«Село - немає вже села»: як Ксаверівку будували наново, 1958-1966

У липні 1959 року «Літературна газета» надрукувала нарис до 125-річчя Київського університету. На лавах посідали колом «пʼятнадцять чоловіків і жінок», випускники заочного відділу географічного факультету, «всі - вчителі»^[4]. Коли дійшло до питання про зміни в сільському господарстві, жвава жінка звернулася до одного з гурту: «Круглик, ви з Ксаверівки - то й починайте. Ви ж, так би мовити, очевидець найзначніших зрушень. Через рік у Ксаверівку екскурсії з усього Союзу їхатимуть»^[4].

Будівництво нового села тоді йшло перший рік^[15]. А гості вже їздили: 13 червня того самого 1959-го окремі групи делегації НДР побували в колгоспі «Дружба» села Ксаверівки Гребінківського району^[3]. За кілька років сюди привозили президента Індії, артистів Великого театру й Гагаріна, а саме село стало таким, що поет, який тут народився, написав про нього: «Село - немає вже села»^[16].

Перед будівництвом

Зруйноване у війну село мало на 1950 рік три артілі, імені Будьонного, Ворошилова й Калініна, і того року вони обʼєдналися в одну, імені Будьонного^[13]. У грудні 1953 року збори колгоспників обрали головою правління В. В. Рубаника, який перед тим працював головою Вільшанського райвиконкому й головним агрономом Саливонківського цукрозаводу. Серед його нагород ордени Леніна й Трудового Червоного Прапора^[15].

Грошові надходження колгоспу становили 119 тис. крб. у 1953 році. У 1958-му вони сягнули 646 тис., і на кінець року колгосп вийшов у число передових у районі^[13]. А ще в січні 1958 року його перейменували на «Дружбу», «в памʼять про допомогу сусідніх колгоспів у відбудові зруйнованого фашистами села»^[13]. Тоді ж, 1958 року, у колгоспі створили партійний комітет. Очолювали його в різні роки головний агроном А. С. Сущенко, голова сільради В. Г. Панченко, а з серпня 1963-го заступник голови колгоспу М. М. Пʼятківський.

Задум

Наприкінці 1958 року, як розповідає «Історія міст і сіл» 1971 року, комуністи разом з активом запропонували перебудувати село, «зробити його селищем міського типу»^[15]. Колгоспні збори обговорили це й звернулися до районного та обласного комітетів партії, а Київський обком і облвиконком прийняли спеціальну постанову про реконструкцію та забудову Ксаверівки. Проєкт розробили архітектори В. Я. Кравченко, Е. Х. Грінгоф та інженер М. С. Кордонський. Гасло про Кравченка в Енциклопедії сучасної України теж називає Ксаверівку серед його реалізованих проєктів^[19], а гасло про село пише про будівництво «експериментально-показового села»^[18].

За проєктом територію ділили на житлову зону, громадський центр і зону зелених насаджень, а за 300-400 метрів від них ставала колгоспна садиба з фермами, подвірʼям рільничої бригади й машинно-тракторним двором^[15].

Газети переказували задум ще до того, як його збудували. 3 березня 1959 року, після виборів до Рад, «Літературна газета» обіцяла: «Пʼятдесят сімей колгоспників переселиться в цегляні будинки, відкриються Палац культури, приміщення школи, готель»^[1]. У травні в тій самій газеті про це писали ширше: «Цілі села, як Ксаверівка під Києвом, хочуть перебудовуватись наново. Щоб у кожній родині - будинок з газовою плитою, з ванною, каналізацією, паровим опаленням; щоб у селі - і парк, і стадіон, і готель, і асфальт на вулицях...»^[2]

Цегла, будинки, новосілля

«Будівництво почалося в 1959 році»^[15]. Того самого року збудували цегельний завод, який на час виходу нарису давав щороку 8 млн штук цегли й повністю забезпечував будівництво, а в селі закінчили приміщення середньої школи^[14][15]. Роботи вела разом із колгоспною бригадою дільниця тресту «Південзахідтрансбуд»^[15].

За два роки в громадському центрі виросли будинок культури на 500 місць, двоповерхові приміщення сільради з філією звʼязку й ощадною касою, правління колгоспу, готель з їдальнею й універмаг^[15]. Окремо стали дитячі й медичні заклади та автобусна станція. Першу чергу житла становили 76 будинків мансардного типу на 3-4 кімнати з присадибними ділянками та двоповерхові котеджі. У лютому 1960 року «Радянський спорт» посеред новин країни написав, що «прийняло новоселів у просторі камʼяні будинки соціалістичне село Ксаверівка»^[11]. «У наступні два роки справили новосілля ще близько 100 сімей», - пише нарис, року не називаючи^[15].

У січні 1960 року «Дружбу» й колгосп «Ленінський шлях» із сусідніх Пінчуків обʼєднали в одне господарство^[14]. Обидва разом мали 1959 року 800 тис. крб. грошових надходжень, а обʼєднане господарство 1969 року 2 млн. 1966 року бригада будівельників на чолі з В. І. Панченком (у голови сільради В. Г. Панченка інший другий ініціал) закінчила будинки тваринника й механізатора^[13]. У будинку тваринника внизу була їдальня, а нагорі клуб на 100 місць для працівників ферм. Там можна було подивитися кінофільм чи телепередачу, а в негоду заночувати в кімнаті відпочинку на 12 ліжок^[14].

1961 року в Києві вийшла книжка В. Рубаника «Молодість Ксаверівки»^[18][13]. Судячи з прізвища, ініціала й теми, написав її сам голова колгоспу.

