Лист із Німеччини і братська могила: Лосятин у війну, 1941-1945

«Я зараз живу в Німеччині і працюю в одного господаря», - такий текст надрукували «Васильківські вісті» 16 серпня 1942 року під заголовком «Лист з Німеччини».^[1] Адреса при ньому: «Київська область, Гребінківський район, с. Лосятин, Носенкові Василю Івановичу», підпис: «Ваша дочка Оля».^[1] «Працювати мені в Німеччині подобається, бо тут однаково працюють усі», - стоїть у листі, і далі: «Німці хочуть, щоб і нам так добре жилось, як їм».^[1] Авторка згадує Юру, про якого не знає, де він, і питає, чи дали родині садибу.

Газета була підцензурна, і лист стоїть поруч з агітацією: чи писала його справжня дівчина, замітка не доводить, а силоміць вона виїхала чи з доброї волі, не каже.^[1]

Про Степаниду Демидівну Виштак, уродженку Лосятина, Вікіпедія пише, що 1942-1945 років її вивезли до Німеччини, де вона працювала робітницею на цегельному заводі в Лейпцигу.^[19] Виноски при цьому реченні стаття не має.

Невідомий солдат, липень 1941 року

На цивільному кладовищі, на південно-західній стороні Лосятина, облікова картка № 454 записує індивідуальну могилу, 120 на 65 сантиметрів, з металевою огорожею.^[11] Похований один, невідомий; дата на картці - липень 1941 року. «Могила неизвестного солдата памятник сооружон в 1970г. фундамент камень бутовый, обелиск гранитный», - стоїть у ній.^[11]

Село в окупаційних газетах

12 квітня 1942 року «Васильківські вісті» назвали серед сіл, що ведуть перед у засипці ярих посівних культур, «с. Лосятин (громадське господарство колишнього колгоспу ім. „1-го Травня“)».^[2] Серед трьох господарств, які книга памʼяті жертв Голодомору називає на сторінці села, цієї назви немає,^[13] а про звʼязок із ними замітка не каже.^[2]

Того ж місяця київське «Нове українське слово» написало: «Бригада київських художників у січні зробила проекти іконостасів і виконала цю роботу в селах Лосятин та Соколівка, Гребінківського району, Київської області».^[3] «За майстерно виконану роботу художники інституту дістали подяку від громад цих сіл», - сказано далі.^[3] Року при «у січні» не надруковано, 1942-й випливає з дати номера, а чи діяла тоді церква, замітка не каже.^[3]

10 вересня 1942 року Г. Дерепа надрукував у «Васильківських вістях» нарис «Люди Лосятинського держгоспу»: «Була десята година, коли я зайшов на подвір‘я лосятинського сільськогосподарського держгоспу».^[4] Дня цього візиту газета не називає. У нарисі є корівник, гуртожиток і їдальня, 11 студенток медінституту на виробничій практиці з керівником групи п. Мощінським, трактор, молотарка й сівачі, а машини стоять через нестачу пального. Управитель там п. Ільніцький, а комендант кличе управителя «Михайло Харитонович»; повного імені одним рядком нарис не дає.^[4] Слова про допомогу німецькій армії й антисемітські гасла написав автор нарису від імені управителя Ільніцького, і про настрій людей у селі вони не свідчать.

26 березня 1943 року «Нове українське слово» надрукувало статтю «Відбудовують своє господарство» про Гребінківський район.^[5] У районі 15 сіл. За статтею, після воєнних дій там не лишилося справного трактора, сівалки, культиватора, а колгоспну худобу виведено. «Найкраще справилися з роботами села Ксаверівка, Лосятин, Гребінки, Соколівка, Саливонки, Пологи».^[5] Перед цим стаття каже: «Всі польові роботи минулого сільськогосподарчого року були проведені в значно коротший строк, ніж у довоєнні часи. Вперше були зібрані нові культури - махорка і соняшник».^[5]

Бої за село

Рішення виконкому Київської обласної ради 1970 року записує в Лосятині братську могилу воїнів Радянської Армії, «які загинули в 1943 році в боях за визволення селища Лосятин від німецько-фашистських загарбників».^[6] Дня в цьому рядку немає. Стаття «Лосятин» в «Історії міст і сіл» 1971 року окупації, боїв за село, дня визволення й числа загиблих не називає.^[14]

