«Ні хати, ні повітки, ні деревця»: Ксаверівка у війну, 1941-1945

«Глянеш було з одного кінця вулиці, то-аж другий видно, - казав старий колгоспник О. В. Рябець, - ні хати, ні повітки, ні деревця - все знищено. А які тут рясні сади були!..»^[11] Це Ксаверівка після визволення. Слова Рябця дійшли через книжку В. Рубаника «Молодість Ксаверівки», видану в Києві 1961 року: на неї посилається нарис про село в «Історії міст і сіл» 1971 року.^[11] Її автор, мабуть, той самий В. В. Рубаник, якого в грудні 1953 року обрали головою правління артілі: збігаються прізвище, ініціал і тема.

Збитки пораховано так: окупанти спалили 191 житловий будинок і 59 надвірних будівель, зруйнували школу, клуб, приміщення сільської ради, дитячі ясла й 2 вітряки.^[10] Року спалення нарис не називає.^[9]

Двічі за один липень

5 липня 1941 року німецькі війська ввійшли в Ксаверівку.^[9] Другого дня частини Червоної армії їх вибили й утримували село 20 днів, а 26 липня окупанти захопили його знову. У замітці про Гребінки окупаційне «Нове українське слово» писало 3 липня 1942 року: «Воєнні дії обминули Гребінки. Бої відбувалися кілька кілометрів на північ, коло села Ксаверівки.»^[1] Дати боїв замітка не дає; мабуть, ідеться про ті самі липневі дні 1941 року.

Насамперед окупанти розправилися з активістами.^[9] Убитими названо О. Янківського, Д. Дубовика, В. Вільшанського, Г. Яблонського, І. Коваленка «та ін.», усіх лише з ініціалами, а дня чи місяця немає.^[9]

Передове село в окупаційній газеті

Під окупацією Ксаверівка належала до Гребінківського району, і підцензурні газети кілька разів ставили її в приклад.^[2] 12 квітня 1942 року «Васильківські вісті» назвали серед сіл, що «ведуть перед у справі засипки ярих посівних культур», «с. Ксаверівка (громадське господарство колишнього колгоспу ім. Будьоного)».^[2] 26 березня 1943 року «Нове українське слово» поставило її серед шести сіл району, що «найкраще справилися з роботами». Перед цим стаття пише про «всі польові роботи минулого сільськогосподарчого року», махорку й соняшник; що зробила сама Ксаверівка, вона не каже.^[3] 18 квітня 1943 року гебітсагроном Левенець повідомляв, що на 14 квітня Гребінківський район посіяв 47 відсотків ярих до плану, а передовими назвав Саливінки, «Ксаверівка (господ. № 1)» і Марʼянівку.^[4] 19 липня 1943 року російськомовні «Последние новости» писали, що «подготовленными встречают» майбутні роботи й селяни Ксаверовки.^[6]

Про передачу землі «Васильківські вісті» написали 1943 року: «Сьогодні в с. Ксаверівці (Гребінківського району) небувала радість, - там селяни одержують землю в одноосібне користування.»^[5] Гебітскомісар Дорер говорив про ліквідацію колгоспів: «Кількома фразами він дав ясно зрозуміти селянам важливість ліквідації колгоспів та передачі землі селянам.» Потім він «вручає старості села грамоту на право передачі землі під громові звуки оркестру».^[5] Це слова підцензурної окупаційної преси, і про настрій самих селян з них дізнатися нічого.

Радянський нарис 1971 року про ті самі роки розповідає інше. За ним 167 юнаків і дівчат відправили «до Німеччини на каторгу», а з села вивезли 6 тис. центнерів хліба, 5 тис. центнерів картоплі, «велику кількість худоби й птиці».^[9] Коли саме, не сказано.

Фронт через південь села

8 листопада 1943 року 56-а гвардійська танкова бригада підполковника Ф. М. Малика і 23-я окрема гвардійська мотострілецька бригада 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї танкової армії визволили Ксаверівку.^[9] Але на цьому для села не скінчилося: воно «ще кілька разів переходило з рук у руки», і нарешті фронт став на лінії «південно-західна частина Марʼянівки - південна частина Ксаверівки».^[9] 15 листопада сюди прибула 167-а стрілецька дивізія 51-го стрілецького корпусу 40-ї армії й зайняла оборону.

Німці укріпилися у Вінницьких Ставах і Пінчуках і замінували підступи до них. Їхнє угруповання налічувало 6500 солдатів і офіцерів, 70 гармат і 48 мінометів, і ще підкріплення з Бердичева й Попельні.^[9] Наступ почався 25 грудня 1943 року, після 50-хвилинної артилерійської підготовки. «Кровопролитні бої тривали пʼять днів», фронт прорвали, і ворог відступив.^[9] Дня, коли Ксаверівка остаточно стала вільною, нарис не називає.

Глина й солома

Зруйноване село допомагали відбудовувати трудівники всього району, держава виділила кошти й матеріали.^[11] За короткий час «методом народної будови» поставили глинобитні хати під соломою.^[11] Не вистачало машин, робочої худоби «і головне - людей», а 1946 рік додав посуху.^[11]

Могили й обеліск

Ксаверівці поставили памʼятники на братських могилах, і нарис 1971 року каже про них у множині, без числа й місць.^[9] Окремо він називає обеліск «недалеко від центру села, над ставом», поставлений 175 односельчанам, що загинули на війні.^[9] Рішення облвиконкому 1970 року записує інше: братську могилу воїнів, «які загинули в 1943 році при визволенні села Ксаверівка», із залізобетонною скульптурою воїна на цегляному оцементованому постаменті.^[7] Отже, 175 це односельчани, а в могилі воїни, і скільки їх поховано, ці папери не кажуть.^[9][7]

Пізніший схвалений обласною радою перелік памʼяток, що не підлягають приватизації, знає в селі два обʼєкти: братську могилу 1950 року біля Будинку культури і памʼятник воїнам-односельцям 1978 року біля школи.^[8] Обеліск нарису стояв над ставом і вже 1971 року, тож памʼятник 1978 року біля школи, судячи з дати й місця, інший знак, якщо 1978 це рік встановлення.^[9][8]

Для пошуку. Рядки про спалені будинки посилаються на Київський облдержархів, ф. Р-880, оп. 7.^[10] Слова Рябця нарис бере зі с. 8 книжки В. Рубаника «Молодість Ксаверівки» (Київ, 1961).^[11] В окупаційних газетах село стоїть під Гребінківським районом і пишеться ще «Ксаверовка».^[5][6]