Пʼять слів опису на всю братську могилу 1943 року
Рішення Виконкому Київської облради № 806 від 23 листопада 1970 року обліковує в Копіївці братську могилу воїнів Радянської Армії, які загинули 1943 року за визволення села. Опис самого памʼятника займає в ньому пʼять слів: «На могилі обеліск з залізобетону».[1] Число 603 при цьому рядку - наскрізна позиція в переліку памʼяток місцевого значення.
Далі рядка нема куди йти. У таблиці чотири колонки - номер, назва памʼятника, місцезнаходження і «з якого матеріалу виготовлений». А в рядку про Копіївку немає ні імен, ні числа похованих, хоч інші рядки того самого додатка такі числа подають.[1] Що це форма, а не опис з натури, видно з сусідніх позицій. 604 повторює те саме речення слово в слово про Юрів і різниться лише назвою села. А 602, про Червону Слободу, різниться тим, що на могилі стоїть не обеліск, а скульптура воїна, побронзована, на цегляному постаменті.
Друге, що ми маємо про воєнні втрати села, це одне речення районного нарису 2006 року. На фронтах загинули 40 жителів, а 1975 року в центрі Копіївки збудували памʼятник на їхню честь.[3] Число ми тримаємо як непевне. Імен при ньому немає, а Вікіпедія, яка подає ті самі 40, покликається на цей самий нарис і на другу публікацію того самого автора.[5] Тобто підтвердження з другого боку тут немає, є одне число, назване двічі.
Пізніші переліки памʼяток дають по Копіївці інший обʼєкт, ніж рішення 1970 року. Той самий том «Нарисів» у зведеній таблиці памʼяток війни дає Копіївці окремий рядок: памʼятник односельцям, що не повернулися з фронтів війни, 1975 рік, охоронний № 1652. Братської могили Копіївки в тій таблиці немає взагалі.[4] Обласний перелік 2003 року повторює той самий обʼєкт під тим самим номером: позиція 675, памʼятник воїнам-односельцям, 1975, центр села, охоронний № 1652.[2] Тобто братська могила з рішення 1970 року лічить воїнів, полеглих за визволення Копіївки,[1] а памʼятник 1975 року - копіївців, які не повернулися з фронтів.[4] У переліках 1970 і 2003 років вони стоять порізну. Охоронних номерів рішення 1970 року не має взагалі, тому звести їх можна лише за описом. Скільки їх у центрі села насправді і чи не той самий це камінь під двома записами, з паперів не видно, а знімка в нас немає.
Імен у нас немає жодного - ні тих, хто в могилі, ні тих сорока. Рішення 1970 року не подає їх за самою своєю будовою, а в нарисі про Копіївку далі числа й року памʼятника не йде.[1][3] І це саме про Копіївку, а не про весь той збірник: по інших селах району він полеглих таки називає - по Борівці, скажімо, чотирьох партизанів, які загинули 1943 року, поіменно. Тобто прізвища жодного копіївця воєнних років у наших джерелах не стоїть - ні загиблого, ні того, хто повернувся.
Для пошуку. Пошук такої людини починається з прізвища, а не з села: загальнодержавні обліки полеглих шукають за прізвищем, а ми їх по Копіївці не переглядали. Перше копіївське прізвище воєнних років найшвидше дасть сам памʼятник у центрі села - чи стоять на ньому імена, ми не знаємо, бо його знімка в наших джерелах немає.