Гості

Жінка з нарису обіцяла екскурсії «з усього Союзу», а їхали й здалеку^[4]. Президента Індії Раджендри Прасада «Літературна газета» згадала 28 червня 1960 року: «і в колгоспі «Дружба» села Ксаверівки, - скрізь, де б не бував» він, «його зустрічали щирі і сердечні слова-друзі, слова-брати»^[7]. Дня цього приїзду стаття не називає: кияни, пише вона, вітали гостя «минулої суботи», а проводили «вчора», тобто, рахуючи від дати числа, 25 і 27 червня^[7].

17 листопада 1960 року приїхали представники Великого театру^[8]. Гостей зустрічала словами «Ласкаво просимо, брати наші рідні!» Степанида Виштак, яку газета називає знатною ланковою Гребінківського району й двічі Героєм Соціалістичної Праці. Москвичі оглянули господарство й будівництво, посадили перед фасадом Будинку культури дерево дружби, а пізніше в тому будинку відбувся великий концерт.

Наприкінці січня 1961 року «Радянський спорт» написав, що в селі гостювала спортивна делегація київського клубу «Темп»^[12]. У конкурсі сільських силачів узяло участь понад 30 чоловік, і переміг колгоспний шофер Григорій Бондар, що вижав 45-кілограмову штангу 22 рази. Майстер спорту з боротьби Леонід Черненко, пише газета, «вирішив переїхати в Ксаверівку на постійну роботу»^[12].

Гостей приймали й удома. 20 липня 1962 року «Літературна газета» надрукувала фото посланців Демократичного Вʼєтнаму, учасників Всесвітнього конгресу за загальне роззброєння і мир, на квартирі ветеринарного лікаря колгоспу Анатолія Федоровича Євтушенка^[10]. Він прийшов сюди 1959 року після Білоцерківського сільськогосподарського інституту, а в жовтні 1968-го став заслуженим ветеринарним лікарем УРСР^[13]. Нарис 1971 року називає серед гостей і Прасада, а ще президента ДРВ Хо Ші Міна й голову Всесвітньої Федерації Профспілок Агостіно Новеллу, усіх без року, і «делегації багатьох країн»^[16].

Точну дату нарис дає лише одному гостю. 28 квітня 1966 року приїхав Юрій Гагарін: побував у картинній галереї, на фермах, у будинку тваринника, в колгоспному саду, оглянув дитячий садок, зайшов у будинки колгоспників^[16]. На прощання сказав: «Хороше ваше село, колгосп, чудові люди»^[16].

З Хрущовим складніше. Енциклопедія 2014 року пише, що він відвідав село 1944 і 1959 років, і джерела не називає^[18]. Для 1959-го джерело є: «Радянський спорт» у грудні того року написав, що «12 грудня вдень» Хрущов і ті, хто його супроводжував, «відвідали село Ксаверівку, Гребінківського району»^[5]. Доярка Г. Татяноха, ланкова В. Шершун та інженер колгоспу М. Якименко піднесли йому хліб-сіль, у правлінні артілі «Дружба» він розмовляв із колгоспниками й оглянув новоспоруджені будинки^[5]. «Літературна газета» тоді ж надрукувала фото з підписом «зустріч у селі Ксаверівці»^[6]. У липні 1961-го вона ставить «соціалістичну Ксаверівку» в довгий перелік місць, «де побував наш Микита Сергійович», без дати й без розповіді про приїзд^[9]. Нарис 1971 року, що перелічує гостей поіменно, його не називає^[16]. Рік 1944 лишається тільки за енциклопедією.

Будинок культури

За допомогою художників України при будинку культури створили картинну галерею^[16]. Спочатку вона мала 71 живописний, 62 графічні та 36 скульптурних творів, подарованих митцями, серед них В. Касіян, К. Трохименко, М. Дерегус, Т. Яблонська й М. Глущенко. 1970 року колгоспна колекція мала вже 300 експонатів. У тому самому будинку створили сільський краєзнавчий музей.

Тут виступали митці столичних театрів, обласної філармонії й аматори з сусідніх сіл, а перед трудівниками села поет С. Михалков, письменниця з Калмикії Б. Сангаджієва^[16]. На тематичному вечорі «Шляхи достатку» в березні 1964 року були присутні учасники республіканської наради працівників культосвітніх установ, а 1967-го ксаверівці вітали учасників Декади російської літератури й мистецтва на Україні^[16].

Той самий нарис, такий докладний про котеджі й експонати, не називає голоду 1932-1933 років ані терору 1930-х років^[17]. Майже все сказане тут про перебудову стоїть на цьому нарисі й на газетах тих років, і читати їх варто, памʼятаючи про це.

Р. М. Чумак, поет, уродженець села, написав вірш «В Ксаверівці весна»; за енциклопедією, він увійшов до збірки «Краплина чистої любові», що вийшла в Києві 1965 року^[16][18]. Нарис наводить із нього вісім рядків:

Минуло пʼять чи й більше літ,
Минуло, одгуло,
В небачений тяглося світ
Оновлене село.
Село - немає вже села.
Сміялась далина.
Гуділо місто. І цвіла
В Ксаверівці весна.^[16]

Для пошуку. Про проєкт нарис посилається на «Київську правду» за 4 жовтня 1960 року, тож шукати подробиці варто в цьому числі^[15]. Книжку «Молодість Ксаверівки» (К., 1961), на яку посилається нарис, шукати в бібліотеках^[13]. Журнал «Архіви України» у статтях 1975 і 1988 років згадує Ксаверівку, у 1975-му в словах «нові соціалістичні села Ксаверівка, Кодаки на Київщині». Чи є там окремий сюжет про неї, самі згадки не кажуть^[20][21]. Що сталося з галереєю й музеєм після 1970 року, у нарисі немає^[16].