Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Копіївка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Коптіївка, Коптевщина, Коптіевка, Коптевка
Перепис 1897 року записав у Копіївці двір Григорія Аврамова Тимошенка: власний двір, деревʼяна хата під соломою. Хазяїну 63 роки, він народився тут-таки, хлібороб і читати не вміє[1]. З ним дружина Єфросинія Савеліївна, 60 років, і дочка Тетяна, 19 років, яку перепис записав тимчасово відлученою до Завалівки: побічним заняттям у неї записано службу в робітницях. Друга дочка, Євдокія, 34 роки, живе тут-таки з чоловіком Наумом, 43 роки, родом із Карашина, і дітьми Іваном, 14 років, і Параскевою, 11 років; Наум хліборобствує при тестеві, а побічно наймається поденним робітником.
Копіївка стоїть на Здвижі, за версту вгору по річці від Юрова й на тому самому її боці[5]. До районування це Макарівська волость Київського повіту[21]; у Макарівській волості село й у листах перепису 1897 року[1], а в Київському повіті - у ревізьких казках 1816 року[12]. Нині воно входить до Макарівської селищної громади Бучанського району[31], до Юрівського старостинського округу[3].
Назва
Похилевич виводить «Коптіївку» від російсько-литовського прізвища Копоть і називає відомих йому Копотів: межигірського архимандрита Йосипа й литовського писаря при Сигізмунді 1522 року, брестського воєводу Василя 1619 року[5]. Під назвою «Коптевщина», за його словами, село 1686 року належало якомусь Коритці[5]. Назву «Копіївка» воно, за районними «Нарисами з історії Макарівського району», дістало вже за радянської влади[7].
Не плутати. Ще дві Копіївки, гайсинська й тульчинська, лежать на Вінниччині[30].
Ґрунти під Здвижем, 1636
Найдавніша письмова звістка, яку повʼязують із селом, - судова скарга жовтня 1636 року. Пани Жмійовські позивалися до пана Міхала Лозки: той наслав рожівських підданих на карашинські ґрунти під річкою Здвиж і під хутором Коповці Ставиські, а їхніх людей забрав до Рожева в тюрму[10]. Що мова тут саме про нинішню Копіївку, краєзнавець Євген Букет у статті 2016 року подає як власний погляд. Жити на цьому місці почали значно раніше: у Копіївці на лівому березі Здвижу, навпроти ферми, описано поселення ХІ-ХІІІ століть[34].
Похилевич пише: «Подъ именемъ Коптевщины деревня нынѣшняя Коптіевка принадлежала въ 1686 году какому-то Корыткѣ»[5].
Кому належало
У першій чверті XIX століття Юрів, Коптіївка й Красна Слобода належали Сабанським, і продавали їх Сабанські в різний час[6]. 1849 року Станіслав Сабанський продав Юрів із Коптіївкою С. Т. Єремєєву, чиновникові з доручень при генерал-губернаторі Бібікові й авторові кількох брошур[5]. Як маєток переходив із рук у руки 1808 і 1849 року, розказано окремо, а ширше про власників - на сторінці Юрова.
Новий пан жив у Юрові. Коптіївка була однією з його деревень, поруч із Красною Слободою й Бабкою, а ще за ним було до 3000 десятин землі[6]. Юрів разом із Коптевкою мав тоді 385 жителів обох статей. Нещодавно збудовані власником будинок, трактир, винокурний і цегельний заводи, поштова станція й велика водяна мельниця, за словами Похилевича 1864 року, «придаютъ Юрову видъ мѣстечка»[6].
Тримався цей набуток недовго. Єремєєв помер 1880 року, і обидва його маєтки пішли на сплату боргів за закладними документами. На 1887 рік землею - 918 десятинами польової і 179 лісової - володів капітан Орест Юрійович Соколовський[5]. Самі коптіївці мали тоді 236 десятин наділу на 57 ревізьких душ, а викупу за нього - 239 карбованців 31 копійку.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1887 | 180 | жителів обох статей[5] |
| 1897 | 255 | постійного населення: 123 чоловіки і 132 жінки[1] |
| 1924 | 289 | 146 чоловіків і 143 жінки, 86 володінь[21] |
| 1926 | 412 | душ на хуторі, 102 господарства[22] |
| 2000 | 196 | населення на 15 грудня; будинків 113, господарств 114[9] |
Ряд росте аж до 1926 року, коли село записане вже хутором, а 2000 року в ньому менше людей, ніж за переписом 1897-го[22][1][9].
Церква в Ситняках і Карашині
Копіївка - приписне село ситняківської парафії Різдва Христового, разом із Завалівкою та Юровом[11]. А на самому початку століття, 1802-1803 років, Коптіївку разом із «Юрівкою» й Красною Слободою зараховували до парафії церкви Пресвятої Трійці у Великому Карашині[23]. Тому метрики копіївців варто шукати в ЦДІАК серед книг ситняківської парафії, а найраніші - й під Великим Карашином[11][23].
XX століття
У голод 1932-1933 років Копіївку, як і сусідні села, обслуговував медпункт у Рожеві: районні «Нариси» називають вісім сіл - Рожів, Карашин, Червону Слободу, Копіївку, Юрів, Ситняки, Небилицю і Садки-Строївку. Ліків там не було, і хворі по допомогу туди не зверталися[8].
У книгах актів Макарівського району за 1921, 1925, 1932 і 1934 роки покажчик по селу називає родини Туніків, Литвинів, Федосенків, Дідченків, Гайдаєнків і Леоненків[17][18][19][20].
Окупація скінчилася для села 1943 року: за визволення Копіївки від німецько-фашистських загарбників загинули воїни, яких поховано в братській могилі тут-таки[4]. На фронтах війни загинули 40 копіївців, і 1975 року в центрі села їм збудували памʼятник[7].
Що збереглося
У селі є братська могила воїнів, які загинули 1943 року за його визволення, із залізобетонним обеліском[4], і памʼятник загиблим на фронтах односельцям у центрі села[7]. Серед вулиць села - Шевченка й Радгоспна[32].
Для пошуку. Старі форми назви - «Коптіевка», «Коптевка», «Копиевка», «Копіевка»[5][6][1]; певніша ознака - сусіди в рядку: Юрів, Червона Слобода, Карашин, Ситняки[12][11]. До районування село мало власну Коптіївську раду, далі його записували під Юровською, Червоно-Слобідською, Ситняківською, а згодом Юрівською радами[21][22][24][26][27]. Казка 1816 року, листи 1897 року й книги актів 1942-1943 років - у ДАКО[12][1][13][14][15][2][16].