Господар, колгоспники, рахівник і сторож
4 грудня 1930 року трійка при колегії ДПУ УРСР засудила до десяти років таборів Миколу Степановича Сіренка з Нетеребки.[1] Він народився 1896 року і, як записано в книзі, «працював у своєму господарстві».[1] Реабілітували його 1989 року.
Третя книга, де репресованих у позасудовому порядку розкладено по районах, має 14 записів про уродженців і мешканців Нетеребки.[1] Друга, з довідками абеткою по всій області про репресованих у судовому порядку, додає ще трьох людей, а Петро Бабʼяк стоїть в обох.[2] Разом у двох книгах 18 записів, без повтору Бабʼяка 17. Людей за ними 16 або 17, бо два записи про Миколу Сіренка 1896 року можуть стосуватися одного чоловіка.[1] Девʼятьох засудили до розстрілу, решту до таборів чи позбавлення волі на строк від пʼяти до десяти років.[2]
Вирок, датований 1 січня 1937 року
Колгоспник Ульян Онисимович Бабʼяк, 1897 року, за друком книги засуджений трійкою УНКВС по Київській області до розстрілу 1 січня 1937 року.[1] Реабілітували його 1963 року. Наступний вирок трійки нетеребчанинові в книзі датовано 16 жовтня 1937 року.
Осінь і зима 1937-го
16 жовтня 1937 року трійка УНКВС по Київській області засудила до розстрілу колгоспника Михайла Петровича Прутаса, 1880 року народження.[1] Реабілітували його 1989 року.
1 грудня та сама трійка засудила до розстрілу колгоспника Кирила Яковича Веремієнка, 1895 року, і Миколу Стефановича Сіренка, 1896 року, що «працював у колгоспі на різних роботах».[1] Колгоспникові Терентію Михайловичу Прутасу, 1906 року, вона дала десять років таборів. Того ж дня НКВС СРСР засудив до десяти років таборів Микиту Михайловича Ковтуна, 1890 року, записаного як «тимчасово не працював».[1] Веремієнка реабілітували 1962 року, Ковтуна 1960-го, Прутаса 1966-го, Сіренка 1989-го. Під 1 грудня 1937 року в розділі Корсунь-Шевченківського району стоять і записи з інших сіл, серед них Бровахи й Деренківець, тож того дня судили не саму Нетеребку.
31 грудня до розстрілу засудили Івана Михайловича Ковтуна, 1882 року, записаного «без визначеного виду діяльності»; реабілітували його 1989 року.[1] Чи Ковтуни брати, а Прутаси батько й син, книга не пише.
Записів про Миколу Сіренка 1896 року з Нетеребки в книзі два, і стоять вони на одній сторінці.[1] Микола Степанович «працював у своєму господарстві» і 1930 року дістав десять років таборів, Микола Стефанович працював у колгоспі й 1937 року був засуджений до розстрілу; обох реабілітовано 1989 року.[1] Чи це одна людина, книга не каже; перевірити це можна за архівними справами.
1938 рік
8 січня 1938 року заарештували Сергія Яковича Бабʼяка, 1900 року народження, записаного «без певного роду занять».[2] 23 липня спецколегія Київського обласного суду за статтею 54-10 частиною 1 Кримінального кодексу УРСР засудила його до семи років таборів з пораженням у правах на пʼять років. Реабілітувала його судова колегія Верховного суду УРСР 18 січня 1990 року.
9 березня трійка УНКВС по Київській області засудила до розстрілу хлібороба Івана Денисовича Бабʼяка, 1882 року; реабілітували його 1989 року.[1]
28 квітня до розстрілу засудили двох колгоспників, Михайла Опанасовича (у книзі «Опаносович») Голомбовського, 1892 року, і Михайла Антоновича Новицького, 1864 року; обох реабілітовано 1959 року.[1] Новицький найстарший серед нетеребчан обох книг: від року народження до дня вироку йому було 73 або 74 роки. Того самого дня трійка судила й людей з інших сіл району.
1 жовтня трійка засудила до розстрілу колгоспника Івана Андрійовича Задорожнього, 1899 року; реабілітували його 1961 року.[1]
Григорій Гаврилович Пустовойт, 1898 року, був рахівником буряковирощувального товариства.[1] За друком книги його засудили до пʼяти років таборів «Трійкою при колегії ДПУ УРСР 4 грудня 1938 р.».[1] ДПУ 1938 року вже не існувало, тож у цьому записі є помилка, друку книги або джерела, з якого її взято. Реабілітували Пустовойта 1989 року.
Війна і після неї
Петро Володимирович Бабʼяк, 1904 року, служив червоноармійцем «809-го СП».[2] 7 травня 1942 року військовий трибунал 304-ї СД Південно-Західного фронту за статтею 54-10 частиною 2 засудив його до пʼяти років позбавлення волі.[1] 13 червня 1989 року його реабілітувала військова прокуратура Київського ВО.[2]
Іван Герасимович Ковтун, 1924 року, мав освіту три класи, був неодружений і служив рядовим «4 взводу ЗСП».[2] Його заарештували 3 червня 1946 року. Уже 11 червня військовий трибунал 102 стрілецького корпусу за статтею 54-10 частиною 1 засудив його до пʼяти років таборів. Реабілітував його 10 квітня 1990 року військовий трибунал Прикарпатського ВО. Його записано уродженцем Нетеребки, а мешканцем села не названо.
Петро Данилович Шевченко, 1916 року, жив у Нетеребці й до арешту працював сторожем на Набутівській відгодівельній базі.[2] Заарештували його 20 липня 1949 року, а 30 вересня Київський обласний суд за статтею 54-10 частиною 1 засудив до десяти років таборів з пораженням у правах на пʼять років. Реабілітувала його прокуратура Черкаської області 12 травня 1993 року, останнього з нетеребчан цих книг.[1]
Для пошуку. У третій книзі «Реабілітованих історією» по Черкаській області нетеребчан треба шукати в розділі Корсунь-Шевченківського району, де село записане як «с. Нетеребка Корсунь-Шевченківського р-ну».[1] Друга книга подає довідки абеткою по всій області, без поділу на райони.[2]