Шестеро дітей Антоніни Совенко: голод 1932-1933 років у Ксаверівці
«У селі Ксаверівці, в колгоспі ім. Ворошилова, півтора місяця не розраховуються з колгоспниками - гроші пропили, крам на 2.000 карб. і досі лежить у коморі і його колгоспникам не дають».[1] Так 8 серпня 1932 року писав у «Пролетарській правді» спецкор П. Способнов.[1] Його стаття «Рятувати буряки не готуються» про втрату буряків у Білоцерківському районі, і абзацом вище там сказано, без назви села: крам, гроші й продукти, давані на стимулювання обробітку, розбазарили.[1] Слова «голод» у статті немає.[1]
Про ті самі роки в книзі памʼяті жертв Голодомору сказано: жителі села «звідали жахливі наслідки примусової колективізації, що призвела до штучного голодомору».[4] Колгосп, де півтора місяця не розраховувалися з людьми, створили 1930 року.[7][4]
Сімнадцять господарств, потім чотириста вісімдесят шість
Навесні 1926 року споживче товариство в Ксаверівці вже обʼєднувало 70 відсотків селян, а в 1925-1926 роках виникли ще товариства взаємодопомоги, кредитне й виробництва та збуту цукрових буряків.[7] Восени 1928 року створили товариство спільного обробітку землі, куди увійшло 17 господарств, і очолив його П. Ф. Вільшанський.[4] Людина з тим самим прізвищем, ініціалами й селом є на сторінці про репресії в Ксаверівці; мабуть, той самий.
У січні 1930 року в селі створили чотири сільськогосподарські артілі, які згодом обʼєдналися в одну, ім. Ворошилова.[7] Першим головою став Вільшанський.[4] У квітні 1930 року господарство мало 130 дворів, 500 га землі та 70 коней.[7]
1931 року колгосп, за нарисом 1971 року, обʼєднував уже 486 господарств і мав 2200 га орної землі.[8] Озимі скосили й заскиртували за 10 днів, на 15 серпня обмолотили 60 відсотків озимих і здали державі понад 2 тис. центнерів хліба. «Переваги колективної праці особливо виявилися під час збирання врожаю».[8]
Там же, у голосі нарису, стоять ті, кого виключали: «Куркулі, які пробралися до колгоспу, розкладали дисципліну, намагалися будь-що зірвати хлібозаготівлю».[8] Загальні збори виключили з артілі «куркулів і тих, хто їм потурав», а головою обрали двадцятипʼятитисячника, донецького шахтаря комуніста А. М. Шаповалова.[8] Року обрання нарис не називає. Завершується цей епізод так: «Колгоспники вирішили до XIV річниці Жовтневої революції виконати державний план хлібозаготівель. Свого слова вони дотримали».[8]
Згодом колгоспів у селі стало три.[4] Книга памʼяті називає їх ім. Ворошилова, «Червоний прапор» і «Більшовик».[4] Нарис 1971 року на передвоєнні роки називає ім. Будьонного, ім. Калініна та ім. Ворошилова.[8] Ті самі три стоять у газеті 1937 року.[2]
212 людей і 184 прізвища
«Встановлена кількість померлих від голоду - 212 чоловік і 184 прізвища загиблих».[4] Це числа самої книги. Підтвердженням голоду вона називає свідчення тих, «кому пощастило вижити», а мартиролог укладено за свідченнями очевидців А. С. Коваленко (1922 р.н.), М. П. Талалай (1927 р.н.) «та ін.», записаними Т. І. Поштар, учителем історії Ксаверівської школи.[4] За роками народження названі очевидці в голод були дітьми.
Ксаверівка стоїть і серед 12 місць масових поховань, які книга називає в розділі Васильківського району.[6] На всю Васильківщину книга наводить 8022 загиблих за «офіційною, явно заниженою статистикою»; це число про всю Васильківщину, а не про село й не про район 1932 року.[6]
«І шестеро її дітей»
За нашим підрахунком, у переліку на сторінках 255-257 стоїть 182 рядки.[5] Це не 182 людини, бо частина рядків вміщує цілу родину. «Совенко Антоніна Олексіївна і шестеро її дітей».[5] «Коверга Олександр - їхній зять та шестеро його дітей».[5] «Лисак Федора Свиридонівна і троє дітей», «Коваленко Панас і троє дітей», «Дзюбенко Секлета і двоє дітей», «Рачківський Василь і 2 сини».[5] Три рядки поспіль про синів одного батька: Санько, Панько й Роман, кожен «син Лавріна».[5] У одного рядка немає навіть імені: «Коваленко (їх мати)».[5] Є рядки, де число родичів не назване: «Коваленко Лукія і діти», «Панченко Олександра і її сімʼя».[5] Дат смерті й віку перелік не подає.
Найбільше рядків у Коваленків, за нашим підрахунком 35.[5] Вільшанських разом 13, Лисаків 10, Дубовиків і Заверух по 9. Серед Вільшанських двічі стоїть Фокій, а при пʼятьох по батькові Фокійович або Фокіївна: Іван, Василь, Ганя, Ніна й Ольга. Мабуть, батько з дітьми, хоч перелік цього не пише. П. Ф. Вільшанського, першого голови колгоспу, у переліку немає, як немає й А. М. Шаповалова.
Семирічка того самого року
Про 1932 рік у нарисі одне речення: «В 1932 році в селі збудували семирічну школу, в якій навчалося 200-250 учнів».[8] Голоду том на сторінках про село не називає.[9] Поруч ідеться про те, що напередодні війни «неписьменність серед дорослого населення було повністю ліквідовано», і про диплом II ступеня, яким Головний виставочний комітет нагородив колгосп ім. Ворошилова, учасника Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року.[8] Газета 1 листопада 1938 року наводила приклад артілі ім. Будьонного в тій самій Ксаверівці, яка здавала цукровому заводові по 294 центнери буряків з гектара.[3]
«На кладовищі с. Ксаверівка в 1996 році на місці масового поховання встановлено хрест жертвам Голодомору 1932-1933 рр.».[4]
Для пошуку. Записи свідчень очевидців питати в Ксаверівській школі: їх робив її вчитель історії.[4] Книги актів про смерть зберігаються в обласному архіві фрагментами: є записи про Гребінки та Марʼянівку за квітень-вересень 1932 року.[6] В описі 1 фонду Р-5634 обласного архіву заголовків справ із Ксаверівкою за 1932-1934 роки немає, є книга смертей за 1935 рік.[10] Ранні книги могли не називати села в заголовку.