Виштак Степанида Демидівна
1918 - ?, ланкова колгоспу, депутат Верховної Ради СРСР
Навесні 1957 року скульптурні майстерні Києва прийняли, за словами «Літературної газети», «незвичне замовлення»: відлити в бронзі погруддя «рядової колгоспниці-ланкової» з Лосятина.[2] Про сам монумент газета додала: «За життя, при доброму здоровʼї, в розквіті творчих сил ланкової».[2]
Ланкову звали Степанида Демидівна Виштак. Велика радянська енциклопедія записує її народження 17 жовтня 1918 року в Лосятині.[9] За Вікіпедією, у 1942-1945 роках її вивезли до Німеччини, і вона працювала робітницею на цегельному заводі в Лейпцигу.[10] Виноски на це речення стаття не має, а енциклопедія про це не каже.[9]
Ланка
Енциклопедія називає її майстром високих урожаїв зернових і цукрових буряків і лічить ці врожаї по ланці за 1948-1951 і 1965-1967 роки; рядки 1960 року взято з передової «Літературної газети».[9][5]
| Рік | Культура | З гектара | Площа |
|---|---|---|---|
| 1948 | пшениця | 33,6 ц[9] | 21 га |
| 1949 | пшениця | 38,3 ц[9] | 20 га |
| 1950 | кукурудза | 76,9 ц[9] | 10 га |
| 1950 | цукрові буряки, рекордний врожай | 683 ц[9] | 3,5 га |
| 1951 | кукурудза | 78 ц[9] | 10 га |
| 1960 | цукрові буряки | 860 ц[5] | 25 га |
| 1960 | кукурудза, зелена маса | 1155 ц[5] | 80 га |
| 1965-1967 | цукрові буряки | 370-460 ц[9] | - |
Обидва звання Героя Соціалістичної Праці енциклопедія ставить на 1949 і 1952 роки, а член партії вона, за тим самим текстом, з 1950-го.[9] Дату другої нагороди газета 1957 року переписала з золотого напису на постаменті. У написі стоїть: «Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1952 р. нагороджена другою золотою медаллю „Серп і Молот“ за вирощування високих урожаїв зернових культур та цукрового буряка».[3] Орденів Леніна в неї шість: так пишуть і енциклопедія, і «Історія міст і сіл».[9][11]
Колгосп у цих текстах міняє назву. У «Радянському спорті» 1954 року й у «Літературній газеті» від 11 червня 1957-го вона ланкова колгоспу імені Молотова, поруч у 1954-му агроном Марія Швець.[7][3] У номері від 4 лютого 1958 року Виштак і агроном М. І. Швець уже в артілі «Радянська Україна», і так само називає колгосп «Всесвіт» 1959 року.[4][8]
Депутат
У серпні 1954 року «Радянський спорт» уже називає її депутатом Верховної Ради СРСР.[7] Роки посад довідники подають по-різному. «Історія міст і сіл» 1971 року пише: «З 1953 року вона обирається депутатом Верховної Ради СРСР, а з 1954 року - членом ЦК КП України».[11] Енциклопедія веде членство в ЦК з 1966 року і лічить 4-8-е скликання.[9] Вікіпедія без виноски дає інше. За нею вона кандидат у члени ЦК у 1954-1956 роках і член у 1956-1976-му.[10] Депутатом, за тією ж статтею, вона була 4-9-го скликань. Делегаткою партійних зʼїздів енциклопедія називає її на 20-23-му, а «Історія міст і сіл» на XXIV зʼїзді КПРС і XXIV зʼїзді КП України.[9][11]
Газета від 4 лютого 1958 року описала збори в клубі Лосятина. Агроном Швець запропонувала висунути «нашу односельчанку», і учасники одноголосно постановили висунути по Васильківському виборчому округу до Ради Союзу Климента Ворошилова і Степаниду Виштак.[4] Окремими зборами її висунули також фастівський завод «Червоний Жовтень» і колгосп імені Ілліча Васильківського району.[4]
Поїздки й звʼязки
У номері від 24 серпня 1954 року «Радянський спорт» писав, що «нещодавно» вона разом з агрономом Швець повернулася з Москви, з Всесоюзної сільськогосподарської виставки.[7] «Минулої неділі» в місцевій середній школі вона зустрілася з молодими колгоспниками району.[7]
«Всесвіт» 1959 року розповів про гостя здалеку. Французький письменник Андре Вюрмсер, член редколегії «Юманіте», кілька днів гостював в Україні й побував у ланкової в Лосятині.[8] А на відкритих партійних зборах Київської письменницької організації 30 травня П. Тичина, за скороченим викладом у номері від 2 червня 1961 року, казав: «Маю постійний звʼязок з двічі Героєм Соціалістичної Праці Степанидою Виштак, з колгоспниками сіл Лосятина та Ксаверівки».[6]
Погруддя
Газета від 11 червня 1957 року описала відкриття погруддя. У «недільний сонячний ранок» на сільській площі зібрався багатолюдний мітинг; відкрив його й перерізав стрічку, за газетою, П. Ю. Шелест.[3] «На трибуні стоїть схвильована жінка з приємним відкритим обличчям і трудовими селянськими руками - Степанида Виштак», і вона виступила перед людьми.[3]
Бронзове погруддя ця газета приписує скульптору І. Макогону й ставить на постамент «з рожевого мармуру», а квітнева стаття в тій самій газеті писала про «монумент з граніту та бронзи».[3][2] Рішення Київського облвиконкому № 806 від 1970 року внесло бюст до списку памʼятників мистецтва так: скульптор І. Макагон, архітектор Я. Ковбаса, «бюст бронзовий на гранітному постаменті, 1957 р.».[1] Її саму в тому рядку названо новатором сільськогосподарського виробництва, а «Історія міст і сіл» 1971 року згадує бюст одним реченням.[1][12]
Для пошуку. Газети 1954-1961 років пишуть Лосятин Гребінківського району, а енциклопедія й рішення 1970 року Васильківського, тож шукати варто під обома районами.[7][9][1][5] У покажчику метрик парафії Лосятина прізвище стоїть із 1840-х років як Выштак, Виштак і Вышпак.[13] Поруч є близькі Выштаченко, Вышталь і Виштик, а ті самі імʼя й по батькові Аверкий Василиев стоять і при Выштаченко, і при Выштак. Про спорідненість цих людей зі Степанидою покажчик не каже нічого; записи зведено на сторінці про метрики.