Про Гребінки той самий том пише докладніше. 10 листопада 1943 року 7-й гвардійський Київський танковий корпус та інші частини визволили Гребінки, але «радянські бійці змушені були відступити».^[15] 29 грудня 167-а стрілецька дивізія вибила окупантів із Вінницьких Ставів і Пінчуків, а 31 грудня оволоділа Гребінками.^[16] Лосятина ці абзаци не називають, тож дня його визволення з них не вивести.^[15][16]

Список у братській могилі

Машинописний «Список погибших воинов, захороненных в с. Лосятин» займає три аркуші й має 107 позицій, без підпису й печатки.^[8] Місця народження й частини в ньому немає: хто з цих людей лосятинець, список не каже, і про бій чи село загибелі не каже теж.

Дата стоїть при частині рядків, і більшість дат лягає між 31 грудня 1943 і 5 січня 1944 року.^[8] За цим списком люди гинули на зламі 1943 і 1944 років. Окремі дати виходять за ці межі. У 1943 році це 2 і 8 листопада та 2 і 28 грудня. У 1944-му це 10 і 31 січня та 6 лютого.

Рік народження надруковано в шести рядках.^[8]

Решта рядків року не мають.^[8] Герасименко Максим Иванович стоїть у машинописі двічі однаковим рядком, у переліку нижче він один раз. Рядок Сезыхина Ивана Ивановича й другий рядок Терещенка Константина Григорьевича закреслено.

Є й український примірник, бліда копірка на трьох аркушах, з печаткою Лосятинської сільської ради народних депутатів і підписами при посадах виконкому.^[9] Рукою в ньому дописано звання («ряд», «с-на», «с-т»), дати й роки народження, а закреслено здебільшого інші рядки, ніж у машинописі: спільний рядок Сезыхина.^[9][8] При Билошенку й Герусі рукою стоїть 1944 рік там, де машинопис дає 1943-й.^[9][8]

На картці 1992 року надруковане 107 виправлено рукою на 101, в описі порталу 107.^[10][17] У графі дати загибелі на звороті картки стоїть «17.02 1944г.».^[10] Під списком в українському примірнику написано рукою «101».^[9] Причини виправлення документ не називає.^[10]

Могила й памʼятник у чотирьох записах

Про саму могилу документи кажуть різне.

Місце теж записано по-різному. Картка № 453 дає «центр села Лосятин», із датою при місці «2.01.44года», а на її схемі могила під школою; шефствує над нею Лосятинська середня школа.^[10] Назва альбому на порталі каже «возле школы», перелік 2003 року - «біля Будинку культури».^[17][7]

У тій самій картці могила названа «Братская могила неизвестного солдата», хоча пункти 5 і 6 тієї самої картки дають відомих і список.^[10] Розмір могили на картці 240 на 120 сантиметрів, огорожа металева.

Обеліск односельцям

Рішення 1970 року тут же, наступним рядком, записує в Лосятині «Обеліск Слави на честь воїнів-односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.», цегляний, оцементований, облицьований гранітом.^[6] Гранітний обеліск невідомого солдата на кладовищі - інший памʼятник.^[11][6] Перелік 2003 року має памʼятник воїнам-односельцям біля Будинку культури, датований 1965 роком.^[7]

Ймовірно, рядки обох переліків описують ті самі два обʼєкти, але списки цього не доводять: перший не дає адреси в селі, другий не згадує скульптури.^[6][7]

«За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни 73 жителі Лосятина нагороджені орденами й медалями СРСР», - сказано в «Історії міст і сіл».^[14]

Вирок у травні 1945 року

Павло Кирилович Пологовський, 1921 року народження, народився й жив у Лосятині, був колгоспником.^[18] «Військовим Трибуналом КВО 24 травня 1945 року засуджений до 10 років позбавлення волі», - записано в книзі «Реабілітовані історією».^[18] Звільнили його 6 жовтня 1954 року, реабілітували 1992-го.

Для пошуку. Солдатів зі списку шукайте так, як їх надруковано, російською: «Бондарь», «Ефим».^[8] Обидва примірники списку й обидві картки лежать у галереї memory-book.ua, у розділі воїнських поховань Київської області: Васильківський район, с. Лосятин.^[17] У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області людей із села шукайте за формулою «с. Лосятин Васильківського району».^[18] В окупаційних газетах село стоїть під Гребінківським районом.^[1]