Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Червона Слобода
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Красна Слобода, Красная Слобода
«Нариси з історії Макарівського району» 2006 року записали, як говорять у Червоній Слободі: «карова» - корова, «каняка» - коняка, «калиб» - колиб[3]. Поруч у тому самому нарисі стоїть історія розкольників, які втекли з Росії й на початку XVIII століття поселилися в селі. У церковній ерекції графа Сапеги 1749 року їх названо «москалями»[6], а після 1795 року вони перейшли в інші місця, і на їхнє місце перевели українських селян із навколишніх сіл[3]. Районна газета 2012 року відносить заснування села до часу раніше 1739 року й називає перших поселенців старообрядцями-пилипівцями, що масово втікали до Речі Посполитої після церковної реформи патріарха Никона[4].
Село стоїть на правому боці Здвижу, навпроти містечка Рожева й за 3 версти від Карашина; річка тут, за Похилевичем 1887 року, була межею Київського й Радомисльського повітів[8]. Від Червоної Слободи до Макарова 12 верст - так рахував сам власник села, пан Хижняков, у записці київському губернаторові[11]. 1795 року село стоїть у ревізьких казках Київського повіту одразу за Малим Карашином[13]; 1900 року це Макарівська волость[14]. Власної церкви село не мало, і метрики його вели у Великому Карашині[17]. Нині Червона Слобода входить до Макарівської селищної громади Бучанського району[36] і разом із Рожевом становить Червонослобідський старостинський округ[37].
Назва
Давня назва села - Красна Слобода. Сайт громади розтлумачує її так: «красна» - красива, «слобода» - поселення навколо чогось[37]. У старих паперах стоїть саме вона: Красна Слобода в описі справи 1802-1803 років про парафію[18], «Красная-Слобода» у Похилевича 1887 року[8], «Красная Слобода (владельческая)» у списку населених місць 1900 року[14]. У списку поселень 1926 року село вже «Червона-Слобода»[16].
Не плутати. Сіл із назвою «Червона Слобода» кодифікатор 2021 року дає пʼять: крім нашого, у Компаніївській громаді на Кіровоградщині, у Буринській і Недригайлівській на Сумщині та в Червонослобідській громаді на Черкащині[36].
Кому належало
До 1808 року маєток належав Харлінським, і того року обидва Карашини, Красну Слободу, Копіївку, Юрів та інші села продали Павлу Сабанському[8]. В описі ДАКО справа ревізьких казок 1795 року теж названа казками селян шляхтича Харлінського[13]. Карашинським маєтком 1864 року, за Похилевичем, володіли діти Ліберія, внуки Павла[5].
Червона Слобода 1864 року вже належала до юрівської маєтності поміщика Степана Трохимовича Єремєєва, який 1858 року купив її в Станислава Сабанського за 18 000 рублів, як пише видання 1864 року[6], а через кілька років продав секретарю Київської консисторії Хижнякову[8][3]. Після смерті секретаря консисторії Хижнякова село перейшло за спадщиною до сина - чернігівського міського голови Василя Михайловича Хижнякова[8][3]. 1887 року селянського наділу в селі було 291 десятина[8]. 1900 року, за списком населених місць, село належало Івану Михайловичу Хижнякову, і господарство в маєтку вів сам власник[14].
Гуральня Хижнякова
Історія заводу, за «Нарисами», починається 1881 року: тоді поміщик Шабловський орендував гуральню в місцевого пана Хижнякова[10]. 1900 року винокурний завод у селі належав власникові маєтку, керував ним Шабловський, а працювало на заводі 10 чоловіків із місцевих жителів[14]. Головним заняттям жителів той самий список називає хліборобство. Коли застрайкували робітники Червонослобідської економії, Хижняков пояснював губернаторові причину сусідством: «В 12 верстах от моего имения находится местечко Макаров - один из центров распространения пропаганды»[11]. Страйкували, за «Історією міст і сіл» 1971 року, робітники гуральні Хижнякова[23]. Та сама книжка пише про страйки робітників на Червонослобідському спиртзаводі в 1904-1905 роках[22].
Від 1926 року завод реконструювали щороку, з 1933-го підприємство звалося «Артіль вирібспирт», а з 1934 року запрацювало на повну потужність, і колгоспи возили туди пшеницю в рахунок контрактації[10]. 1937 року обласна газета в статті «Уроки Макарова» закидала райпарткомові, що той збирав побори з різних організацій, і серед прикладів стоїть «на червонослобідській гуральні - 2.000 карбованців»[25].
1 листопада 1999 року на базі спиртозаводу засновано ТОВ «Слобода Ко»[37].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 150 | жителів обох статей[6] |
| 1887 | 287 | жителів обох статей, з них 86 ревізьких[8] |
| 1900 | 361 | жителів обох статей у 66 дворах: 178 чоловіків і 183 жінки[14] |
| 1924 | 491 | 245 чоловіків і 246 жінок; володінь чи господарств 123[15] |
| 1926 | 425 | жителів самого села; хутір Коптіївка в тій самій сільраді рахується окремо[16] |
XX століття
Радянську владу в селі встановили в грудні 1918 року, але, як пишуть «Нариси», вона не діяла; ревком і комнезам створили лише 1920 року[12]. Головою ревкому був І. Ярошенко, секретарем М. Леоненко, членами С. Діденко, О. Зубар і Д. Саченко. 1926 року Червона Слобода центр сільради, до якої входив і хутір Коптіївка - нині Копіївка[16].
