Брага зі спиртзаводу й одинадцять імен

На 30 жовтня 1932 року Червона Слобода виконала план хлібоздачі лише на 14%.^[1] Уповноваженими в селі нарис називає З. Радченка та А. П. Оришка, і, за нарисом Н. Ащенко й Г. Шулькевич у «Нарисах з історії Макарівського району» (2006), вони ходили по хатах і «викачували» гроші на податки.^[1] Книга памʼяті називає тих самих людей зі слів очевидців районними уповноваженими, які під час вилучення продовольства координували сільських активістів.^[2]

Брага за розпорядженням Плиса

Про сам голод обидва видання кажуть майже тими самими словами. Це не два незалежні свідчення: Книга памʼяті сама відсилає до цих нарисів.^[2] Нариси 2006 року: «Голод не так сильно дошкуляв селянам Червоної Слободи, бо за розпорядженням голови сільради Плиса вони мали можливість брати брагу, селянам з інших сіл не давали».^[1]

«Національна книга памʼяті» 2008 року каже те саме й уточнює, звідки брага: з місцевого спиртзаводу, «збудованого в селі ще 1881 року». Далі в ній: «Селянам з інших сіл її не давали».^[2] Нариси 2006 року пишуть, що історія заводу починається з 1881 року, коли поміщик Шабловський орендував гуральню в місцевого пана Хижнякова.^[1]

Але в нарисі 2006 року є й інше: «Спершу брагу відпускали жителям Червоної Слободи та колгоспам, які виконали план контрактації, а на початку літа - всім бажаючим».^[1] Якого року те літо, нарис не каже. Абзац нарису, де стоїть «Спершу брагу відпускали…», починається словами «З 1934 р. він [спиртзавод] запрацював на повну потужність», а наступний каже: «Після голодного 1933 р. люди з відрами на коромислі з багатьох сіл кинулись за брагою».^[1]

Хто в переліку

Але й тут від голоду помирали. Книга памʼяті пише: «Померло від голоду за свідченнями очевидців 11 осіб».^[2] Мартиролог уклали за свідченнями трьох людей: Дідченка Є. С., 1920 року народження, Зубар В. І., 1920 року, і Ярошенко В. Ф., 1921 року. Свідчення записано 2008 року, записувач - Хіміч В. В., учитель історії й директор Червоно-Слобідської школи.

Одинадцять імен надруковано під трьома прізвищами. Першими йдуть Леоненки: Леонтій Леонтійович, вік невідомий, Левко, 20 років, і Степан Левкович, вік невідомий. Далі Радченки: Ганна Тимофіївна, 10 років, Микола Тимофійович, 13 років, Мотря, 32 роки, Тимко, 10 років, і Яків Тимофійович, вік невідомий. Останні троє - Ганна, Сергій Якович і Ярина Ярошенки, і в жодного з них віку не вказано.^[2]

Біля кожного імені стоїть лише вік або слова «вік невідомий».^[2] Хто кому ким доводився, перелік не пише, тож однакове прізвище чи по батькові ще не робить людей однією родиною.

Для пошуку. Прізвища мартиролога - Леоненко, Радченко, Ярошенко; прізвища очевидців - Дідченко, Зубар, Ярошенко.^[2] Хто знає в родині Мотрю Радченко чи Левка Леоненка, може впізнати їх тут за віком.

Звірити перелік із документами того часу можна було б за актами про смерть по Червоній Слободі за 1932 і 1933 роки, якщо вони збереглися. Ми таких актів не бачили, тому поки що ці одинадцять імен тримаються на памʼяті трьох свідків.