Місток

Ціна, яку той самий автор назвав двічі по-різному

Три рядки старого друку: «Всѣ эти имѣнія въ первой четверти текущаго вѣка принадлежали Сабанскимъ и проданы ими въ разное время. Юровъ съ Коптіевкою въ 1849 году за 25,000 руб. серебромъ, а Красная слобода въ 1859»
Похилевич, «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», 1864, с. 123, фрагмент: Юрів із Коптіївкою продано 1849 року за 25 000 рублів сріблом Джерело: Лаврентій Похилевич, commons.wikimedia.org, 1864, суспільне надбання
Три рядки старого друку: «Станиславъ Сабанскій продалъ въ 1849 г. Юровъ и Коптіевку за 2500 р. служившему при генералъ-губернаторѣ Бибиковѣ, чиновникомъ порученій С. Т. Еремѣеву, автору нѣсколькихъ брошюръ»
Похилевич, «Уѣзды Кіевскій и Радомысльскій», 1887, с. 63, фрагмент: той самий продаж, але за 2500 рублів Джерело: Лаврентій Похилевич, commons.wikimedia.org, 1887, суспільне надбання

1808 року Копіївку продали разом з обома Карашинами, Красною Слободою, Юровом та іншими селами.[1] Її власників Похилевич називає в статтях про Карашин і Юрів.[2] До 1808 року маєток належав Харлінським[1] - а до них Карашином з околишніми селами володіли Ігнатій Сапєга та його дружина Анна: «Послѣ нихъ имѣніе принадлежало Харлинскимъ».[1] Пізніша книжка того самого автора пише, що Сапєги володіли Карашином з початку XVIII століття, і називає Ігнатія з Анною під 1749 роком.[3]

Автор виправив сам себе, і виправлення лежить у тому самому томі

Похилевич 1864 року пише, що маєток продано Ліберію Сабанському, а по його смерті Карашин дістався трьом синам - Костянтину, Кондрату й Станіславу - та їхній сестрі Іполиті.[1] Так стоїть на 84-й сторінці.

На 721-й сторінці того самого тому, у розділі «Дополненія и поправки», той самий автор пише інше: маєток від Харлінського купив Павло Сабанський, а нинішні власники - «дѣти Либерія, внуки Павла».[1] Тобто Ліберій був не покупцем, а сином покупця, і між двома твердженнями не роки й не два автори, а шістсот тридцять сім сторінок.

Через двадцять три роки той самий автор видав нову книжку - уже не на цілу губернію, а на два повіти, київський і радомисльський. Статтю про Карашин він переписав за поправкою: продано Павлу Сабанському, а Ліберій Павлович - наступне коліно.[2] Районний нарис 2006 року, який виносок не має взагалі, називає покупцем 1808 року теж Павла.[4]

Імʼя «Ліберій Сабанський» при 1808 році стоїть у першій книжці й нікуди з неї не зникло. Виправлення до нього лежить у тій самій книжці, просто на шістсот сторінок далі.

1849: син продає

Продавав уже Станіслав, один із тих трьох синів[1] - і назвала його на імʼя тільки пізніша книжка, бо давніша каже про цю угоду глухо, «проданы ими».[2][1] 1849 року він продав Юрів і Коптіївку Степанові Трохимовичу Єремєєву - чиновникові з доручень при генерал-губернаторі Бібікові, авторові кількох брошур.[2]

Сторінка Макарівської громади розповідає про цю саму угоду й ту саму людину, але пише прізвище через «К»: «Станіслав Кабанський».[5] Це не другий чоловік: збігаються імʼя, рік, обидва села й покупець, а різниця - в одній літері.

Далі про Єремєєва відомо, чим воно скінчилося. Свої справи він вів «не въ надлежащемъ порядкѣ», помер 1880 року, і обидва маєтки пішли на сплату боргів за закладними. На 1887 рік маєтком у 918 десятин польової і 179 десятин лісової землі володів уже капітан Орест Юрійович Соколовський.[2]

А ціни ми не знаємо

Видання 1864 року каже, що Юрів із Коптіївкою пішли 1849 року за 25 000 рублів сріблом.[1] Видання 1887 року каже - за 2500 рублів.[2] Це один автор у двох книжках, тому тут не «два джерела розходяться»: тут автор розходиться сам із собою. А взяти пізнішу цифру як остаточну не виходить - поправки на неї, такої як на імʼя покупця, він не зробив.

І цифра ця не самотня. Різниться у двох книжках і ціна сусідньої Красної Слободи: 18 000 рублів у давнішій і 15 000 у пізнішій.[1][2]

Меншу цифру видно на скані сторінки: у книжці справді надруковано «2500 р.».[2]

Що можна сказати чесно: усі пізніші перекази - і районний нарис, і сторінка громади - повторюють меншу цифру,[4][5] тобто вони не підтверджують її, а лише переказують видання 1887 року. Одне число, назване кілька разів, залишається одним числом.

Розвʼяже це купча. Нотаріального акта продажу 1849 року ми не бачили, і жодне з переглянутих джерел його не наводить. Доки його немає, лишаються обидві цифри, і вибрати між ними нема чим.

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо