді й причасті, а хто ні.

У червні 1798 року в деревні Набутів Богуславського повіту стояло 44 двори й 51 хата.[2] Жило в них 162 чоловіки й 170 жінок, разом 332 душі. Ще не сповідалися через малий вік 27 хлопчиків і 32 дівчинки. Розпис підписав ігумен Корсунського Свято-Онуфріївського Гуляницького монастиря Самуїл.

Село належало цьому монастиреві «по однимъ христїянскимъ требамъ».[2] Тобто монастирська церква святого Онуфрія хрестила, вінчала й відспівувала набутівців[52], а самим селом монастир не володів.[2] 1804 року парафіяни Набутова просили приєднати їх до того самого монастиря.[52]

З тих десятиліть відомі на ймення й двоє набутівців. 1823 року жительці Набутова Єфросинії Ремешенковій призначили церковне покаяння за блуд, тобто за звʼязок поза шлюбом.[52] 1835 року розбирали справу про подвійний шлюб набутівця Матвія Півненка.

Згодом Набутів став приписною деревнею сусідньої Нетеребки.[48]

Завод будується

1864 року в Набутові жило 423 людини обох статей, і в деревні якраз будували цукровий завод.[48] Пізніші описи називають різні роки: в одному цукрова фабрика стоїть від 1850 року[47], в іншому завод заснований 1851 року.[53]

Колись Набутів входив до Корсунського староства, а згодом до корсунських маєтків князя Лопухіна.[47][49] 1888 року власником села був генерал-лейтенант князь Павло Петрович Лопухін. Того року на Набутів склали подвірний опис, а наступного, 1889-го, сільський схід записував свої ухвали в окрему книгу.[3]

1885 року в Набутові було 79 дворів і 537 жителів. Тут працювали лікарня і свеклоцукровий завод.[54] Деревня значилася колишньою власницькою, тобто селяни тут були колись кріпаками поміщика.

РікЛюдейЩо саме порахували
1798332душі обох статей у 44 дворах[2]
1864423жителі обох статей[48]
1885537жителі, 79 дворів[54]
1897910наявне населення за двома формами переписних листів; за першою, по самій деревні, 728[4]
1900749жителі, 133 двори[5]
1924860360 чоловіків і 500 жінок за даними райвиконкому, 208 володінь[55]

За сто років, від 1798 до 1897 року, людей у самій деревні стало більш як удвічі більше. Було 332, стало 728.[2][4]

Чотириста девʼяносто три робітники

1900 року деревня Набутів мала цукровий завод і ферму.[5] І село, і завод належали світлійшому князеві Н. П. Лопухіну-Демидову. Господарство маєтку вів управитель, дворянин Генріх Ів. Аудерський.[6]

Землі при селі було 2049 десятин; десятина трохи більша за гектар. Поміщикові належало 1700 десятин, селянам 349.[5] Тобто з кожних шести десятин пʼять були панські.

Селяни жили з хліборобства, а дехто ходив на заробітки аж у Херсонську й Катеринославську губернії.[5] У селі були школа грамоти, вітряк і дві кузні. До залізничної станції в Корсуні було 5 верст, до повітового Канева 43.

На заводі працювало 493 робітники: 422 чоловіки й 71 жінка. Усі вони були місцеві.[5] А жителів у самій деревні лічилося 749. Тож «місцевими», мабуть, рахували й людей із сусідніх сіл; це наша здогадка. Директором заводу був інженер-технолог Федір Іванович Гагаринський.[5]

Навесні 1910 року Київщиною ходив сипний тиф. У Набутові за тиждень захворіла одна людина, у сусідній Нетеребці девʼятеро.[7] 1912 року цукроварню перебудували так, щоб вона переробляла 1800 берковців за добу; берковець - це десять пудів.[8] У 1917-1919 роках заводом володіло товариство на паях, і правління записувало свої видатки з жовтня 1917 до червня 1919 року.[9]

Цукроварня імені Каменєва

У 1923-1924 роках на заводі стояла комендатура військ ДПУ по охороні цукрової промисловості; її накази збереглися з липня 1923 до квітня 1924 року.[10] ДПУ - тодішня політична поліція. За сезон 1923 року цукроварня давала за добу більше цукру, ніж до війни[11], а за 1924 рік переробляла 127,5 відсотка довоєнної добової норми.[12]

