Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Ціна, яку той самий автор назвав двічі по-різному
1808 року Копіївку продали разом з обома Карашинами, Красною Слободою, Юровом та іншими селами.[1] Її власників Похилевич називає в статтях про Карашин і Юрів.[2] До 1808 року маєток належав Харлінським[1] - а до них Карашином з околишніми селами володіли Ігнатій Сапєга та його дружина Анна: «Послѣ нихъ имѣніе принадлежало Харлинскимъ».[1] Пізніша книжка того самого автора пише, що Сапєги володіли Карашином з початку XVIII століття, і називає Ігнатія з Анною під 1749 роком.[3]
Автор виправив сам себе, і виправлення лежить у тому самому томі
Похилевич 1864 року пише, що маєток продано Ліберію Сабанському, а по його смерті Карашин дістався трьом синам - Костянтину, Кондрату й Станіславу - та їхній сестрі Іполиті.[1] Так стоїть на 84-й сторінці.
На 721-й сторінці того самого тому, у розділі «Дополненія и поправки», той самий автор пише інше: маєток від Харлінського купив Павло Сабанський, а нинішні власники - «дѣти Либерія, внуки Павла».[1] Тобто Ліберій був не покупцем, а сином покупця, і між двома твердженнями не роки й не два автори, а шістсот тридцять сім сторінок.
Через двадцять три роки той самий автор видав нову книжку - уже не на цілу губернію, а на два повіти, київський і радомисльський. Статтю про Карашин він переписав за поправкою: продано Павлу Сабанському, а Ліберій Павлович - наступне коліно.[2] Районний нарис 2006 року, який виносок не має взагалі, називає покупцем 1808 року теж Павла.[4]
Імʼя «Ліберій Сабанський» при 1808 році стоїть у першій книжці й нікуди з неї не зникло. Виправлення до нього лежить у тій самій книжці, просто на шістсот сторінок далі.
1849: син продає
Продавав уже Станіслав, один із тих трьох синів[1] - і назвала його на імʼя тільки пізніша книжка, бо давніша каже про цю угоду глухо, «проданы ими».[2][1] 1849 року він продав Юрів і Коптіївку Степанові Трохимовичу Єремєєву - чиновникові з доручень при генерал-губернаторі Бібікові, авторові кількох брошур.[2]
Сторінка Макарівської громади розповідає про цю саму угоду й ту саму людину, але пише прізвище через «К»: «Станіслав Кабанський».[5] Це не другий чоловік: збігаються імʼя, рік, обидва села й покупець, а різниця - в одній літері.
Далі про Єремєєва відомо, чим воно скінчилося. Свої справи він вів «не въ надлежащемъ порядкѣ», помер 1880 року, і обидва маєтки пішли на сплату боргів за закладними. На 1887 рік маєтком у 918 десятин польової і 179 десятин лісової землі володів уже капітан Орест Юрійович Соколовський.[2]
А ціни ми не знаємо
Видання 1864 року каже, що Юрів із Коптіївкою пішли 1849 року за 25 000 рублів сріблом.[1] Видання 1887 року каже - за 2500 рублів.[2] Це один автор у двох книжках, тому тут не «два джерела розходяться»: тут автор розходиться сам із собою. А взяти пізнішу цифру як остаточну не виходить - поправки на неї, такої як на імʼя покупця, він не зробив.
І цифра ця не самотня. Різниться у двох книжках і ціна сусідньої Красної Слободи: 18 000 рублів у давнішій і 15 000 у пізнішій.[1][2]
Меншу цифру видно на скані сторінки: у книжці справді надруковано «2500 р.».[2]
Що можна сказати чесно: усі пізніші перекази - і районний нарис, і сторінка громади - повторюють меншу цифру,[4][5] тобто вони не підтверджують її, а лише переказують видання 1887 року. Одне число, назване кілька разів, залишається одним числом.
Розвʼяже це купча. Нотаріального акта продажу 1849 року ми не бачили, і жодне з переглянутих джерел його не наводить. Доки його немає, лишаються обидві цифри, і вибрати між ними нема чим.