Ціна, яку той самий автор назвав двічі по-різному

Копіївка не продавалася сама. Її купували й перепродували в наборі: обидва Карашини, Красна Слобода, Юрів «и другія селенія» - одним лотом. Саме тому історія її власників читається не в статті про Копіївку, а в статті про Карашин.^[1] Останніми, хто тримав цей набір до 1808 року, були Харлінські - а після кого вони його дістали, Похилевич каже глухо: «послѣ нихъ», не назвавши, після кого саме.^[1] Сторінки сусідніх сіл ставлять тут Сапєг, але рядка, яким це доводиться, у наших джерелах немає, тому й ми його не ставимо.^[3]

А далі починається те, через що ця сторінка взагалі існує.

Автор виправив сам себе, і виправлення лежить у тому самому томі

Похилевич 1864 року пише, що маєток продано Ліберію Сабанському, а по його смерті Карашин дістався трьом синам - Костянтину, Конраду й Станіславу - та їхній сестрі Іполиті.^[1] Так стоїть на 84-й сторінці.

На 721-й сторінці того самого тому, у розділі «Дополненія и поправки», той самий автор пише інше: маєток від Харлінського купив Павло Сабанський, а нинішні власники - «дѣти Либерія, внуки Павла».^[1] Тобто Ліберій був не покупцем, а сином покупця, і між двома твердженнями не роки й не два автори, а шістсот тридцять сім сторінок.

Через двадцять три роки той самий автор видав нову книжку - уже не на цілу губернію, а на два повіти, київський і радомисльський. Статтю про Карашин він переписав за поправкою: продано Павлу Сабанському, а Ліберій Павлович - наступне коліно.^[2] Районний нарис 2006 року, який виносок не має взагалі, називає покупцем 1808 року теж Павла.^[4]

Це варто знати кожному, хто шукатиме цей маєток за прізвищем. Імʼя «Ліберій Сабанський» при 1808 році ви ще зустрінете - воно стоїть у першій книжці й нікуди з неї не зникло. Виправлення до нього лежить у тій самій книжці, просто на шістсот сторінок далі.

1849: син продає

Продавав уже Станіслав, один із тих трьох синів^[1] - і назвала його на імʼя тільки пізніша книжка, бо давніша каже про цю угоду глухо, «проданы ими».^[2][1] 1849 року він продав Юрів і Коптіївку Степанові Трохимовичу Єремєєву - чиновникові з доручень при київському генерал-губернаторі Бібікові, авторові кількох брошур.^[2]

Сторінка Макарівської громади розповідає про цю саму угоду й ту саму людину, але пише прізвище через «К»: «Станіслав Кабанський».^[5] Це не другий чоловік: збігаються імʼя, рік, обидва села й покупець, а різниця - в одній літері.

Далі про Єремєєва відомо, чим воно скінчилося. Свої справи він вів «не въ надлежащемъ порядкѣ», помер 1880 року, і обидва маєтки пішли на сплату боргів за закладними. На 1887 рік маєтком у 918 десятин польової і 179 десятин лісової землі володів уже капітан Орест Юрійович Соколовський.^[2]

А ціни ми не знаємо

Видання 1864 року каже, що Юрів із Коптіївкою пішли 1849 року за 25 000 рублів сріблом.^[1] Видання 1887 року каже - за 2500 рублів.^[2] Це один автор у двох книжках, тому тут не «два джерела розходяться»: тут автор розходиться сам із собою. А взяти пізнішу цифру як остаточну не виходить - поправки на неї, такої як на імʼя покупця, він не зробив.

І цифра ця не самотня. У пізнішій книжці переписано й ціну сусідньої Красної Слободи - 18 000 рублів стали 15 000,^[1][2] тобто автор правив суми в цьому кутку району не один раз.

Ми звірили меншу цифру оком по скану сторінки, щоб зняти найпростіше пояснення: це не загублений при розпізнаванні нуль, у книжці справді надруковано «2500 р.».^[2]

Що можна сказати чесно: усі пізніші перекази - і районний нарис, і сторінка громади - повторюють меншу цифру,^[4][5] тобто вони не підтверджують її, а лише переказують видання 1887 року. Одне число, назване кілька разів, залишається одним числом.

Розвʼяже це купча. Нотаріального акта продажу 1849 року ми не бачили, і жодне з переглянутих джерел його не наводить. Доки його немає, на цій сторінці стоять обидві цифри, і вибрати між ними нема чим.