Влітку 1924 року на місці колишнього Агропункту, що належав Київському ОЗУ, демобілізований червоноармієць Семен Кучер організував сільськогосподарську комуну ім. Ілліча - «з демобілізованих червоноармійців та комсомольців села Рожева»; у ній було близько 40 членів[1]. «Нариси» пишуть про комуну, що утворилася в селі в середині 20-х, коротко й без назви: частина комунарів була з Рожева, вони попрацювали рік, «нічого не приробили і розбіглись, бо не було чого їсти»[3]. Далі був ТОЗ, а потім колгосп ім. Сталіна на 168 господарств.
У серпні 1933 року «Пролетарська правда» писала, що цей колгосп завершив збиральну кампанію й 16 серпня почав осінню сівбу, і що більшість робіт виконують корови: основну масу коней перекинули на завершення хлібоздачі[24]. За перший день засіяли 9 гектарів жита.
Про сам голод нарис Національної книги памʼяті пише, що він «не так сильно дошкуляв селянам»: за розпорядженням голови сільради Плиса вони могли брати брагу з місцевого спиртзаводу, а селянам з інших сіл її не давали[26]. І той самий нарис каже, що від голоду, за свідченнями очевидців, померло 11 осіб; серед прізвищ мартиролога - Леоненки, Радченки, Ярошенки. Про ці роки докладно - на сторінці голод 1932-1933 років у Червоній Слободі.
У лютому 1936 року районна газета «За соціалістичні темпи» дорікала: у Червоній Слободі, де головою сільради був Петров, досі не організували збору готівки за позикою[2]. Про 1937-1938 роки в селі - окрема сторінка.
Коли почалася війна, близько 200 чоловіків із села, за «Нарисами», пішли на фронт, і 91 із них загинув[3]. Із Червоної Слободи на примусові роботи до Німеччини, за неостаточним переліком районної газети 2017 року, вивезли 16 осіб[29]. Про визволення 1943 року теж розказано окремо.
Михайло Спиридонович Музика, 1910 року народження, малописьменний, служив червоноармійцем у діючій армії. 29 червня 1945 року Військовий трибунал військ НКВС Полтавської області засудив його до 7 років позбавлення волі з поразкою в правах на 3 роки; реабілітували його 1998 року[27].
У третій книзі «Реабілітованих історією» є ще довідка про Григорія Борисовича Радченка, селянина-одноосібника з Червоної Слободи[28]. Рішенням місцевих органів влади його розкуркулили 1930 року, реабілітували 1991 року.
Після війни село приєднують до сусідів. 1950 року колгосп ім. Сталіна Червоної Слободи обʼєднали з рожівською «2-ю пʼятирічкою» в один колгосп ім. Сталіна з центром у Рожеві[30]. 28 квітня 1958 року Червону Слободу перевели зі складу Рожівської сільської ради до Великокарашинської[31], а 5 травня того самого року місцевий колгосп імені 300-річчя воззʼєднання України з Росією обʼєднали з великокарашинським «Комунаром» в один колгосп «Комунар»[32]. 1971 року власної ради в села немає: воно підпорядковане Великому Карашину разом із Малим Карашином[22].
Церква і школа
Власної парафії село не мало. Його метрики вели в парафії Пресвятої Трійці у Великому Карашині, і в переліку сіл тієї парафії воно записане як Красна Слобода[17]. Справа про зарахування Юрівки, Коптіївки й Красної Слободи до карашинської парафії велася 1802-1803 років[18].
Список 1900 року записує в селі школу грамоти[14]. 1938 року, за «Нарисами», у селі діяла неповна середня школа, після якої учні вчилися далі в Рожеві[3]. Районна газета 2017 року, розповідаючи про сусідній Юрів, згадує час, «коли у селі Червона Слобода було відкрито середню школу»[33].
Що збереглося
У центрі села стоїть памʼятник воїнам Радянської Армії 1956 року, і на його мармурових плитах прізвища загиблих і зниклих безвісти односельців[3]. 1970 року в селі стояв памʼятник-бюст В. І. Леніну: бюст залізобетонний, постамент цегляний[34]. Тоді ж у селі була братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули 1943 року за визволення села; на могилі скульптура воїна з залізобетону, побронзована, на цегляному постаменті[35]. Про неї й про памʼятники війни в селі - на сторінці визволення 1943 року.
Для пошуку. Червонослобідців XIX століття треба шукати в метричних книгах Великого Карашина й під назвою Красна Слобода[17]. Записи сільради 1920-х років лежать у ДАКО, у фонді Р-39 Червоно-Слобідської сільської ради за 1923-1928 роки[20], але за новим поділом 1924 року село стояло в Юровській раді разом із Юровим і Коптіївкою[15]; пізніші - під Червонослобідською[21] і Рожівською радами, а з 1958 року під Великокарашинською[31].