У листопаді 1923 року на заводі зʼявився осередок комсомолу, і влітку 1924-го в ньому було 35 членів.[13] У березні 1924 року газета писала, що на цукроварні недавно організували жінвідділ. Жінки поставили виставу, а до гуртка ліквідації неписьменності записалося 60 жінок.[14] Житла бракувало, і багатьом робітникам доводилося жити по селах.[15]

Близько шістдесяти дітей робітників училися в семирічці. Спершу вона містилася на самій цукроварні, потім перейшла в Деренківець.[16] Ця школа служила семи селам і робітникам заводу[17], та 1924 року районний відділ освіти її закрив, а лишив Завадівську школу, за десять верст від цукроварні.[16][17]

7 жовтня 1924 року почався новий виробничий сезон. Того самого дня на зборах завод перейменували на Каменівський, на честь Л. Б. Каменєва.[8][18][19] Каменєв, тоді голова Ради праці й оборони, дав згоду телеграмою: «Даю згоду на перейменування цукроварні моїм іменем».[19] Завод тоді орендував «Сільгосподар»[8], а 1925 року його орендував Укрсельцукр.[20]

Тисяча пʼятсот хворих на місяць

При заводі була амбулаторія. 1925 року до неї приходило в середньому 1500 хворих на місяць, робітників і селян.[21] Приймали їх у двох кімнатах на 71 кубометр. Лікарня стояла в Набутові ще 1885 року.[54]

Клубний будинок на дванадцять кімнат, поруч із їдальнею, гнив від дощів уже близько трьох років.[22] Пошта йшла через Деренківець, і листи приносили на завод за два-три дні разом.[23] А газет на цукроварню передплачували багато.

Пошта й школа: багато що в житті заводу йшло через Деренківець на тому березі.[23][16] Мабуть, і частина робітників, що брьохкалася гребелькою, жила саме там. Це теж наша здогадка.

Робітники сходилися на виробничі наради, і за їхніми ухвалами 1925 року переробили топки котлів, поставили маслоуловлювач і нові автомати.[24] Голова завкому, тобто заводського профспілкового комітету, при наборі на сезон дописував у списки дівчат зі свого підшефного села Драбівки.[25]

Буряки завод купував у селян. 1925 року він законтрактував посіви в 310 плантаторів[26], а через одне тільки Завадівське кредитове товариство 62 десятини.[27] Управляв тоді цукроварнею Фульгентій Семенович Ромейко, що раніше керував Сідорівською цукроварнею.[28] Київська газета у фейлетоні звала його «дід Ромейко».[29]

Восени 1928 року до суду притягли членів управи Черкаської спілки цукровиків та адміністраторів Олександрівської й Набутівської цукроварень за переслідування робкора Венеця.[30] Робкор - робітник, що дописував до газети. Трьом із пʼятьох підсудних дали 13, 14 і 6 місяців.

З пʼятдесяти гектарів вісімнадцять

У травні 1932 року президія Корсунського райвиконкому преміювала колгосп Набутова 300 карбованцями як один із передових.[31] А в жовтні газета писала: «Набутівські колгоспники з 50 га буряків спромоглися викопати 18».[32]

У квітні 1933 року колгосп «Червона Рось» 8-го числа закінчив сівбу ранніх зернових і виорав 30 гектарів під пізні культури, але до буряків ще не брався.[33] Тоді ж Іван Проценко, Марко Саєнко та Іван Лобун, ударники першої бригади, взялися перевиховати ледаря Василя Бзенка.[34] Ударниками звали передовиків праці.

23 квітня 1938 року трійка обласного управління НКВС засудила до розстрілу робітника заводу Григорія Пилиповича Лисенка з Деренківця.[56] Реабілітували Лисенка 1957 року. Того ж 1938 року при заводі відкрили військовий кабінет, і в ньому вчилися 50 комсомольців із Деренківця, Набутова, Драбівки й Нетеребки.[35]

1940 року директором заводу був Асмус.[36] Тієї весни хімік-контролер заводу В. Гордієнко написав у газету, що колгосп «Червона Рось» тримає мінеральні добрива в колишній кошарі. Суперфосфат лежав невкритий, а калійну сіль висипали біля дверей, під дощ.[37] Восени буряки на 86 гектарах колгоспної плантації важили до 600-700 грамів кожен.[38] Завод тоді ж провів десятиденний семінар кагатників, тобто тих, хто складав буряки на зберігання у великі купи-кагати; навчалося 12 людей.

