Від одноосібника Чумака до коваля Рачковського

28 березня 1930 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР засудила до трьох років позбавлення волі Івана Потаповича Чумака.^[2] Він народився 1877 року, жив у Ксаверівці, був малописьменний і записаний селянином-одноосібником. Реабілітували його 1989 року.

За нашим підрахунком, у двох книгах «Реабілітованих історією» по Київській області девʼять статей про уродженців Ксаверівки.^[2] Вісім стоять у другій книзі. Девʼята, про Валентину Коваленко, у третій.^[3] Першої книги в цій лічбі немає, тож повним цей перелік назвати не можна. У самому селі, за статтями, жили троє: Чумак, Павло Вільшанський і Федір Рачковський.^[2] Решта, за статтями другої книги, жили в Києві й Василькові або служили в армії. У статтях стоять суд чи інший орган, дата й рішення, а що людині закидали, не написано. Так само написано про Коваленко.^[3]

Голова колгоспу, мабуть

Павло Федотович Вільшанський, 1899 року, з початковою освітою, жив у Ксаверівці й був колгоспником.^[2] 29 жовтня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила його до десяти років позбавлення волі. Реабілітували його 1964 року. Інші вироки в цих статтях датовані іншими роками.

П. Ф. Вільшанський очолив у селі ТСОЗ, а потім став першим головою колгоспу.^[5] Мабуть, той самий: прізвище, ініціали й село збігаються, але жодна з книг цього прямо не пише.^[2] Про ті роки в селі розказано на сторінці про голод 1932-1933 років.

Учитель, робітниця, червоноармієць

Михайло Терентійович Курявенко, 1897 року, з вищою освітою, член ВКП(б) з 1920 року, жив у Києві й учителював у школі № 16.^[2] Заарештували його 9 березня 1938 року. 26 квітня 1939 року Київський обласний суд звільнив його з-під варти «із-за відсутності доказів вини», а реабілітували його 1991 року.^[2]

Ксенія Яківна Чумак, 1895 року, неписьменна, жила в Києві й працювала в артілі «Утильекспорт».^[2] Заарештували її 3 липня 1941 року. 26 грудня Військовий трибунал військ НКВС Новосибірської області її виправдав, 31 грудня звільнили, а реабілітували 1991 року. Споріднення з Іваном Чумаком її стаття не називає.

Григорій Власович Курявий, 1922 року, служив червоноармійцем у діючій армії.^[2] 24 серпня 1942 року Військовий трибунал 211 СД 48 армії засудив його до десяти років позбавлення волі, а 15 травня 1943 року він помер в увʼязненні. «Місце поховання невідомо», - стоїть у статті.^[2] Реабілітували його 1993 року.

Два вироки 1944 року

24 червня 1944 року Особлива нарада при НКВС СРСР виселила на пʼять років за межі України Валентину Степанівну Коваленко, 1923 року.^[3] Вона жила в Білій Церкві, була студенткою Сільгоспінституту, а реабілітували її 1991 року.

Пантелеймон Андрійович Панченко, 1888 року, жив у Києві й був заступником начальника відділу постачання Київського річного порту.^[2] 31 жовтня 1944 року Військовий трибунал Дніпровського басейну засудив його до десяти років позбавлення волі. Звільнили його 17 серпня 1945 року, реабілітували 1996-го.

Двадцять пʼять років ковалеві

Федір Михайлович Рачковський, 1905 року, з початковою освітою, жив у Ксаверівці; у статті він колгоспник, а в дужках стоїть ремесло: коваль.^[2] 16 червня 1949 року Військовий трибунал Київського гарнізону засудив його до двадцяти пʼяти років позбавлення волі, найдовшого строку серед цих статей. Звільнили його 10 травня 1956 року по амністії, реабілітували 1993-го.

Двадцять років із сорока девʼяти

Останній із девʼяти вже не з цих років. Юрій Тимонович Литвин народився в Ксаверівці 26 листопада 1934 року, у родині сільських учителів.^[6] У роки окупації, коли батько був на фронті, він із матірʼю переїхав до Барахтів. 24 червня 1953 року його разом із кількома хлопцями заарештували.^[7] 29 липня Васильківський районний суд за указом від 4 липня 1947 року про крадіжку державного чи громадського майна дав йому дванадцять років. 31 січня 1955 року він вийшов завдяки клопотанню Сидора Ковпака, але 14 квітня його заарештували знову, за табірну організацію «Братство вільної України».^[7][6] 10 вересня 1955 року Куйбишевський обласний суд дав йому десять років таборів і три роки ураження в правах, а звільнили його 14 червня 1965 року.^[7][6]

14 листопада 1974 року Литвина заарештували в Рівному, а 13 березня 1975 року Київський обласний суд за статтею 187-1 засудив його до трьох років табору суворого режиму.^[7] «Хроніка поточних подій» у випуску № 37 від 30 вересня 1975 року назвала чотири роки.^[8] Судили за збірку літературних і публіцистичних творів, які, за кваліфікацією правоохоронних органів, «паплюжать радянський державний лад».^[6] У книзі реабілітованих рік вироку 1973, мабуть, друкарська помилка: день і місяць ті самі.^[2][7] Там він записаний жителем Василькова, робітником тресту «Спецмонтаж», реабілітованим 1992 року.^[2]

14 листопада 1977 року він повернувся до Барахтів, півтора року жив під адміністративним наглядом, а в червні 1978 року вступив до Української Гельсінської групи.^[7] Улітку 1979 року його заарештували ще раз, і 17 грудня Васильківський районний суд за опір міліції дав йому три роки.^[6] 24 червня 1982 року, за півтора місяця до кінця строку, Київський обласний суд за статтею про антирадянську агітацію й пропаганду дав десять років табору особливого режиму й пʼять років заслання.^[7][6][4]

23 серпня 1984 року його знайшли в бараку з розрізаним животом, а 5 вересня він помер у тюремній лікарні в Чусовому.^[7][6] Чи це самогубство, музей дисидентського руху лишає питанням відкритим.^[7] Там само сказано, що 20 із 49 років його життя минули в таборах. 19 листопада 1989 року його останки разом з останками Василя Стуса й Олексія Тихого перепоховали на Байковому цвинтарі в Києві.^[6]

Для пошуку. Прізвища стоять у другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області, а село там подане як «с. Ксаверівка Васильківського району».^[2] Валентина Коваленко стоїть у біографічних довідках третьої книги, під тією самою назвою села.^[3] Наприкінці 1930-х і у 1940-х Ксаверівка належала до Гребінківського району.^[1][9]