У квітні 1941 року головою колгоспу був Гончар. Боротьби зі шкідниками, писала газета, тут не організували, а ловчі колодязі виготовили «тільки про людське око».[39] Насіння, яке прислали заводу, було засмічене бурʼянами.

Парова машина, якої тут не було

У грудні 1941 року окупаційна газета писала, що набутівський завод майже цілком відремонтовано і він незабаром почне роботу.[40] Взимку 1942 року струм йому давала електростанція в Корсуні.[41] У лютому 1943 року, після сезону, писали, що на заводі влаштовують паровярню, щоб перейти на власну електроенергію.[42] Влітку писали, що тут встановлюють парову машину, «якої тут не було».[43] Окупаційні газети писали про плани й успіхи управи, тож це слова газет, а не підтвердження зробленого.

12 лютого 1944 року, під час Корсунь-Шевченківської битви, два полки 294-ї стрілецької дивізії форсували Рось у районі Набутівського цукрового заводу. Разом із частинами 206-ї стрілецької дивізії вони пішли в наступ на Корсунь-Шевченківський.[57]

Мойсей Ісайович Затуловський, 1912 року народження, був із Набутова. Старший лейтенант, він загинув 31 січня 1945 року і похований у Кольварі, в Польщі.[58]

Того ж 1945 року трьох колгоспниць Набутова відзначили як багатодітних матерів. Тетяна Федорівна Годлевська, мати семи дітей, дістала орден «Материнська слава» III ступеня. Лукерія Дмитрівна Задорожна, мати пʼятьох, дістала медаль материнства II ступеня, а Лукія Павлівна Терещенко, мати шістьох, медаль материнства I ступеня.[59]

1949 року працювала Набутівська відгодівельна база.[60] На 1 вересня 1946 року село вже мало власну сільраду, а її протоколи та бюджети збереглися за 1947-1954 роки.[61][44] Пізніше Набутів підпорядкували Нетеребській сільраді.[53]

Двоє Завертайлів

Одного набутівця тих років ми знаємо на ймення й на долю.

Андрій Митрофанович Завертайло народився в Набутові 1893 року й тут жив. Він був письменний і одружений.[62] Очолював загін Корсунської МТС. 18 листопада 1936 року його заарештували за статтею 54-10 тодішнього кримінального кодексу. 24 січня 1937 року спецколегія Київського обласного суду дала йому пʼять років таборів і ще два роки поразки в правах. Реабілітували його 8 серпня 1990 року.

1972 року цукровий завод у Набутові працював, а 274 трудівники, Набутова чи Нетеребки, мали ордени й медалі. Орден Леніна мали четверо: Я. Р. Григоренко, І. Д. Завертайло, Л. П. Гетькало і М. Г. Альохіна.[53]

Знову Завертайло. Чи рідня він Андрієві Митрофановичу, ми не знаємо: ініціали в нього інші, а родинного звʼязку не показує жоден документ. Одного Завертайла забрали з села в табори, іншого відзначили орденом Леніна. Прізвище одне.

Для пошуку. Сповідний розпис 1798 року зберігає ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015; метрики треба шукати спершу в книгах Корсунського Свято-Онуфріївського Гуляницького монастиря, якому село 1798 року належало «по однимъ христїянскимъ требамъ», а пізніше в книгах Нетеребської церкви, до якої село приписали.[2][48] Книги РАЦС «по с. Набутів» за 1935-1949 роки лежать у ДАЧкО, ф. Р-5899, оп. 9.[46] Записи села шукати під Нетеребською сільрадою, а за 1947-1954 роки під власною Набутівською (ДАЧкО, ф. Р-4557).[44] Документи заводу за 1944-1980 роки зберігає ДАЧкО, ф. Р-4330.[45]

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо